Справа № 2-515/2010  

  Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ  

  09 грудня 2010  року     Староміський  районний суд міста Вінниці в складі:  

        головуючого судді: Нечипорук Л.Ф.,                    

    при секретарі: Швець Т.В.,  

            за участю представника позивача: ОСОБА_1,  

відповідачки: ОСОБА_2,  

захисника: ОСОБА_3,  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом  ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку,  

в с т а н о в и в :    

  ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1 м. Вінниці, мотивуючи свої вимоги тим, що в період з 1995 року по 1997 рік, з дозволу відповідачки, яка приходилась йому названою матір’ю, оскільки власних дітей не мала, для проживання власної сім’ї, до її будинковолодіння здійснив прибудову, площею 125 кв.м., до якої провів газ, та виконав всі роботи по її облаштуванню, внаслідок чого вона була придатна для проживання. Вказане будівництво здійснювалось як самочинне, тому для прийняття його в експлуатацію, ним було замовлено проект на дане будівництво. Але в подальшому тимчасово припинив оформлення документів у зв'язку з тим, що працював поза межами міста Вінниці. Останні роки і по теперішній час він працює в ЗАТ „Дослідний завод зварювального обладнання” Інституту зварювання ім. Є.О.Патона у м. Києві та одночасно перебуває у тривалому відрядженні у м. Дніпропетровську. 03.11.2008 року ОСОБА_2 повідомила йому, що у 2000 році оформила право власності на зведену ним будівлю на своє ім'я. Позивач вважає, що відповідачка порушила його право власності на зазначене майно, та просить суд визнати за ним право власності на зведену ним прибудову до будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці.  

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги уточнила, за обставин, викладених в позові просила його задовольнити, суду пояснила, що у 1995 році, зі згоди відповідачки, ОСОБА_4 був прописаний до її будинку, та в період з 1995 року по 1997 рік прибудова до житлового будинку ОСОБА_2 була закінчена, проведено газ та приведено до стану, придатного для проживання. Абонентські книжки по розрахункам за електроенергію та газ, за які ОСОБА_4 згодом здійснював розрахунки, виписані на його ім'я. Позивачем збережено квитанції, накладні, виписані на його ім'я, на придбання будівельних матеріалів для будівництва прибудови. У зв'язку із тривалим відрядження він не прийняв в експлуатацію зазначену будівлю. Відповідачка ОСОБА_2, скориставшись цим, а також тим, що земельна ділянка, на якій здійснено будівництво, виділено їй рішенням міськвиконкому від 02.02.1995 року №66 , прийняла в експлуатацію спірну прибудову, чим порушила права ОСОБА_4 Представник позивача просила позов задовольнити, визнати за ОСОБА_4 право власності на зведену ним прибудову до будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці, позначеної на скопіюванні схематичного плану літерою „А1”, яка складається з приміщень: сіней (1) пл. 17,8 кв.м., сіней (ІІ) пл. 15,8 кв.м., прихожої (2-1) пл. 16,5 кв.м., кухні (2-2) пл. 6,7 кв.м., житлової кімнати (2-3) пл. 12,1 кв.м., прихожої (2-4) пл. 17,4 кв.м., житлової кімнати (2-5) пл. 7,32 кв.м., житлової кімнати (2-6) пл. 12,6 кв.м., житлової кімнати (2-7) пл. 16,2 кв.м.  

Відповідачка ОСОБА_2 та її захисник ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали, суду пояснили, що спірна прибудова будувалась нею, позивачем не доведено протилежне. Також ними визнається той факт, що ОСОБА_4, маючи доступ до будівельних матеріалів, за їх кошти прибудував та допомагав у будівництві. Дані послуги були родинними та оплачувались ними. Просили застосувати строки позовної давності до спірних правовідносин, оскільки під час розгляду в 2001 році Староміським районним судом м. Вінниці позову ОСОБА_2 та її чоловіка до ОСОБА_4 про визнання його втратившим право користування житловим приміщенням, він заявив про намір подати зустрічний позов про визнання за ним права власності на здійснену ним добудову до житлового будинку ОСОБА_2, судом оголошувалась перерва для реалізації ним свого права, однак ним він скористався. Враховуючи, що трирічний строк позовної давності закінчився 06.05.2004 року, просили в позові відмовити на підставі ч.4 ст. 267 ЦК України.  

Вислухавши пояснення сторін, покази свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які підтвердили, що матеріали на будівництво купував ОСОБА_4, який в силу роботи мав доступ до них, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали цивільної справи №2-520/01 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про визнання втратившим право користування житловим приміщенням, матеріали інвентаризаційної справи №21980 на будинковолодіння, що за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1, оцінивши докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає, у зв’язку з пропуском позовної давності позовної давності.  

Встановленим судом фактичним обставинам відповідають відносини власності, що врегульовані Книгою третьою Цивільного кодексу України.  

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.  

Відповідно до ст. 331 ч.2 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).  

Якщо право власності не нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.  

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Судом встановлено, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи будинковолодіння АДРЕСА_1 в м. Вінниці на підставі свідоцтва №276 про право приватної власності на будівлю від 05.04.19995 року, виданого виконкомом Вінницької міської ради народних депутатів згідно рішення від 30.03.1995 року №174 зареєстроване за ОСОБА_2  

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯИ №849208 від 29.12.2009 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,0884 га, за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1  

Відповідно до акту прийняття до експлуатації прибудов до житлових будинків та господарських споруд від 01.08.2005 року, затвердженого рішенням виконкому Вінницької міської ради №1762 від 09.08.2005 року, прийнято до експлуатації прибудовані до житлового будинку, що належить ОСОБА_2, АДРЕСА_1 4: сіни (1) пл. 17,8 кв.м., сіни (11) пл. 15,8 кв.м., прихожу (2-1) пл. 16,5 кв.м., кухню (2-2) пл. 6,7 кв.м., житлову кімнату (2-3) пл. 12,1 кв.м., прихожу (2-4) пл. 17,4 кв.м., житлову кімнату (2-5) пл. 7,2 кв.м, житлову кімнату (2-6) пл. 12,6 кв.м., житлову кімнату (2-7) пл. 16,2 кв.м., побудовані сарай „б” розміром 3,0?30,7 м, туалет „д”.  

Позивач вказує на те, що ОСОБА_2 неправомірно набуто право власності на зазначену вище добудову до житлового будинку, оскільки вона будувалась, ним, за його кошти, та власними силами. Зазначає, що про порушення свого права дізнався зі слів відповідачки лише 03.11.2008 року.  

Між тим, рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 06.05.2001 року при вирішенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_9 до ОСОБА_4 про визнання останнього втратившим право користування жилим приміщенням, встановлено, що під час розгляду цієї справи, ОСОБА_4 було відомо про намір ОСОБА_2 прийняти в експлуатацію самочинно збудовану прибудову до житлового будинку, доказів того, що він побудував добудову на надав. Також судом надавався йому строк для подачі зустрічного позову про визнання за ним права власності на вказане нерухоме майно, однак ОСОБА_4 такої заяви не подав, тому суд вирішив справу за первісним позовом та визнав його такими, що втратив право на користування житлом за адресою м. Вінниця, АДРЕСА_1. Дане рішення суду ОСОБА_4 не оскаржив, та воно набуло законної сили.  

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі справ, що набуло законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  

Таким чином, рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 06.05.2001 року було встановлено той факт, що ОСОБА_4 знав про порушення свого права, у зв'язку з чим суд   дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.  

Суд звертає увагу на те, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).  

Оскільки на час набрання чинності ЦК України строк позовної давності, який був встановлений ЦК УРСР не сплинув, то відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до спору, що виник, підлягають застосуванню правила ЦК України про позовну давність.  

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.  

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).  

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 - 255 цього Кодексу.  

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).  

З урахуванням того, що рішенням   Староміського районного суду м. Вінниці від 06.05.2001 року було встановлено той факт, що ОСОБА_4 під час розгляду тієї справи знав про порушення свого права,   то відповідно до ч. 2 п. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності щодо заявлення вимоги про визнання за ним права власності на добудову до житлового будинку   АДРЕСА_1 в м. Вінниці   закінчився відповідно – 06.05.2004 року.  

Оскільки перебіг позовної давності закінчився 06.05.2004 року, а з позовом про визнання права власності на спірну добудову ОСОБА_4 звернувся лише 01.03.2010 року, суд приходить до висновку, останній звернувся до суду після спливу строку позовної давності.  

До спірних правовідносин підлягають застосуванню правила про позовну давність, оскільки про її застосування, відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України відповідачкою ОСОБА_2 та її захисником було заявлено до прийняття судом рішення у справі.  

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.  

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.5 ст. 267 ЦК України).  

Оскільки ОСОБА_4 звернувся до суду після спливу строку позовної давності і про застосування позовної давності заявлено захисником відповідачки, а позивачем та його представником не заявлено про поновлення цього строку, не надано доказів поважності його пропуску, а також не надано доказів в підтвердження того факту, що ОСОБА_4 дізнався про порушення свого права саме 03.11.2008 року, тому сплив позовної давності, відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.  

Також суд критично оцінює твердження представника позивача на те, що у ОСОБА_4 була відсутня можливість звернення до суду з відповідними позовом,  у зв'язку з тим, що на той час прибудова не була прийнята в експлуатацію, а тому документально являла собою комплекс будівельних матеріалів. І лише після прийняття прибудови в експлуатацію в серпні 2005 року, чим ОСОБА_2 порушено його право власності, він отримав право на позов, однак, дізнався про це лише в одному із судових засідань по розгляду даної справи. Суд не приймає до уваги дані твердження, оскільки вони суперечать обставинам, викладеним в позові, та поясненням самого представника позивача, яка зазначала раніше, що про своє порушене право позивач дізнався із усної розмови з ОСОБА_2 лише 03.11.2008 року, в подальшому часом порушення права позивача – зазначила судові засідання розглядуваної нині судом справи. Тому суд вважає таку позицію представника неправдивою та надуманою.  

Крім того, не ґрунтуються і на законі твердження представника позивача про те, що її довіритель ОСОБА_4 не міг прийняти в експлуатацію зведену прибудову, оскільки вона являла собою лише комплекс будівельних матеріалів, оскільки відповідно до ч.3 ст. 331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання, тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). З матеріалів справи, інвентаризаційної справи вбачається, що уже в 1997 році спірна частина будинку була закінченим будівництвом, хоч і не прийнятим в експлуатацію, і сам позивач в позові зазначає, що дана будова знаходилась в стані, придатному для проживання, а тому жодним чином не являла собою комплекс будівельних матеріалів, і що не позбавляло право позивача зверненню до суду в порядку з ст. 331 ч.4 ЦК України (діючої на час будівництва та прийняття в експлуатацію новоствореної частини будинку).  

Враховуючи встановлені обставин у справі, а також те, що ОСОБА_4 звернувся до суду після спливу строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у позові.  

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 253-255, 256, 260, 261, 267, 328, 331 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -      

  в и р і ш и в :  

    В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку  – відмовити.  

  Апеляційна  скарга на рішення суду може бути подана сторонами до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів після проголошення рішення суду.  

    Суддя: