2-59

2009р.

РІШЕННЯ

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    17 грудня 2010р. Ленінський районний суд м. Луганська, в складі:

        головуючого – судді Матвєйшиної О.Б.

        при секретарі              Машталенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4,  ДП „Центральний ринок” та ТОВ „Луганський ярмарок” про визнання договору позики удаваним, про визнання договору про спільну діяльність укладеним, про визнання права власності, про виділ майна із спільного, про визнання частково недійсними договорів, про визнання рішення третейського суду незаконним,  

ВСТАНОВИВ:

У січні 2006 року  позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду  з позовом до відповідача ОСОБА_3,  ДП «Центральний ринок» та ТОВ « Луганський ярмарок», в якому послалися,що у 2000 році вони з відповідачем ОСОБА_3 домовилися про сумісну  діяльність з метою одержання прибутку. У межах цієї спільної діяльності  вони повинні були придбати два модулі на території  ДП « Центральний ринок» і ТОВ « Луганський ярмарок», уклавши договори про надання торгівельних місць та оформивши їх на одного з учасників  договору про сумісну  діяльність. Для організації сумісної діяльності необхідні були гроші для придбання модулів та їх подальшому розташування  на ринках, а також  для придбання  необхідного обладнання, які  були тільки  у позивачів,  а  у відповідача були лише професійні знання у галузі бухгалтерії, навички та уміння  у діловому  світі та  свідоцтво  на право зайняття підприємницькою діяльністю, було досягнуто домовленості про вкладення позивачами грошей у спільну діяльність, а відповідачем - своїх знань та умінь,  з поділом прибутку  у рівних частках.  На виконання цієї домовленості  за кошти  позивачів  у квітні 2000 року  був придбаний модуль №47, який розміщено на території ТОВ « Луганський ярмарок», з оформленням  договору про  надання торгівельного місця спочатку на ім’я відповідача ОСОБА_3,  також на гроші позивачів у сумі 6720 гр.  було придбано модуль  №15, розміщений на території Центрального ринку  з оформленням  договору про  надання торгівельного місця на ім’я відповідача ОСОБА_3  У ході  сумісної  діяльності  сторонами  були утеплені  та модернізовані  модулі №15 та №47, також було придбано наступне майно:  7 верстатів  по виготовленню ключів кожний по 1200 гр, всього на суму 8400 гр.,  швейна машина вартістю 2000 гр.,  4 точила по 200 гр. всього на суму 800 гр., верстаки у кількості 7 штук  по 100 гр. на суму 700 гр.,  ролети  на суму 1668 гр., а всього на загальну суму  29268 гр., також у 2005 році на спільні кошти було  замінено модуль №15 на новий.  Відносини  щодо сумісної діяльності  спочатку були  оформлені  договором позики  від 17 січня 2001 року, в якому позикодавцями були позивачі, а боржником зазначено відповідача  ОСОБА_3, а потім - договором про надання торгівельного місця №15 з ДП « Центральний ринок»  на 2005 рік  на ім’я позивачки ОСОБА_2 з  домовленістю, що  і у подальшому такі договори будуть оформлятися на її ім’я. Однак  у січні 2006 року  позивачі дізналися, що відповідачем ОСОБА_3 вказані договори були знову оформлені на своє ім’я, який заявив, що більше прибутком  він ділитися не має наміру та став вимагати, щоб позивачі  звільнити модуль №15, не визнаючи їх  участі у спільній діяльності. Тому позивачі  просили:

- визнати вказаний договір позики  укладений ними з відповідачем ОСОБА_3 удаваним,

     - визнати , що між ними  був укладений договір про спільну діяльність,

    - визнати  за ними право власності  на Ѕ частину модуля №47, який знаходиться  на території ТОВ « Луганський ярмарок»,

    - визнати  за ними  право власності  на Ѕ частину модуля №15, який знаходиться  на території  ДП « Центральний ринок»,

    - визнати за ними право власності на Ѕ частину на 7 верстатів  по виготовленню ключів,  швейної машини,  4 точил, верстатів у кількості 7 штук  ,  ролет,  

    - виділити їм зі спільного майна  модуль №15, розташований  на території  ДП « Центральний ринок» вартістю 47608 гр.,  4 верстати по виготовленню ключів вартістю 4800 гр.,  4 точила вартістю  400 гр.,  « верстати  вартістю 200 гр., швацьку машину  вартістю 2000 гр. ,

-2-

- відповідачеві ОСОБА_3 виділити модуль №47, розташований на території ТОВ « Луганський ярмарок» вартістю  38347 гр.,  3 верстати для виготовлення ключів вартістю 3600 гр.,  2 точила вартістю 400 гр., 2 верстати  вартістю 200 гр.,  ролети вартістю 1668 гр.

  - припинити  договір про  спільну діяльність з відповідачем ОСОБА_3,

  - визнати недійсним в частині користувача договір про  надання  місця для розміщення торгівлі за №15, укладений відповідачем ОСОБА_3 з відповідачем ДП « Центральний Ринок»,

   - зобов’язати відповідача ДП  «Центральний ринок»  укласти договір з позивачкою ОСОБА_2  

    У січні 2007 року позивачі звернулися до суду з позовом до тих же відповідачів та відповідачки ОСОБА_4, в якому послалися, що відповідачка ОСОБА_4  рішенням третейського суду від 27 листопаду 2006 року  визнана власницею спірного майна, та оспорює їхнє право на це майно, а відповідач ОСОБА_3 займає модуль №15, розташований  на території  ДП « Центральний ринок»,  4 верстати по виготовленню ключів , 4 точила , 2 верстати, швацьку машину, чим порушує їх право власності, тому позивачі просили  визнати  їх власниками вказаного майна.

    Позовні заяві  судом об’єднані в одне провадження.

      У ході  розгляду справи з урахуванням того, що  під час розгляду справи з’ясувалося, що відповідачем ОСОБА_3 проведено відчуження  частини спірного майна на користь   ОСОБА_4 про що прийнято рішення третейським судом , з чим вони не згодні, оскільки порушено їх право власності,  вони, як співвласники не давали згоди на його відчуження, учасниками третейської угоди не були, позивачі  неодноразово уточнювали та доповнювали  свої вимоги, та посилаючись на ті ж обставини, остаточно просили:

     - визнати вказаний договір позики  укладений ними з відповідачем ОСОБА_3 удаваним,

     - визнати , що між ними  був укладений договір про спільну діяльність та визнати його дійсним,  

    - визнати  за ними на підставі договору про спільну сумісну власність право власності  на Ѕ частину модуля №47, який знаходиться  на території ТОВ « Луганський ярмарок»по вул.. Оборонна №2,

    - визнати  за ними  право власності  на Ѕ частину модуля №15, який знаходиться  на території  ДП « Центральний ринок», по вул.. Челюскінців,1,

    - визнати за ними право власності на Ѕ частину на 7 верстатів  по виготовленню ключів,  швейної машини,  4 точил, верстатів у кількості 7 штук  ,  ролет,  

    - виділити їм зі спільного майна  модуль №15, розташований  на території  ДП « Центральний ринок» вартістю 42208 гр.,  4 верстати по виготовленню ключів вартістю 4800 гр.,  4 точила вартістю  400 гр.,  2 верстати  вартістю 200 гр., швацьку машину  вартістю 2000 гр. , а всього на суму 47608 гр.

  - виділити відповідачеві ОСОБА_3 модуль №47, розташований на території ТОВ « Луганський ярмарок» вартістю  38347 гр.,  3 верстати для виготовлення ключів вартістю 3600 гр.,  2 точила вартістю 400 гр., 2 верстати  вартістю 200 гр.,  ролети вартістю 1668 гр., а всього на суму 44215 гр.,

  - стягнути з них різницю у вартості у сумі  1697 гр.  на користь відповідача ОСОБА_3

  - припинити  договір про  спільну діяльність з відповідачем ОСОБА_3,

  - визнати недійсним в частині користувача договір про  надання  місця для розміщення торгівлі за №15, укладений відповідачем ОСОБА_3 з відповідачем ДП « Центральний Ринок»на 2006-2007 роки та 2007-2008 роки,  

   - зобов’язати відповідача ДП  «Центральний ринок»  укласти договір з позивачами   про надання торгівельного місця модуля №15,

  - рішення постійно діючого  Третейського  суду при асоціації « Бізнес та право» визнати незаконним  щодо  визнання права власності на спірне майно за відповідачкою ОСОБА_4

      У судовому засіданні позивачі підтримали свої уточнені позовні вимоги, дали суду пояснення аналогічні викладеному у позовних  заявах.

    Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав,  послався, що ніякого договору про спільну діяльність у нього з позивачами не було, зазначене позивачами майно було придбано ним за власні кошти, а у подальшому від його продав відповідачці ОСОБА_4,  що було визнано рішенням т третейського суду, таким чином, він на даний час ніякого відношення до цього майна не має.

-3-

Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала, послалася, що вона придбала у відповідача ОСОБА_3 спірне майно, оскільки він відмовлявся належним чином оформити   купівлю-продаж, вона змушена була звернутися до третейського суду,  який своїм рішенням  визнав за нею право власності на спірне майно.

    Представники відповідачів ДП «Центральний ринок» та ТОВ «Луганський ярмарок»  просили справу заслухати  їх відсутності.

    Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення свідків, суд приходить до наступного.

              Згідно зі ст.. 203 ЦК України, яка містить   загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності право чину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

                  У відповідності зі ст..  215 ЦК України   п ідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

                  Як встановлено ст..  235 ЦК України  удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

                  Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

    Судом встановлено, що  у 2000 році  позивачі ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3, який був приватним підприємцем, домовилися між собою про спільну діяльність з метою одержання прибутку  та  об’єднали  свої вклади для проведення  цієї спільної діяльності, при цьому позивачі надали гроші, а відповідач - знання, вміння та навички, , для досягнення цієї мети  сторони придбали та відкрили два модулі для виготовлення ключів та ремонту  взуття на території  ДП «Центральний ринок» під №15  та ТОВ «Луганський ярмарок» під №47, куди  також  придбали необхідне обладнання та майно, а всього понесли витрат на суму  91823 гр., де і проводили  спільну діяльність,  про яку домовилися, разом працювали, ділили прибуток на умовах рівності  часток, при цьому всі документи на придбане майно та договори  про  надання місць для торгівлі, були оформлені на ім’я  відповідача ОСОБА_3, як приватного підприємця.  

         Однак свої відносини  у спільному бізнесі щодо сумісної діяльності  сторони оформили  не договором спільної діяльності, а договором позики між собою, що не відповідає дійсним правовідносинам, та є удаваним.

    Вказані обставини  підтверджуються наданими до суду документами, показами свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 які підтвердили, що сторони разом проводили торгівельну діяльність  у придбаних спільно модулях та розподіляли прибуток між собою.  

    Крім того, сам відповідач раніше,  при перевірці у порядку кримінального провадження, не заперечував вказаних обставин.

    За таких обставин суд  вважає, що є підстави для визнання договору позики, укладеного між сторонами недійсним, як удаваного.  

    Що стосується  дійсності іншого  правочину, а саме – договору про  спільну діяльність,  який  насправді мав місце між сторонами, то суд вважає, що цей правочин не суперечить вимогам закону.

               Згідно зі ст..  1130 ЦК України    за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

               Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

-4-

      У відповідності  зі ст..  1131 ЦК України   д оговір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

                Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

                  Статтею  1132 ЦК України  встановлено, що  за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

                  Відповідно до ст..  1133 ЦК України   в кладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

                     Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

                   Згідно зі ст.. 1134 ЦК України   в несене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

                Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

                Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду.

       Таким чином, суд вважає, що  виниклі між сторонами правовідносини, відповідають ознакам договору про спільну діяльність  у вигляді простого товариства, а тому  суд вважає, що  17 січня 2001 року між сторонами було укладено саме договір про спільну сумісну діяльність, яка ними   проводилася до січня 2006 року,  спірне зазначене у позові майно ними було придбано саме  у рамках цього договору, а тому воно є їхнім спільним майном у рівних частках, тобто  по Ѕ позивачам та відповідачеві ОСОБА_3, згідно досягнутій ними   домовленості при укладенні договору.  

      Судом також встановлено, що  у січня 2006 року відповідач ОСОБА_3 відмовився від подальшої  участі у вказаному договорі спільної діяльності, у зв’язку з чим між ними виник спір  щодо  спірного спільного  майна, яке було придбано для сумісної діяльності.

                Згідно зі ст..  1141 ЦК України   д оговір простого товариства припиняється  у числі інших випадків також  у разі  відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства

               Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

      За таких обставин суд вважає, що з  січня 2006 року договір спільної діяльності, який насправді був укладений між сторонами  17 січня 2001 року та виконувався сторонами договору до цього часу,  був припинений.

       Суд вважає, що з вказаного часу у позивачів виникло право вимагати  поділу  спільного майна, придбаного для здійснення спільної діяльності, яке відповідач ОСОБА_3 не захотів поділити добровільно.        

        У відповідності зі ст..  367 ЦК України   майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

                У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

               Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.  

                Згідно зі ст..   369 ЦК України  Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

-5-

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

             Судом встановлено, що відповідач  ОСОБА_3  у січні 2006 року після  припинення спільної діяльності,   без погодження з позивачами та без їх   відома,  продав спірне майно у повному обсязі  відповідачці ОСОБА_4, яка рішенням постійно діючого  Третейського  суду при асоціації « Бізнес та право»  від 27 листопаду 2006 року  визнана власницею на спірне майно.

