КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
14.02.07 р. № 265/16-2006
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий
Судді
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ТОВ «Зернова компанія «Агротекс» на рішення господарського суду Київської області від 09.11.2006 року
у справі № 265/16-2006 (суддя Христенко О.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Агротекс», м.Київ
до Закритого акціонерного товариства «Фастівський комбінат хлібопродуктів», м. Фастів
про стягнення 157 819,73 грн.
в с т а н о в и в:
Рішенням господарського суду Київської області від 09.11.2006 року у справі № 265/16-2006 в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Агротекс»до закритого акціонерного товариства «Фастівський комбінат хлібопродуктів»про стягнення 157 819,73 грн. було відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Зернова компанія «Агротекс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 09.11.2006 р., як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і фактичним обставинам справи та постановлене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.
За апеляційною скаргою ТОВ «Зернова компанія «Агротекс»на рішення господарського суду Київської області від 09.11.2006 р. згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 29.11.2006 р. порушено апеляційне провадження у справі № 265/16-2006.
Згідно розпорядження заступника Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.01.2007 року справа розглядається колегією суддів, в такому складі: головуючий суддя – Швець В. О., судді – Жук Т. А. , Тарасенко К. В.
Представники позивача підтримують вимоги апеляційної скарги, вважають їх законними, та такими, що підлягають задоволенню.
Представники відповідача проти апеляційної скарги заперечують з підстав, викладених у відзиві б/н від 24.01.2007 р., просять рішення господарського суду Київської області залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення залишається без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, згідно умов договору купівлі-продажу № 77-3/10 від 02.09.2004 р. придбав у СТОВ «Нива» 200 тон зерна кукурудзи вартістю 460 грн. за одну тону на загальну суму 92 000 грн., що підтверджується накладною № 65 від 09.11.2004 р. Крім того, згідно договору купівлі-продажу № 131-3/17 від 09.11.2004 р., позивач придбав у відповідача 1 000 тон зерна кукурудзи на загальну суму 462 500 грн., що підтверджується видатковими накладними №-0001237 від 15.11.2004 р. та №-0001239 від 09.11.2004 р.
Для зберігання зазначеного придбаного зерна кукурудзи позивач уклав з відповідачем договір зберігання продукції № 205 від 09.11.2004 року. Відповідно до п. 1 якого позивач передав відповідачу на зберігання зерно кукурудзи (товар) в кількості 500 тон, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 52 від 09.11.2004 р. Відповідно до аналізу, зерно було прийнято: вологістю - 14%, зернова домішка - 12%, пошкоджених до 5%, сміттєва домішка - 2%.
Крім того, 15.11.2004 р. сторонами було укладено договір зберігання продукції № 216. Згідно складської квитанції на зерно № 53/1 від 09.11.2004 р. позивач передав ЗАТ «Фастівський комбінат хлібопродуктів»на зберігання 500 тон зерна кукурудзи. Відповідно до аналізу, зерно було прийнято вологістю - 14%, зернова домішка - 15%, пошкоджених до 5%, сміттєва домішка - 2,4%.
Дослідивши вказані договори, місцевий господарський суд встановив, що в позовній заяві позивач посилався на договір зберігання продукції від 25.08.2004 р., укладений між сторонами, та зазначав про передачу відповідачу на зберігання 200 т кукурудзи за складською квитанцією № 53 від 09.11.2004 р. Однак, відповідно до п. 1.1. договору зберігання продукції від 25.08.2004 р., позивач зобов’язувався передати відповідачу на зберігання зерно пшениці у кількості 1 000 тон та зерно ячменя –1 000 тон. А згідно складської квитанції на зерно № 53 від 09.11.2004 р. позивач передав відповідачу на зберігання 2 000 тон зерна кукурудзи. Відповідно до аналізу, зерно було прийнято вологістю - 13,8%, зернова домішка -15%, сміттєва домішка - 3%.
