Справа №4-88

2010 року

  ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 17 грудня 2010 року                                             Березівський районний суд Одеської області у складі: головуючого – судді Дєткова О.Я.,  

при секретарі Лабунській Л.В.,

з участю прокурора Володіна Є.О.,

адвоката ОСОБА_1,

розглянувши скаргу ОСОБА_2 на постанову виконуючого обов’язки начальника СВ Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області майора міліції Гура Р.В. про порушення кримінальної справи від 27 вересня 2010 року,

  ВСТАНОВИВ  

      ОСОБА_2 звернувся з цією скаргою до суду, посилаючись на те, що відносно нього виконуючий обов’язки начальника СВ Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області Гура Р.В. своєю постановою від 27 вересня 2010 року порушив кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.190, ч.1 та ч.3 ст.358 КК України. В обгрунтування скарги заявник указує, що зазначена постанова підлягає скасуванню, оскільки вона не містить в собі законного приводу та достатніх даних, які б вказували на наявність ознак інкримінованих йому злочинів.  

 Виконуючий обов’язки СВ Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області майор мііліції Гура Р.В., який порушив вказану кримінальну справу та двічі був належним чином повідомлений про його особисту явку до суду для надання пояснень з приводу правомірності порушення ним даної справи, у судове засідання не з’явився.

 Дослідивши матеріали справи №16201000122, на підставі яких було винесене оскаржуване рішення, заслухавши думки учасників процесу, суд приходить до висновку, що постанова про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ч.3 ст.190, ч.1 та ч.3 ст.358 КК України є незаконною та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

 Відповідно до вимог ст.236-8 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

 У ч.1 ст.94 КПК України зазначено вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи, до якого відносяться: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі та 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.  

 Частиною 2 ст.94 КПК України передбачається, що підставами до порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність об’єктивних ознак, що характеризують подію злочину.

 При наявності приводів і підстав, зазначених у ст.94 КПК України, компетентна особа зобов’язана винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.  

 Судом встановлено, що 27 вересня 2010 року виконуючим обов’язки начальника СВ Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області Гура Р.В.. розглянувши матеріали перевірки щодо законності отримання бюджетних коштів ФОП ОСОБА_2 за підвіз школярів, а саме матеріали проведеної прокуратурою Березівського району Одеської області перевірки на 514 аркушах, порушив кримінальну справу №16201000122 відносно ОСОБА_2 за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману, підробки документів та використання завідомо підроблених документів, вчиненого у великих розмірах, за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.190, ч.1 ст.358 і ч.3 ст.358 КК України (а.с.4).

  Як убачається з оскаржуваної постанови про порушення кримінальної справи, приводом до порушення кримінальної справи є безпосереднє виявлення слідчим ознак складу злочину (а.с.4), але яким слідчим було безпосередньо виявлено в діях ОСОБА_2 ознаки зазначених вище злочинів в цієї постанові не вказується, при тому що справу порушено виконуючим обов’язки СВ Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області майором міліції Гурою Р.В.

 Проте, перевіркою матеріалів, на підставі яких була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_2, встановлено, що єдиним приводом до порушення кримінальної справи, не зазначеним в оскаржуваній постанові, є рапорт начальника СДСБЕЗ Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області Сокола О.В. на ім’я свого начальника про те, що 19 червня 2010 року в ході проведення комплексного оперативно-профілактичного відпрацювання території Березівського району Одеської області сектором ДСБЕЗ виявлений факт незаконного отримання державних бюджетних коштів приватним підприємцем ОСОБА_2 від відділу освіти Березівської райдержадміністрації за підвіз школярів (а.с.52 – справа №16201000122).

 Крім того, з листа прокурора Березівського району Одеської області Васютинського О.С. №3892 від 24 вересня 2010 року та додатком до нього матеріалів перевірки на 514 аркушах, адресованого начальнику Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області, також простежується інформація, яка теж не зазначена в оскаржуваній постанові як привід до порушення справи, про факт незаконного отримання державних бюджетних коштів за підвіз школярів ФОП ОСОБА_2 (а.с.3 – справа №16201000122).

 З досліджених у судовому засіданні матеріалів, на підставі яких було прийняте   виконуючим обов’язки слідчого відділу рішення про порушення кримінальної справи, видно, що 24 вересня 2010 року начальник Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області отримав від прокурора Васютинського О.С. зазначений вище лист з матеріалами перевірки та комплексного оперативно-профілактичного відпрацювання на 514 аркушах та й передав його разом з цими матеріалами виконуючому обов’язки слідчого відділу Гура Р.В. для порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ч.3 ст.191 КК України, який обмежився лише їх розглядом без здійснення перевірки, передбаченої ч.4 ст.97 КПК України, та й 27 вересня 2010 року порушив кримінальну справу відносно скаржника за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману, підробки документів та використання завідомо підроблених документів, вчиненого у великих розмірах, за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.190, ч.1 ст.358 і ч.3 ст.358 КК України (а.с.1.3,4 – справа №16201000122).

 Разом з тим, виконуючий обов’язки СВ Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області Гура Р.В., прийнявши рішення про порушення кримінальної справи, на неодноразовий належний виклик у судове засідання для надання пояснень з приводу законності порушення справи не відреагував, однак прокурор, в обгрунтування правомірності порушення справи зазначив, що приводом до порушення справи є безпосереднє виявлення вказаною вище особою ознак злочинів саме під час розгляду  отриманих від свого начальника матеріалів проведеної перевірки та оперативного відпрацювання.

 Проте, такий привід до порушення справи суд не може вважати законним, оскільки виконуючий обов’язки СВ Березівського райвідділу міліції Гура Р.В. в даному випадку не був очевидцем інкримінованих ОСОБА_2 злочинних діянь.

 Суд також вважає незаконним приводом до порушення справи вищезазначений рапорт начальника СДСБЕЗ Сокола О.В., оскільки він не входить до переліку зазначених у ст.94 КПК України приводів до порушення справи.

 А якщо такий рапорт про вчинений злочин можливо прирівнювати до такого приводу як заява або повідомлення посадової особи, то його фіксація та розгляд повинні відбуватись з обов’язковим дотриманням вимог ст.95 КПК України, інакше особа, яка склала таке повідомлення (рапорт) не може вважатись, на думку суду, заявником в контексті даної процесуальної норми.

 Суд також критично ставиться й до довідки провідного контролера-ревізора КРВ в Березівському районі Щербини Є.М. про результати перевірки законності отримання бюджетних коштів ФОП ОСОБА_2 (а.с.6 – справа №16201000122), оскільки цей контролер-ревізор не попереджався про відповідальність за неправдивий донос та й не відбиралась від нього відповідна підписка, що суперечить положенням ст.95 КПК України, а тому вона не може вважатись як законний привід до порушення кримінальної справи.

 Таким чином, суд приходе до висновку, що постанова виконуючого обов’язки слідчого відділу про порушення кримінальної справи від 27 вересня 2010 року не містить в собі належного та законного приводу до порушення справи.

 Згідно ст.236-8 КПК України суд зобов’язаний перевірити не тільки наявність приводів і підстав, але й законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи.

 Як слідує з постанови від 27 вересня 2010 року, єдиною підставою для порушення даної справи є ті достатні дані, які містяться в матеріалах перевірки та вказують на наявність в діях ОСОБА_2 ознак злочинів, передбачених ч.3 ст.190, ч.1 ст.358 та ч.3 ст.358 КК України. Інших підстав в матеріалах кримінальної справи немає. Не зазначені вони і в постанові про порушення справи.

 Однак прокурор, на якого покладається обов’язок доведення правомірності порушення справи, у судовому засіданні не навів жодного правового обгрунтування з приводу законності джерел отримання даних у ході проведення прокуратурою району перевірки з питань законності отримання бюджетних коштів скаржником та комплексної оперативної профілактичної діяльності сектору ДСБЕЗ райвідділу міліції.

 Більш того, з оскаржуваної постанови убачається, що в неї взагалі відсутні які-небудь джерела, що містять дані про наявність в діях скаржника ознак інкримінованих йому злочинів.

 Не наведені прокурором і не вказані в оскаржуваній постанові обставини щодо дотримання під час здійснення прокуратурою Березівського району Одеської області та Березівським РВ ГУМВС України в Одеській області оперативної профілактичної діяльності встановлених Законом України «Про оперативну розшукову діяльність» гарантій законності та інших вимог цього Закону.

 У зв’язку з цим, суд також приходе до висновку, що зібрані матеріали з точки зору джерел їх отримання, на підставі яких було прийняте рішення про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2, не можуть вважатися законними.            

 Слід звернути увагу, що за змістом ч.2 ст.94 КПК України кримінальна справа може бути порушена лише в тому випадку, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, та які, згідно ст.130 КПК України, слід зазначати у мотивувальній частині постанови про порушення кримінальної справи.

 В порушення вимог ст.ст.94, 97, 98, 130 КПК України в матеріалах дослідженої справи та й в самої постанові виконуючого обов’язки слідчого відділу Гура Р.В. відсутні фактичні дані, які б указували на наявність в діях ОСОБА_2 об’єктивних ознак, які  характеризують подію інкримінованих йому злочинів.    

Так, частини 1 і 3 ст.358 КК України передбачають кримінальну відповідальність за складання і видачу працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов’язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, які складені у визначеній формі та містять передбачені законом реквізити, а також виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи, а також за використання завідомо підробленого документа.

 Проте, достатні дані, які вказують на навність в діях ОСОБА_2 ознак даного злочину відсутні.

 Так, в постанові про порушення справи вказано, що ОСОБА_2, будучи фізичною особою-підприємцем, що надає послуги з перевезення пасажарів та вантажів автомобільним транспортом загального користування на території Березівського району Одеської області в період з 1 січня 2007 року по теперішній час уклав договори про надання послуг по перевезенню пасажирів з Гуляївською, Степанівською і Виноградненською сільськими радами. Згідно актів виконаних робіт підвіз дітей ФОП ОСОБА_2 здійснював на автобусах марки «ПАЗ». Разом з тим, ОСОБА_2 за період з 1 січня 2007 року по 1 серпня 2009 року не використовував найману працю, проте, діючи умисно, включив до калькуляції витрат на перевезення учнів протягом зазначеного періоду по зазначеним вище маршрутам недостовірні відомості щодо витрат на заробітну плату водіїв з нарахуваннями, які подав до Гуляївської, Степанівської і Виноградненської сільських рад Березівського району Одеської області з метою незаконного отримання бюджетних коштів. На підставі вищезазначених недостовірних відомостей, вказаних у калькуляціях витрат на перевезення учнів, ОСОБА_2 необгрунтовано отримав бюджетні кошти в сумі 48476-16 грн., якими заволодів та витратив в подальшому на власний розсуд. Таким чином шахрайськими діями ОСОБА_2 завдав шкоди державному бюджету України на загальну суму 48476-16 грн. За таких обставин в діях ОСОБА_2 вбачається ознаки злочинів, передбачених ч.3 ст.190, ч.1 ст.358 і ч.3 ст.358 КК України, за кваліфікуючими ознаками – заволодіння чужим майном шляхом обману, підробка документів та використання завідомо підроблених документів.

 Однак, згідно представлених матеріалів на 140 аркушах, які названі прокурором як підстави для порушення справи, встановити, що ОСОБА_2 достовірно володів інформацією, що відомості, які він вносив до калькуляції витрат, є неправдивими, не представляється можливим.

 Постанова про порушення кримінальної справи від 27 вересня 2010 року не містить в собі даних, вказуючих на те, що відомості, внесені скаржником до калькуляції витрат на перевезення учнів, завідомо для нього були неправдивими. За таких обставин дані, що свідчать про те, що він особисто використовував завідомо для нього підроблені документи, відсутні.

 Слід також прийняти до уваги, що ст.358 КК України передбачає відповідальність за складання, видачу або підроблення з метою використання інших офіційних документів працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, тоді коли ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, про що свідчить його свідоцтво про державну реєстрацію (а.с.68 – справа №16201000122).

 Крім того, ст.190 КК України передбачає кримінальну відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.  

 Відповідальність же за складання чи використання завідомо підроблених документів передбачається іншими статтями Кримінального кодексу.

 За таких обставин висновок про наявність в діях ОСОБА_2 ознак шахрайства, на думку суду,  зроблений безпідставно, оскільки дані про те, що скаржник заволодів чужим майном, а саме державними бюджетними коштами шляхом обману, в наданих матеріалах та й оскаржуваній постанові відсутні.

 Аналізуючи викладене, суд приходе до висновку, що кримінальна справа відносно ОСОБА_2 була порушена передчасно та з порушенням норм закону.

 Керуючись ст.ст.94, 97, 98, 236-8 КПК України,  

  ПОСТАНОВИВ  

Скаргу ОСОБА_2 задовольнити, а постанову виконуючого обов’язки СВ Березівського РВ ГУМВС України в Одеській області майора міліції Гура Р.В.від 27 вересня 2010 року про порушення  кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.190, ч.1 ст.358 і ч.3 ст.358 КК України, щодо ОСОБА_2 скасувати.

 На постанову може бути подана апеляція до Одеського апеляційного суду через Березівський районний суд Одеської області протягом семи діб з дня її винесення.

  Суддя: