ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.09.06 р. Справа № 19/252
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Дучал Н.М.
При секретарі судового засідання Волошиної О.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Вдовін М.М., за довіреністю
Від відповідача: Горлачова Л.В., за довіреністю
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк
до відповідача Приватного підприємства “Степ” м. Авдіївка Донецької області
про стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005р. в сумі 5 230,00 грн. та пені в сумі 130,68 грн.
Позивач, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк, звернувся до суду з позовом до відповідача, Приватного підприємства “Степ” м. Авдіївка Донецької області, про стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005р. в сумі 5 230,00 грн. та пені в сумі 130,68 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на недотримання відповідачем вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, екземпляр звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. за формою №10-ПІ; лист Авдієвського міського центру зайнятості № 823 від 05.05.2006 р., розрахунок суми позову.
Відповідач надав відгук на позовну заяву (№ 52 від 19.07.2006р.), в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що на підприємстві працювало 20 осіб, ПП “Степ” щомісячно надавалися звіти до Авдіївського міського центру зайнятості про наявність вакантного місця для 1 інваліда. Наполягає на тому, що Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зобов’язує підприємство створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі, і інформувати центи зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування – підібрати робоче місце і працевлаштувати інвалідів. Надав лист Авдіївського міського центру зайнятості № 1349 від 07.08.2006 р., в якому повідомлено про надання ПП “Степ” до Центру звітів по формі 3-ПН, та відсутність на обліку громадян з обмеженими фізичними можливостями.
Ухвалою від 11.07.2006р. відкрито провадження в адміністративній справі № 19/252 та призначено попереднє судове засідання.
Позивач не відмовився від адміністративного позову, а відповідач не визнав адміністративний позов. Також сторони не скористались можливістю примирення, передбаченою статтею 113 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час попереднього судового засідання, на яке прибули всі особи, які беруть участь у справі, враховуючи той факт, що по справі вирішені необхідні для її розгляду питання, ухвалою від 20.07.2006р. суд закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.
Головуючим були роз’яснені процесуальні права та обов’язки сторонам, передбачені статтями 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час судового провадження були досліджені: Звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р., розрахунок суми позову; лист Авдіївського міського центру зайнятості № 823 від 05.05.2006р.; положення про Донецьке обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів; відгук на позовну заяву (№52 від 19.07.2006р.); довідка про рахунки Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів; заява; довідка № 101-568 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; звіти про наявність робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за червень-грудень 2006р.; картки вакансій станом на 01.03.2005р. та 01.07.2005р.; лист Авдіївського міського центру зайнятості від 07.08.2006р. № 1349.
У відповідності до п.п.2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України – розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на матеріали справи та норми чинного законодавства, слід зазначити наступне.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434:
Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому (пункт 1);
Основними завданнями Фонду є:
участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів;
здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (пункт 3);
Фонд відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4);
Фонд має право, зокрема, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 5).
У приписах пункту 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767 (далі – Порядок), визначено:
“Контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.”
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2004р. за №1671/10270) відповідно до пункту 2 Порядку, була затверджена форма №10-ПІ поштова - річна „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”.
Вказана форма поширюється на всі юридичні особи та їх відокремлені підрозділи незалежно від форми власності і організаційно-правових форм господарювання, на яких працює від 8 і більше осіб. Звіт складається підприємствами щорічно і до 1 лютого, наступного після звітного періоду, подається за місцем державної реєстрації територіальному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідно до показників статистичної звітності форми №10-ПІ за 2005 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу по Приватному підприємству “Степ” у 2005 році становила 20 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників , яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила “0” осіб.
У рядку 03 Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005рік за формою №10-ПІ, наданого до регіонального відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідач зазначив, що кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” становить 1 особу.
Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( ст. 19 зазначеного закону).
Відповідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Розмір середньої заробітної плати на підприємстві за 2005рік становить 5 230,00грн., таким чином, сума штрафних санкцій за 1 робоче місце, не зайнятих інвалідами дорівнює 5 230,00грн.
Відповідно до пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р. суми штрафних санкцій сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Згідно із частиною 2 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.
