Справа № 2а-4845/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2010 року м. Маріуполь
Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі:
головуючого – судді Дзюба М.В.
при секретарі – Петрухіной Т.Л.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми одноразової компенсації, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому зазначив, що має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалід ІІІ групи з 02 березня 2010 року. Відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" йому як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліду ІІІ групи передбачена одноразова компенсація у розмірі 30 мінімальних заробітних плат у зв’язку із встановленням інвалідності. Після встановлення інвалідності він неодноразово звертався до відповідача, однак той відмовився у добровільному порядку здійснити виплату допомоги у встановленому ст..48 розмірі, через що він змушений звертатися до суду для захисту своїх конституційних прав. Просив визнати неправомірними дії відповідача по відмові у виплаті компенсації за втрачене здоров’я у встановленому законом розмірі та стягнути на його користь таку компенсацію в сумі 26 070 гривень.
В суді позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав та просив його позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, просив розглянути справу в його відсутності, надіславши письмові заперечення. В запереченнях посилався на те, що допомога ОСОБА_1 призначена рішенням від 17.05.2010 року, нарахована відповідно до Постанови КМУ в розмірі 189,60 гривень, однак не виплачена до теперішнього часу у зв’язку із накладенням арешту на рахунок управління. В задоволенні позову просив відмовити повністю.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.5), та з 02.03.2010 року є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК ДОН-04 №023065 від 02.03.2010 року (а.с.17).
Так, ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується інвалідам ІІІ групи у розмірі 30 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.
Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковим для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Суд не може погодитися з такими доводами відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Всупереч нормам спеціального Закону, розмір одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 20 квітня 2007 року „Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в твердій грошовій сумі.
Разом з тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри компенсаційних виплат залишалися незмінними, у той час як розмір мінімальної заробітної плати неодноразово змінювався.
Відповідно до ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом верховенства права, відповідності до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями і визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до п.2 Указу Президента України «Про єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27.06.1996р. стосовно преюдиції нормативних актів.
Таким чином, оскільки правова норма про розмір одноразової компенсації, встановлена ст.. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" була діючою, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закон України „Про Державний бюджет України" на відповідний рік, а не Постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з ст. 71 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Статтею 63 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, якою затверджений « Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» встановлено, що головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.
Таки чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов’язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За таких обставин дії відповідача, які виразились у відмові в нарахуванні та виплаті позивачеві суми одноразової компенсації при встановленні ІІІ групи інвалідності у розмірі 30 мінімальних заробітних плат на день встановлення інвалідності є неправомірними.
Стосовно стягнення конкретної суми допомоги – 26 070 гривень, то виплата одноразової допомоги у зв’язку із інвалідністю 3 групи здійснюється виходячи з 30 мінімальних заробітних плат на момент встановлення інвалідності.
Так, в березні 2010 року розмір мінімальної заробітної плати дорівнював 869 гривень (Закон України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної платні в Україні» від 20 жовтня 2009 року), а тому сума, які підлягає стягненню на користь позивача становить 26 070 гривень ( 869 гривень х 30 = 26 070 ).
Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 92 Конституції України, ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. ст. 8, 9, 10, 11, 88, 159, 116, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради по відмові у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової компенсації при встановленні ІІІ групи інвалідності у розмірі 30 мінімальних заробітних плат на день встановлення інвалідності.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської Ради, за рахунок коштів Державного бюджету України, на користь ОСОБА_1 суму одноразової компенсації у зв’язку із встановленням з 02.03.2010 року інвалідності 3 групи відповідності ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 26 070 (двадцять шість тисяч сімдесят) гривень.
На постанову може бути подана апеляція до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення або у разі проголошення за відсутності сторін – в той же строк з моменту отримання її копії.
Суддя