Справа № 2-1322/10р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:

головуючого: Попової О.М.,

при секретарі: Ждановій Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до АКБ Соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Луганської обласної філії «Укрсоцбанк» про визнання нікчемними норми статті в кредитних договорах,

ВСТАНОВИВ:

    Позивачі звернулися до суду із позовом до відповідача, де просять суд визнати нікчемними норми статті 6 у кредитних договорах  №555-32-26/08-139 від 22.05.2008 року та №555-32-2608-203 від 02.07.2008 року, як не відповідаючи нормам цивільного законодавства України.

    В обґрунтування позову позивачі зазначили, що позивачі з відповідачем уклали кредитні договори №555-32-26/08-139 від 22.05.2008 року, №555-32-26/08-203 від 02.07.2008 року, стаття 6 пункту 6.2 яких викладена: «У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною. Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків, що знаходяться за адресою: 02002, м. Київ, вул. м. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному в даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків».

    Позивачі вважають, що третейська оговорка в кредитних договорах проти ричіть  положенню у ст. 55 Конституції України, абз. 4 зазначено: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань», у ст. 59 Конституції України зазначено: «… Кожен є вільним у виборі захисника свої прав». Крім того позивачі вважають, що норми ст. 6 у вказаних договорах не відповідають нормам цивільного законодавства України і порушують їх матеріальне та процесуальне право.

    В судовому засіданні позивачі уточнили позовні вимоги, просили суд визнати нікчемними норми статті 6 п.2. у кредитному договорі №555-32-26/08-139 від 22.05.2008 року, як такі що не відповідають нормам діючого законодавства України та які порушують процесуальні права позивачів.  

Представник відповідача  позов не визнав, надав суду письмові заперечення, просив суд в задоволенні позову відмовити за необґрунтованістю.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд доходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Таким чином, третейська угода в Договорах може бути визнана недійсною лише з підстав, встановлених законом.

Умови щодо дійсності третейської угоди про вирішення спорів за Договорам відповідають вимогам, що встановлені ст. 12 Закону України «Про третейські суди», яка містить в собі правила, за якими повинна бути укладена третейська угода. Частина 6 вказаної статті говорить, що «У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною», тобто це означає, що визнання укладеної третейської угоди недійсною необхідно довести порушення вимог, встановлених цією статтею, що не було здійснено Позивачами.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, Але ж, згідно з абзацом п'ятим п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду)» від 10.01.2008р. № 1-рп/2008 (справа № 1-3/2008), третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2 статті З Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Тому, передбачаючи у Договорі третейський порядок врегулювання спорів, сторони реалізують свої права, передбачені ст. 55 Конституції України, що не є угодою про відмову у зверненні до суду, а є процесуальним правом, передбаченим Конституцією України та процесуальним законодавством (ст. 17 Цивільного процесуального кодексу, ст. 5, 6 Закону України «Про третейські суди»).

Норма, викладена в ст. 17 Цивільного процесуального кодексу України, є одним із проявів диспозитивності цивільного процесу, та згода сторін пору, яка міститься п. 6.2. Договорів, щодо передання спору на розгляд третейського суду повинна розглядатись не як відмова від права на звернення до суду за захистом права чи охоронюваного законом інтересу, а як встановлений Конституцією України та іншими нормами права спосіб вирішення спорів, що пов'язані з виконанням Договорів.

Як встановлює цивільне процесуальне судочинство, сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом, що є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин.

Слід зазначити, що посилаючись на виключну підсудність, встановлену статтею 114 Цивільного процесуального кодексу, Позивачами заздалегідь визначено суть спору -«з приводу нерухомого майна». Пунктом 6.2. Договорів кредиту не обмежено питання спорів виключно щодо нерухомого майна. Спори з будь-яких причин можуть бути розглянуті та вирішені також відповідно до п. 6.1 Договорів.

Предметом Договору кредиту № 555-32-26/08-139 від 22.05.2008р. є надання 1 Позивачу у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти ... для оплати придбаного автомобіля марки HONDA, модель CR-V, 2007 року випуску.

    Отже, оскільки між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і позивачами не надані докази, що підтверджують недійсність третейської угоди з посиланням на відповідні норми закону, суд вважає за не обхідне відмовити в задоволенні позову в повному обсязі за необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 10,11, 59, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 626, 627, 628, 638, 651 ЦК України,  суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до АКБ Соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Луганської обласної філії «Укрсоцбанк» про визнання нікчемними норми статті в кредитних договорах відмовити за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                           О.М. Попова