Справа №2 - 358

2010 року

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  17 травня 2010 року                                             Березівський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді – Дєткова О.Я.,

при секретарі судового засідання Григоренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Березівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та визнання права власності на нерухоме майно,

  ВСТАНОВИВ  

      У серпні 2009 року ОСОБА_1. звернувся з цим позовом до суду, посилаючись на те, що 9 жовтня 2008 року він позичив відповідачці 10530 грн. Вказану суму грошей відповідачка зобов'язалася повернути не пізніше 1 серпня 2009 року, що підтверджується її розпискою від 9 жовтня 2008 року. На даний час суму боргу вона не повертає і від виконання договірних зобов'язань ухиляється. У зв'язку з цим просить стягнути з відповідачки зазначену суму боргу. Однак, змінюючи у судовому засіданні предмет позову, позивач остаточно просить стягнути з відповідачки не борг за договором позики, а заподіяні йому збитки у розмірі 10530 грн.

     Відповідачка позов визнала частково і пояснила, що вона гроші у позивача в сумі 10530 грн. не отримувала в борг, але під час роботи у нього в магазині продавцем нею особисто були використані продукти харчування на загальну суму 5000 грн., крім того, за період її роботи у позивача в магазині саме з її вини утворилася недостача товару на суму приблизно 2765 грн.

     Заслухавши сторони, свідка, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

     Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності..

     Відповідно до ст.1046 ЦК України під договором позики розуміється договір, згідно якого одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

     Встановлено, що 25 грудня 2003 року сторони уклали договір позики, в якому йдеться про те, що відповідачка позичила у ОСОБА_3 гроші в сумі 3700 грн. (а.с.4).

     Зобов'язання повернути гроші в сумі 3700  грн. до 1 березня 2004 року, які міститься в розписці, відповідачкою не виконано.

     Доводи відповідачки про те, що вона не брала гроші в сумі 3700 грн. у позивачці судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в розписці, виданій нею особисто, зазначається, що ці гроші узяті у борг з обов'язковим поверненням до 1 березня 2004 року.

     Згідно ст.625 ГК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

     Тому вимоги позивачці про стягнення 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 3700 грн. засновані на законі і повинні бути також задоволені.

     За таких обставин суд вважає, що є достатньо правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

       Керуючись ст.ст.15,30,62 ЦПК України, ст.ст.625, 1046 ЦК України, суд

  ВИРІШИВ  

      Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3764 грн. 75 коп. і держмито 38 грн., а всього 3802 грн. 75 коп.

     Рішення може бути оскаржено протягом одного місяця з наступного дня після його проголошення до Одеського апеляційного суду.

    Суддя: