Справа №2-3806/10                                                                                                                

  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

у порядку заочного розгляду справи  

„14” вересня 2010 року                                                                                                                                    м. Дніпропетровськ  

         Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді  Спаї В.В.,  

при секретареві -  Гудим О.І.,  

за участі представника позивача – ОСОБА_1,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку заочного розгляду  цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики,

ВСТАНОВИВ:

        Позивач звернулася до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 18.09.2008 р. вона надала у борг відповідачеві за цим позовом суму в розмірі 20 000 доларів США, яку позичальник зобов’язався повернути до 18.03.2009 р., надавши на підтвердження укладеного договору розписку. 25.09.2009 р.  позивач також надала у борг відповідачеві суму в розмірі 20 000 доларів США,  яку позичальник зобов’язався повернути до 01.04.2009 р., надавши на підтвердження укладеного договору розписку; зазначаючи у позові про те, що, не зважаючи на сплив обумовлених строків, грошові суми з боку позичальника повернуті не були та останній  всіляко ухиляється від їх повернення, зазначене й стало приводом для цього звернення із позовом до суду.  

         У судовому засіданні представник позивача, яка діє на підставі довіреності від 27.08.2009 р., підтримала вимоги позову, надав пояснення, аналогічні викладеному в позовній заяві, та просила суд задовольнити повністю поданий позов.

         У судове засідання відповідач, який був належним чином повідомлений про розгляд справи, не з’явився, причини неявки суду не повідомив, у зв’язку з чим суд у порядку ч. 1 ст. 224 ЦПК України  за згодою позивача вирішує справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.

         Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для  задоволення позову повністю  з огляду на таке.

         Згідно зі змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

         Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; на виконання ч. 1 ст. 1047 цього Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

         Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

         Як було встановлено судом, 18.09.2008 р. між сторонами за цим позовом було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 надала ОСОБА_3,  а останній отримав у борг грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США,  надавши  підтвердження укладеного договору позики розписку у простій письмовій формі та взяв на сере зобов’язання повернути грошові кошти до 18.03.2009 р. із щомісячною сплатою процентів в розмірі 3% в місяць станом на перше число кожного місяця; утім, з боку боржника зобов’язання було порушено, грошові кошти позикодавцеві повернуті не були.  Разом з тим,   25.09.2009 р. між сторонами за цим позовом було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 надала ОСОБА_3, а останній отримав у борг грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США,  надавши  підтвердження укладеного договору позики розписку у простій письмовій формі та взяв на сере зобов’язання повернути грошові кошти до 18.03.2009 р. із щомісячною сплатою процентів в розмірі 3% в місяць станом на перше число кожного місяця; утім, з боку боржника зобов’язання також було порушено, грошові кошти позикодавцеві повернуті не були. На підтвердження доводів позовної заяви позивачем були надані суду оригінали розписок, написані  відповідачем про отримання у позивача грошових коштів, які були досліджені за судового розгляду; відповідач не скористався правом спростування даного доказу та надання заперечень проти позову.  

          Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

         За ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

         Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.  

        Згідно частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

         Підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за статтею 559 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

         Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України;  відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

         Як було встановлено судом, факти отримання відповідачем за цим позовом грошових коштів від позичальника підтверджуються двома  розписками, складеними у простій письмовій формі, в яких ОСОБА_3 у присутності свідків підтвердив отримання грошових коштів від ОСОБА_2 в розмірі 20 000 доларів США 18.09.2008 р. та 20 000 доларів США 25.09.2008 р., взяв на себе зобов’язання повернути грошові кошти в строк до 18.03.2009 р. за  договором позики від 18.09.2008 р., та в строк до 01.04.2009 р. за договором позики від 25.09.2008 р. тощо.  

         Оскільки відповідач не скористався правом брати участь у судовому засіданні та правом надання заперечень проти позову, та справа розглядається у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів, суд зазначає, що доводи позивача є слушними, адже зобов'язання з боку відповідача на порушення ч. 1 ст. 526 ЦК не було виконано належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного  Кодексу та, не зважаючи на зобов’язання ОСОБА_3 виплачувати  3% щомісяця станом на перше число кожного місяця за кожним договором позики, вважає правомірним ухвалення рішення про присудження до стягнення на користь позивача з відповідача за цим позовом    виключно грошової суми, еквівалентної 20 000 доларів США за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу,  адже інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК), та виключно в межах позовних вимог.          

        Таким чином, беручи до уваги те, що відповідач порушив зобов’язання за договорами позики, укладеними між ним та ОСОБА_2, допустивши їх невиконання, правові наслідки порушення зобов’язання договором обумовлені не були, для суду вбачаються правові підстави для поновлення порушених прав позивача в обраний останнім спосіб, а саме для присудження стягнення грошової суми із особи, яка  допустила порушення виконання боргового зобов’язання за договором позики.

        З приводу валюти виконання грошового зобов’язання та розміру суми, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача варто зазначити про таке.

        Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК).

          За судового розгляду було встановлено, що валютою грошових зобов’язань є долар США (40 000), тому з урахуванням офіційного курсу на день ухвалення судом рішення, оскільки інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 533 ЦК України на користь  позивача з відповідача підлягає присудженню до стягнення грошова сума з урахуванням офіційного курсу долара США на день ухвалення рішення  виключно в розмірі   316 328   грн.   (40 000 дол. США  х 790,8200 /курс гривні до 100 доларів США станом на 13.09.2010 року/), а не в розмірі   322 800 грн.,   про стягнення якої у позові  було заявлено вимогу.      

           Вирішуючи в обов’язкову порядку відповідно п. 4 ч. 1  ст. 215 ЦПК України питання про розподіл судових витрат, суд бере до уваги те, що позивач не має пільг щодо сплати судового збору та при подачі позову позивачем були в повному обсязі сплачені судові витрати, тому, у порядку ч. 1 ст. 88 ЦПК України, згідно зі змістом якої, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог,   суд зазначає, що з урахуванням задоволення позову частково з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі 1700 грн.  та оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 грн.      

         Керуючись ст. 11, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 212, 214-215, 224 та ст. 226  ЦПК України,  суд  

ВИРІШИВ:

         Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами  позики  задовольнити частково.  

         Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Заводським РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровській області 19.10.1999 р.) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 31.01.1997 р.) заборгованість за договорами  позики  в розмірі 316 328  (триста шістнадцять тисяч триста двадцять вісім) гривень.        

         В задоволенні решти позовних вимог відмовити.  

         Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Заводським РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровській області 19.10.1999 р.) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 31.01.1997 р.)  судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі  1 700 (однієї тисячі  сімсот)  гривень та оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 гривень.    

         Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

         Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

        Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України: рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

         Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Суддя