    Вказані обставини підтверджуються копією вказаного рішення, яка долучена до справи.  

    За таких обставин, суд вважає, що  розпорядившись спільним майном у повному обсязі,  у тому числі і частковою позивачів, не маючи на це повноважень від позивачів, як співвласників цього майна, відповідач ОСОБА_3 порушив право власності позивачів на належну їм частку, а тому цей договір  є недійсним.

    Законом України «Про третейські суди»  передбачено  повноваження третейських судів щодо розгляду  спорів, умови  прийняття спорів до розгляду третейського суду, та порядок їх розгляду, з якого випливає, що третейські суди  розглядають спори  осіб, які уклали третейську угоду і прийняте цим судом рішення є для них обов’язковим, при цьому третейські суди  не можуть розглядати  спори, у яких є інші особи, які не укладали третейську угоду.

    Суд вважає, що Рішення постійно діючого  Третейського  суду при асоціації « Бізнес та право»  від 27 листопаду 2006 року  з приводу визнання права власності на спірне майно за відповідачкою ОСОБА_4 для позивачів не має чинності, оскільки  справа у третейському суді розглядалася без їх участі, вони учасниками третейського розгляду не були,  учасниками третейської угоди також не були, а оскільки вказане рішення третейським судом винесено без врахування наявності спору між  позивачами та відповідачем ОСОБА_3 з приводу спірного майна,  то це рішення є таким, що винесено з порушенням вимог Закону України « Про третейські суди», а тому це  рішення щодо визнання права власності  на  все спірне майно за відповідачкою ОСОБА_4 є недійсним та підлягає у зв’язку з цим скасуванню в частині, яка стосується прав та обов’язків позивачів стосовно спірного майна.  

    Таким чином, суд вважає, що спірне майно підлягає  поділу, як спільне часткове майно співвласників

              Суд вважає, що оскільки між сторонами  було обумовлено розмір їх часток  по Ѕ  кожному, то позивачі мають право вимагати виділу  на їх користь конкретне  майно, яка відповідає  вартості їх частки.  

    Судом встановлено, що всього вартість  спірного майна становить  91823 гр., що підтверджується висновком відповідної судової експертизи.

    Позивачі  просять  виділити  у рахунок їх  частки модуль №15, розташований  на території  ДП «Центральний ринок» вартістю 42208 гр.,  4 верстати по виготовленню ключів вартістю 4800 гр.,  4 точила вартістю  400 гр.,  2 верстати  вартістю 200 гр., швацьку машину  вартістю 2000 гр. , а всього на суму 47608 гр., що на  1697 гр. перевищує  вартість їх частки у загальній вартості спільного майна, яку вони згодні сплатити відповідачеві ОСОБА_3      

    Суд вважає можливим погодитися з наданим ними варіантом поділу спірного майна, виділити  їм  зазначене майно, задовольнивши в цій частині їх позовні вимоги, оскільки   права та інтереси відповідача ОСОБА_3 при цьому не порушуються, він отримує  частково грошову компенсацію вартості своєї частки, в самому майні він не  має потреби, оскільки фактично те майно, яке залишається  у рахунок його частки він фактично продав, тобто розпорядився ним  на свій розсуд.

    Підстав для задоволення позовних вимог позивачів в частині  виділення на користь відповідача ОСОБА_3 іншого  спірного майна, суд не вбачає, оскільки сам відповідач про це ніяких вимог на заявляє, крім того,  це майно ним продано відповідачці ОСОБА_4, а тому  питання належності цього майна вони можуть вирішити самостійно у разі необхідності.  У даному випадку ці вимоги не є засобом захисту прав  позивачів  щодо їх права власності на  частку цього майна  у конкретному вигляді.

-6-

Також суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивачів щодо  визнання недійсним в частині користувача договір про  надання  місця для розміщення торгівлі за №15, укладений відповідачем ОСОБА_3 з відповідачем ДП «Центральний Ринок»на 2006-2007 роки та 2007-2008 роки,  оскільки  позивачі самі зазначили, що вказаним модулем та  майном фактично користувався  у вказаний період  відповідач  ОСОБА_3, право власності позивачів  на цей період на вказане майно та модуль ще не було  встановлено,  спір знаходився на розгляду суду,  тому суд вважає, що  підстави для укладення  вказаних договорів  за вказаний період з відповідачем ОСОБА_3 були, бо це необхідно для  отримання плати за користування торгівельним місцем.

    Що стосується позовних вимог  про зобов’язання  відповідача ДП «Центральний Ринок» укласти договір з позивачами   про надання торгівельного місця модуля №15, то в цій частині суд приходить до наступного.  

            У відповідності з положеннями  ст..3, 6, 627 ЦК України  сторони є вільними  в укладенні договорів, вибору контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших  актів цивільного  судочинства, звичаїв ділового  обороту,  вимог розумності та справедливості.

    Однак у даному випадку суд вважає, що  є підстави для покладення зобов’язання за відповідача ДП «Центральний Ринок» укласти договір з позивачами   про надання торгівельного місця модуля №15, оскільки  цей модуль встановлений та території відповідача ДП « Центральний Ринок»,  раніше  такий договір було укладено з відповідачем ОСОБА_3, за яким значилося право власності на цей модуль.  На даний час суд вважає можливим  виділити цей модуль позивачам у власність, тому суд вважає, що питання  права користування позивачами  місцем  має бути  оформлено договором   про надання їм торгівельного місця модуля №15, що у даному випадку є способом остаточного вирішення  виниклого спору.  

    Керуючись ст. 10,15,57,60,212 ЦПК України, ст. 3,6,203,215,235,367,369,627,1130-1134,1141 ЦК України, Законом України «Про третейські суди», суд  

ВИРІШИВ:

    Позовні вимоги позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2  задовольнити частково.

    Визнати договір позики  укладений  між позивачами ОСОБА_1  та ОСОБА_2  з відповідачем ОСОБА_3  17 січня 2001 року  недійсним, як  удаваний.

               Визнати, що  17 січня 2001 року  між позивачами ОСОБА_1  та ОСОБА_2  з відповідачем ОСОБА_3  був дійсно укладений договір про спільну діяльність.  

                Припинити договір про спільну діяльність укладений  17 січня 2001 року між позивачами ОСОБА_1  та ОСОБА_2  з відповідачем ОСОБА_3   з січня 2006 року, визнавши  на підставі  цього договору про  спільну  діяльність  майно: модуль №47, який знаходиться  на території  ТОВ «Луганський ярмарок» по вул.. Оборонна №2,  модуль №15, який знаходиться  на території  ДП «Центральний ринок», по вул.. Челюскінців,1,  на 7 верстатів  по виготовленню ключів,  швацьку  машину,  4 точил, верстатів у кількості 7 штук,  ролет – спільним майном, у тому числі за ОСОБА_3 у розмірі Ѕ частки, та  за ОСОБА_1  та ОСОБА_10   у розмірі Ѕ частки.

               Визнати  за позивачами ОСОБА_1  та ОСОБА_2  на підставі договору про спільну сумісну власність від 17 січня 2001 року  право власності  на Ѕ частину модуля №47, який знаходиться  на території ТОВ «Луганський ярмарок» по вул.. Оборонна №2,  на Ѕ частину модуля №15, який знаходиться  на території  ДП «Центральний ринок», по вул.. Челюскінців,1,  на Ѕ частину на 7 верстатів  по виготовленню ключів,  швацької машини,  4 точил, верстатів у кількості 7 штук,  ролет,  як майна набутого внаслідок спільної діяльності.  

              Виділити  позивачам ОСОБА_1  та ОСОБА_2  в рахунок належної  їм  Ѕ частки у спільному майні  - модуль №15, розташований  на території  ДП «Центральний ринок» вартістю 42208 гр.,  4 верстати по виготовленню ключів вартістю 4800 гр.,  

-7-

4 точила вартістю  400 гр.,  2 верстати  вартістю 200 гр., швацьку машину  вартістю 2000 гр., а всього на суму 47608 гр.  

      Зобов’язати відповідача ДП  «Центральний ринок»  укласти договір з позивачами ОСОБА_1  та ОСОБА_2    про надання торгівельного місця модуля №15.

Визнати незаконним рішення постійно діючого  Третейського  суду при асоціації «Бізнес та право»  від 27 листопаду 2006 року  щодо  визнання права власності на майно: модуль №15, розташований  на території  ДП «Центральний ринок» вартістю 42208 гр.,  4 верстати по виготовленню ключів вартістю 4800 гр.,  4 точила вартістю  400 гр.,  2 верстати  вартістю 200 гр., швацьку машину  вартістю 2000 гр. , а всього на суму 47608 гр.  -   за відповідачкою ОСОБА_4, та скасувати його в цій частині.

    Стягнути  з ОСОБА_1  та ОСОБА_2  на користь ОСОБА_3  1697 гр. в рівних частках.  

        В задоволенні решти  позовних вимог позивачам ОСОБА_1  та ОСОБА_2   до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ «Луганський ярмарок»,  ДП «Центральний ринок» - відмовити за необґрунтованістю.  

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська протягом 10 днів з дня його проголошення.

           Суддя