Відповідно до ст. 937 Цивільного кодексу України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Тобто, договір між сторонами на зберігання 2 000 тон зерна кукурудзи укладений, оскільки 2 000 тони зерна кукурудзи прийнято на підставі складської квитанції на зерно №53 від 09.11.2004 р.
Відповідно до п. 2. договорів № 205 та № 216 відповідач зобов’язувався своєчасно прийняти від позивача товар та забезпечити визначення його якості, здійснювати всі належні заходи по збереженню товару, не допускати втрат і зниження якості згідно з актом на зачистку, повернути прийнятий на зберігання товар на підставі листа та письмового доручення позивача в повному обсязі згідно складської квитанції за мінусом природних втрат.
Згідно п.п. 5.4. та 5.5. вказаних договорів, договори діють до 31.12.2004 р., а у випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати, змінити договори за місяць до їх закінчення вони вважаються пролонгованими на наступний рік.
Дослідивши складську квитанцію № 53 від 09.11.2004 р., за якою було передано 2 000 тон зерна кукурудзи, колегія апеляційного господарського суду встановила, що в ній (квитанції) не зазначено про строки зберігання.
Відповідно ст. 938 ЦК України, зберігач зобов’язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
У позовній заяві, позивач зазначив, що відповідач не повернув позивачу зерно у встановлені строки. Однак, позивачем не надано доказів, що він звертався до відповідача з листами та письмовими дорученнями щодо повернення зерна кукурудзи після закінчення строку дії договорів та у строк, на який договори було пролонговано.
Листи позивача № 130/2 від 17.03.2005 р. та № 306 від 26.05.2005 р. не були прийняті місцевим господарським судом до уваги, оскільки до них не надано доказів направлення відповідачу.
Також, позивачем було укладено з ТОВ «Зектор»договір № 28/09 від 28.09.2004 р. на транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно умов якого, ТОВ «Зектор»зобов’язувався виконувати послуги щодо відправки кукурудзи фуражної із станції Фастів до м. Миколаєва (Миколаївський морський торгівельний порт), про що між позивачем та ТОВ «Зектор»було підписано акт приймання робіт № 2 від 29.04.2005 р.
Однак, до начальника відділу планування Південно-Західної залізниці з листом № 350 щодо надання дозволу на відвантаження та відправки кукурудзи фуражної (1 200 тон) в Миколаївській морський торгівельний порт із станції Фастів позивач звернувся 08.06.2005 р.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем умов договору, а саме: відмовою відповідача повернути зерно передане позивачем на зберігання, натомість запропонувавши зерно кукурудзи, яке не відповідає показникам якості, у зв’язку з чим позивачем були понесені збитки.
Перше звернення позивача до відповідача щодо повернення із зберігання зерна кукурудзи у кількості 1 200 тон було здійснено у формі претензії № 560 від 04.08.2005 р., про направлення якої свідчить штемпель підприємства зв’язку від 05.08.2005 р. на описі вкладення у лист. В зазначеній претензії позивач вимагав у відповідача відвантажити зерно кукурудзи у кількості 1 200 тон не пізніше 15.08.2005 р. Доказів того, що відповідач відмовив позивачу у відвантаженні кукурудзи у цей період позивач до суду не надав.
Відповідно до п. 2.1.4. договорів № 205 та № 216, повернення прийнятого на зберігання товару здійснюється на підставі листа та письмового доручення позивача.
Тому, 03.10.2005 р. позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив відповідача відвантажити 120 тон кукурудзи, яка знаходиться у останнього на зберіганні, в автомобільний транспорт. Позивач довіреністю серії ЯКЮ № 240215 від 03.10.2005 р., уповноважив Скивку В.П. отримати від відповідача 120 тон зерна кукурудзи. За видатковими накладними №-000001170 від 03.10.2005 р., №-000001171 від 03.10.2005 р., №-000001172 від 03.10.2005 р. та №-000001173 від 03.10.2005 р. представником позивача було отримано 67 930 кг кукурудзи.
У листі від 04.10.2005 р., позивач просить відповідача відвантажити 80 тон кукурудзи, в автомобільний транспорт. Представник позивача на підставі довіреності серії ЯКЮ № 240216 від 04.10.2005 р. отримав 82 730 кг кукурудзи, що підтверджується видатковими накладними №-000001177 від 04.10.2005 р., №-000001180 від 04.10.2005 р., №-000001181 від 04.10.2005 р., №-000001182 від 04.10.2005 р. та №-000001184 від 04.10.2005 р.
За видатковими накладними №-000001195 від 05.10.2005 р., №-000001196 від 05.10.2005 р., №-000001197 від 05.10.2005 р., №-000001204 від 07.10.2005 р., №-000001207 від 07.10.2005 р., №-000001208 від 07.10.2005 р., №-000001209 від 07.10.2005 р., №-000001212 від 10.10.2005 р., №-000001224 від 12.10.2005 р., №-000001226 від 12.10.2005 р., №-000001236 від 13.10.2005 р., №-000001237 від 13.10.2005 р., №-000001241 від 13.10.2005 р. та №-000001256 від 14.10.2005 р., на підставі листа від 05.10.2005 р., представник позивача, за довіреністю серії ЯКЮ № 240217 від 05.10.2005 р., отримав 346 940 кг кукурудзи.
Між позивачем та ДП «Мартинівський спиртовий завод»було укладено договір купівлі-продажу № 73-3/10 від 28.09.2005 р., за яким позивач передав ДП «Мартинівський спирт-завод»отримав 333,82 т кукурудзи, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000057 від 03.10.2005 р., № РН-0000058 від 04.10.2005 р., № РН-0000062 від 13.10.2005 р. та № РН-0000063 від 14.10.2005 р.
Між позивачем та СПД Гніденко С.О. було укладено договір купівлі-продажу № 85-3/10 від 10.10.2005 р. Відповідно умов якого, позивач передав СПД Гніденко С.О. 863,78 т кукурудзи, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000060 від 05.10.2005 р., № РН-0000061 від 07.10.2005 р. та № РН-0000069 від 12.10.2005 р.
Графа «відвантажив», у вказаних накладних була підписана товариством з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Агротекс».
12.10.2005 р. позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив відповідача переоформити 700 тон кукурудзи, яка знаходиться у відповідача на зберіганні, на ПП Гніденко С.А.
Позивач зазначав, що зерно кукурудзи, яке у жовтні 2005 року було продано ДП «Мартенівський спиртовий завод»та ПП Гніденко С.О. знаходилось на зберіганні у відповідача, у зв’язку із погіршенням якості зерна, позивач вимушений був продати зерно кукурудзи зазначеним особам за нижчею ціною, ніж позивач придбав зазначене зерно у вересні та листопаді 2004 року, а саме: середня вартість зерна при продажу ДП «Мартенівський спиртовий завод»та СПД Гніденко С.О. становить 330,32 грн. за одну тону.
Неналежну якість зерна кукурудзи, яке зберігалось у відповідача, позивач підтвердив посвідченням аналізу проби кукурудзи від 06.04.2005 р., зробленим Київською обласною хлібною інспекцією, в якому зазначено, що зернова домішка становить 20,7%. Також, згідно карток аналізу зерна від 15.08.2005 р. та від 07.10.2005 р., зернова домішка становить 22,09%.
Як встановив, місцевий господарський суд, зазначені картки аналізу зерна не містять прізвища особи, яка проводила огляд, її підпис не засвідчений відбитком печатки (штампа), не зазначено дату відбору зерна, вага зразку, власником зерна зазначено ЗАТ «Фастівський комбінат хлібопродуктів».
Статті 936, 949 ЦК України передбачають, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов’язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Відповідно до ст. 951 ЦК України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі –у розмірі її вартості та у разі пошкодження речі –у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Згідно ст. 956 ЦК України, товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов’язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.
На підставі рішення Київської обласної державної хлібної інспекції № 17 від 29.04.2005 р. (зерно зберігається на елеваторі зернових культур потужністю 14 000 тон) та Сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки №423 від 12.05.2005 р., відповідач надає послуги із зберігання зерна, як товарний склад.
Відповідно до ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Згідно ст. 959 ЦК України, товарний склад зобов’язаний за свій рахунок оглянути товар при прийнятті його на зберігання для визначення його кількості та зовнішнього стану. Товарний склад зобов’язаний надавати поклажодавцеві можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності.
Товарний склад або поклажодавець при поверненні товару має право вимагати його огляду та перевірки якості. Витрати, пов’язані з оглядом речей, несе сторона, яка вимагала огляду та перевірки.
Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, - протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору.
Позивач у жовтні 2005 року отримав від відповідача зерно, про що свідчать підписи представника позивача на накладних за довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. Доказів того, що позивач заявляв про пошкодження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням до суду не подано. Доказів того, що позивач заявляв про пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару протягом трьох днів після його одержання, також до суду не подано.
Згідно зі ст.ст. 22, 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»від 04.07.2002 р., державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки покладається на спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов’язаний здійснити аналіз його якості. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості.
Відповідно до аналізу зерна передано позивачем відповідачу на зберігання відповідно до умов дговорів зберігання та складських квитанцій, зерно було прийнято вологістю - 13,8% та 14%, зерновою домішкою - 12% та 15%, пошкодження зерна до 5%, сміттєвою домішкою - 2%, 2,4% та 3%.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні»кожна із сторін договору зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Інструкцією про порядок ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його перероблення на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах незалежно від форм власності і господарювання, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 11.07.2005 р. № 310 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.07.2005 р. за № 819/11099), передбачено, що при розходженні в якості зерна держхлібінспекторами надається «Посвідчення про аналіз зразка»ф. № 4. Позивачем не надано доказів про звернення до Держхлібінспекції з вимогою проведення аналізу зерна при його отриманні у жовтні 2005 року.
Таким чином, позивачем не доведено обставини, які зазначені, як підстава позовних вимог, тому, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Щодо обставин, викладених в апеляційній скарзі, слід зазначити наступне.
Позивач зазначав, що у зв’язку із погіршенням якості зерна, він вимушений був продати зерно кукурудзи за нижчею ціною, ніж придбав зазначене зерно у вересні та листопаді 2004 року, а саме: середня вартість зерна при продажу ДП «Мартенівський спиртовий завод»та СПД Гніденко С.О. становила 330,32 грн. за одну тону.
З такими доводами позивача, суд погодитися не може, оскільки в травні 2005 року при продажу зерна склалася менша ціна, ніж в попередній період (при укладанні договорів купівлі зерна позивачем у СТОВ «Нива»та у відповідача), що підтверджується довідкою Промислової палати № Ц-154 від 31.10.2005 року. Аналізуючи ринкові ціни на зерно за червень 2005 року на внутрішньому ринку, вивчивши інформаційні цінові бюлетені та прайс-листи, експерт прийшов до висновку, що ринкова ціна зерна в залежності від виробничих витрат виробника, умов поставки та форми оплати за вказаний період знаходилась у межах 350-400 гривень за одну тону. Таким чином, враховуючи ринкове становище, яке склалося на той час, позивач не зміг би реалізувати зерно по ціни, за яку він придбав зерно.
Також слід зазначити, що відповідач не має відношення до встановлення ціни у договорах купівлі-продажу зерна позивачем і тому не зобов’язаний відшкодовувати позивачеві різницю між покупною та продажною ціною.
Враховуючи викладене, судова колегія Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.
Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Рішення господарського суду Київської області від 09.11.2006 року у справі № 265/16-2006 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Зернова компанія «Агротекс» –без задоволення.
2. Справу № 265/16-2006 повернути господарському суду Київської області.
Головуючий
Судді