Справа №2”а”- 899/10/1205
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 грудня 2010 року смт. Білокуракине
Білокуракинський районний суд Луганської області у складі :
Головуючого – судді: Максименко О.Ю.
при секретарі: Бондаренко В.М.
за участю представника позивача: ОСОБА_1
за участю представника відповідача: Зверхановської О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Білокуракине адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області про стягнення недоплати по додатковій пенсії інваліда ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та надбавки до пенсії інваліда війни 3 групи, -
В с т а н о в и в :
01.12.2010р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі про стягнення недоплати по додатковій пенсії інваліда ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та надбавки до пенсії інваліда війни 2 та 3 групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, з 1992 року по 04.04.2005р. був інвалідом 3 групи, а з 04.04.2005р. по теперішній час є інвалідом 2 групи за захворюванням, яке пов’язане з ліквідацією наслідків на ЧАЕС, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, які передбачені статтею 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року за №796-ХII за якою, йому як інваліду 3-ої групи повинна була виплачуватись додаткова пенсія за шкоду, спричинену здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, та як інваліду 2-ої групи - 75% мінімальної пенсії за віком, та за статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року за №3552-12, за якою пенсія для інвалідів війни 3-ої групи підвищувалась на 200% мінімальної пенсії за віком, а для інвалідів війни 2-ої групи – на 350% мінімальної пенсії за віком. Але відповідач не в повному обсязі виплачував йому передбачені вищевказаними законами надбавки до пенсії, у зв’язку з чим він просить визнати дії відповідача по нарахуванню та виплатам надбавок до пенсії у період з 01.11.2000 року по 31.12.2005 року – незаконними та стягнути з відповідача недоотримані суми набавок з урахуванням здійснених виплат до пенсії. Також просив поновити строк звернення до суду, оскільки він є інвалідом, постійно хворіє, тривалий час знаходиться на лікуванні, не має змоги вчасно отримувати інформацію про дію норм законів, що регулюють щомісячні надбавки до пенсії як інваліду війни, у зв’язку з чим не зміг своєчасно звернутися з позовом до суду.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги і просив визнати дії відповідача по нарахуванню та виплатам надбавок до пенсії у період з 01.11.2000 року по 31.12.2005 року – незаконними та стягнути з відповідача недоотримані суми набавок з урахуванням здійснених виплат до пенсії, надав аналогічні пояснення та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що позивачеві виплачуються надбавки до пенсії в розмірі, передбаченому ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , тобто, 50% та 75% мінімальної пенсії за віком, та ст.. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за якою пенсія для інвалідів війни 3-ої групи підвищувалась на 200% мінімальної пенсії за віком, а для інвалідів 2-ої групи – на 350% мінімальної пенсії за віком. Проте, підвищення розраховувалося відповідно до постанови КМУ № 831 від 26.07.1996р. та постанови КМУ № 1 від 03.01.2002р. Ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим законом. Таким чином, положення ст.. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо мінімального розміру пенсії не застосовується для визначення розмірів підвищення до пенсії, передбаченого ст.. 12 та 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З 01.11.2006р. позивачеві зроблений перерахунок пенсії відповідно до постанови Білокуракинського районного суду від 09.02.2007р. та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007р. і перерахунок пенсії позивачу здійснюється кожного разу при встановленні нового розміру прожиткового мінімуму. Таким чином, порушень прав позивача з боку відповідача не було, у зв’язку з чим просить в позові відмовити за безпідставністю. Т акож представником відповідача було зазначено, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, позивач не надав докази, які підтверджують поважність його пропуску.
Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши докази кожний окремо та в їх сукупності, суд вважає необхідним позов задовольнити повністю з наступних підстав.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчій від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ст.21 Конституції України усі люди є вільними і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Згідно ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати її.
Основним положенням щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки відповідно до ст.50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Матеріалами справи встановлено, що позивач належить до першої категорії як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 2 групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с.19).
ОСОБА_3. з 1992р. по 04.04.2005р. була встановлена третя група інвалідності, а з 04.04.2005р. встановлена друга група інвалідності (а.с.16, 17, 18, 21).
Позивач 02.11.2010р. звернувся до управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області із заявою, в якій просив провести перерахунок додаткової пенсії та надбавки до пенсії, як інваліда війни 3-ї та 2-ї групи за період з 01.11.2000р. по 31.10.2006 р. (а.с.24-25). Листом від 09.11.2010р. року за № 6570/02-08 управлінням Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області в перерахунку додаткової пенсії та надбавки до пенсії позивачеві було відмовлено (а.с.26-27).
Розділом 8 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Стаття 50 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам 3 групи - 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, інвалідам 2 групи – 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Окрім того, застосування відповідачем положень Постанови КМУ суперечить положенню ч.3 ст.22 Конституції України, бо при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а також суперечить положенням ст.ст.21, 24 Конституції України, в яких чітко зазначено, що громадяни мають рівні конституційні права та свободи, є рівними перед Законом.
Тому, виходячи із засад пріоритетності Конституції України та Законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, а не Постанова КМУ № 831 від 26.07.1996р. та постанова КМУ від 03.01.2002 року.
Таким чином, є неправомірним застосування зі сторони відповідача при вирішенні питання перерахунку розміру додаткової пенсії позивача того нормативного акту, який погіршує його становище в порівнянні з другими громадянами, що відповідно суттєво порушує і його пенсійні права.
Що стосується позовних вимог позивача, щодо не донарахування надбавки до пенсії у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни 3 групи за період з 01.11.2000р. по 03.04.2005р. та як інваліду війни 2 групи за період з 04.04.2005р. по 31.12.2005р. суд вважає наступне.
Згідно з ч.3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року за №3552-12 (в редакції Закону, що діяла до 01.07.2006 року), інвалідам 3-ої групи пенсія підвищується на 200 % мінімальної пенсії за віком, інвалідам 2-ї групи пенсія підвищується на 350% мінімальної пенсії за віком.
Пенсія за віком призначається (перераховується) та виплачується виключно за Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий 09.07.2003 року і який є чинним з 01.01.2004 року. До цього часу діяли норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року. Тому в період з 01.11.2000 року по 01.01.2006 року діяли норми двох вищевказаних Законів.
Відповідно до ч. 6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», до прийняття відповідного закону, до пенсій, передбачених цим Законом, встановлюються: надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. Мінімальний споживчий бюджет чи межа малозабезпеченості находять своє відображення у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України “Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року, а також Закон України “Про соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Частиною 3 статті 4 даного Закону передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 216,56 грн., Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік» був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 248,77 грн., Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік» був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 268,00 грн., Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2003 рік» був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 268,00 грн.
Чинним на даний час законодавством, а саме частиною 1 статті 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлений інший порядок вирахування мінімального розміру пенсії за віком. Зазначений Закон було прийнято 09 липня 2003 року і вступив у дію з 01 січня 2004 року.
Відповідно до ч.1 ст.28 зазначеного вище Закону, яка була чинною до 12 січня 2005 року, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі 20 відсотків середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральний органом виконавчої влади у галузі статистики.
Згідно до ч.1 ст.28 зазначеного Закону, яка є чинною з 12 січня:2005 року, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Тому з 01.01.2004 року по 25.12.2005 року відповідач повинен був проводити нарахування надбавок до пенсії позивача у розмірі 200% від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, які були встановлені ЗУ «Про Державні бюджети України» на 2004 та 2005 роки.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 284,69 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» був встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 332,00 грн.
За таких обставин суд приходить до висновку, що вищевказані постанови КМУ, за якими відповідач проводив підвищення до пенсії позивачу на 50% і 75% та на 200% і 350% від 16,62 грн., та 19,91 грн., як величин мінімальної пенсії за віком - суперечать Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про прожитковий мінімум», Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( в редакції до 01.07.2006 року), Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року Законам України «Про затвердження прожиткового мінімуму» на 2000, 2001, 2002, 2003 роки та Законам України «Про Державні бюджети України» на 2004 та 2005 роки, в яких були встановлені розміри прожиткового мінімуму, для осіб, якими передбачені найбільші гарантії позивача, а оскільки в Україні Закони мають вищу юридичну силу ніж Постанови - підзаконні нормативні акти, то відповідач повинен був керуватися саме зазначеними Закони, а ні постановами КМУ.
Також, суд вважає, що посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності - є безпідставним, відповідно до виплати та перерахунку додаткової пенсії відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», так як відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, яка завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Окрім того, ушкодження здоров’ю, яке привело до втрати працездатності, ОСОБА_3 отримав під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС, яка є ядерним інцидентом в тлумаченні п.п. k п. 1 ст. І Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року (надалі Конвенція), до якої Україна приєдналася 12 липня 1996 року (Закон України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12 липня 1996 року). Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який з 06 червня 1996 року містить повне визнання державою відповідальності за шкоду здоров’ю, втрату працездатності, завдану особам постраждалим від Чорнобильської катастрофи та зобов’язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі (стаття 13 закону). Згідно п. 1 статті ІV Конвенції відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною.
Стаття V (B) Конвенції зобов’язує кожну країну, яка підписала конвенцію, забезпечити можливість особам, яким завдана ядерна шкода, реалізувати свої права на відшкодування ядерної шкоди. Стаття VI Конвенції передбачає строк позовної давності за вимогами про відшкодування ядерної шкоди завданої здоров’ю в тридцять років. П. b) ч. 1 ст. VI Конвенції надає право країнам, які підписали Конвенцію, збільшувати строк позовної давності в цьому випадку. Всі питання пов’язані з застосуванням Конвенції передбачено вирішувати на підставі закону країни, яка цю Конвенцію ратифікувала. Таким законом є прийнятий 3 грудня 1997 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з приєднанням України до Віденської конвенції» № 684/97-ВР, який вніс зміни до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 39/95-ВР від 8.02.1995 р. Так згідно ст. 72 цього Закону відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку). Стаття 76 визначає, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров’ю особи, не обмежується строком давності. В якості відшкодування завданої ядерної шкоди здоров’ю ОСОБА_3 під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, йому були призначені виплачувані пенсії.
В своєму позові позивач просить поновити строк звернення до суду відносно виплати та перерахунку надбавки до пенсії відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( в редакції до 01.07.2006 року), оскільки він є інвалідом 2 групи, часто хворіє, потребує постійного лікування, у зв’язку з чим не міг своєчасно звернутися до суду з позовом. Суд вважає причину пропуску строку звернення позивачем до суду поважною та вважає за необхідне поновити позивачу строк звернення до суду про стягнення не донарахованих сум підвищення, як інваліду війни 3 та 2 групи з 01.11.2000 року по 31.12.2005 року.
За таких обставин позов ОСОБА_3 підлягає повному задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 19, 22, 24, 46 Конституції України; Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року, Законом України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду», ст..ст.72, 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ст. 50 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що діяла до 01.07.2006 року; ст. 84 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст. 28, 45 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік», Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік», Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік», Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2003 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» ст..ст. 4, 8, 9, 10, 11, 12, 14, 70, 71, 99, 158, 159, 160, 163, 167 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі при нарахуванні та виплаті ОСОБА_3 додаткової пенсії у відповідності до ст.. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та підвищення до пенсії відповідно до ст.. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 01.11.2000р. по 31.12.2005р.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі здійснити з 01.11.2000р. по 03.04.2005р. перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю інваліду 3 групи ОСОБА_3 у відповідності до ст.. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного Законом на відповідний період, з урахуванням фактично виплачених сум.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі здійснити з 04.04.2005р. по 31.12.2005р. перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю інваліду 2 групи ОСОБА_3 у відповідності до ст.. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного Законом на відповідний період, з урахуванням фактично виплачених сум.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсії ОСОБА_3 відповідно до ст.. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як інваліду 3 групи в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, за період з 01.11.2000р. по 03.04.2005р., та як інваліду 2 групи в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, за період з 04.04.2005р. по 31.12.2005р., виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного Законом на відповідний період, з урахуванням фактично виплачених сум.
Постанову може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через Білокуракинський районний суд Луганської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення постанови.
СУДДЯ Білокуракинського
районного суду Луганської області О.Ю.МАКСИМЕНКО