На підставі наведених положень позивачем була нарахована пеня у розмірі 130,68 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів протягом 2005 року, відповідачем надано наступне:
- звіти на адресу Центру зайнятості по формі 3-ПН за червень-грудень 2005р., в яких містилися відомості про наявність вільного робочого місця, де може працювати інвалід;
- картки вакансій станом на 01.03.2005р., та 01.07.2005р., в яких містилися відомості про наявність вільного робочого місця, де може працювати інвалід;
- лист Авдіївського міського центру зайнятості від 07.08.2006р. № 1349, з інформацією про подання ПП “Степ” до Центру зайнятості звітів по формі 3-ПН, в яких містилася інформація про можливість працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями; та не направлення протягом 2005 року на ПП “Степ” громадян з обмеженими фізичними можливостями в зв”язку з відсутністю їх на обліку в Центрі.
Відповідно до п.2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244: звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;...у графі 4 проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
До того ж, доводи позивача стосовно того, що відповідач в порушення вимог Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів не створив 1 робоче місце для інваліда і тим самим порушив вимоги ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, не виконавши норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та не представив доказів, що підтверджують дії та наміри підприємства зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, судом вважаються безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно ст.ст. 2,3 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні”, Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.
За приписами ст. 18 того ж Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Цей припис Закону конкретизовано в пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 №314 (далі - Положення про робоче місце інваліда), згідно з яким працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Обов’язки місцевих органів соціального захисту населення, державної служби зайнятості та відділень Фонду соціального захисту інвалідів щодо працевлаштування інвалідів детально викладені відповідно в пунктах 11 - 13 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.
Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, встановлюється ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні” для підприємств, установ, організацій, які є юридичними особами.
Відповідно до п.2 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване робоче місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальними технічними оснащеннями та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.
Довідник медичних термінів дає формулювання поняття - нозологія, це навчання про хвороби ( у т.ч. нозологічних формах), їхні класифікації та номенклатуру. Нозологічна форма – це визначене захворювання, яке виділене на основі встановленої причини ( етіології), особливостей розвитку ( патогенез), типових зовнішніх проявів і характерної поразки органів і тканин.
Порядок та умови визначення потреб у зв’язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуально програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації Індивідуальна програма реабілітації є обов’язковою для виконання держаними органами, підприємствами ( об’єднаннями), установами і організаціями(ст. 5 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”).
Згідно статті 16 Закону України “Про охорону праці”, підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом ( ст. 17 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”).
Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я ( ст. 5 Закону України “Про охорону праці”).
Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995р., передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їх здібностей та професійних навичок відповідно до висновку МСЕК.
Підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації ( п.14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ).
Пунктом 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83, визначено що: “Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда”.
Отже, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності конкретного інваліда.
Чинне законодавство України пов’язує виконання підприємствами, організаціями положень Закону стосовно забезпечення працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування.
Законом на підприємства не покладений обов’язок займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Закон зобов’язує підприємства забезпечити працевлаштування інваліда шляхом створення робочих місць для інвалідів, з урахуванням стану здоров’я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Позивачем не доведено факту реалізації стосовно відповідача п.4 та п.10 Положення про робоче місце інваліда, не представлено доказів направлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування на підприємстві відповідача, так само як і не доведено безпосереднє звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, тобто випадки відмови в працевлаштуванні інвалідів на підприємстві відповідача не доведені.
Відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як встановлено під час судового провадження - у 2005 році відповідач вживав заходи направлені на виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, та повідомляв органи працевлаштування, зазначені в статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, про наявність вільних робочих місць для інвалідів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вина відповідача в недотриманні нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів є непідтвердженою, тому підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005р. в сумі 5 230,00грн. та пені в сумі 130,68грн., відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 17, 48, 49, 51, 79, 87, 89, 94, 107, 110, 111, 114, 121, 122-170, 185, 186, 254, пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити Донецькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк у задоволенні вимог до Приватного підприємства “Степ” м. Авдіївка Донецької області про стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 р. в сумі 5 230,00 грн. та пені в сумі 130,68 грн.
В судовому засіданні 07.09.2006 р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 08.09.2006 р.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня виготовлення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Дучал Н.М.