Справа № 6-308

2010р.

                                           У Х В А Л А  

      17 грудня 2010р. Печерський районний суд м. Києва

 в складі : головуючого – судді Рейнарт І.М.

при секретарі – Бондар М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву представника Міністерства юстиції України про встановлення способу та порядку виконання судового рішення

                                         встановив:

 заявник звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити спосіб та порядок виконання рішення суду від 2 липня 2010р. про повернення неповнолітньої ОСОБА_1 до Грузії шляхом відібрання дитини від матері ОСОБА_2 та передачі її позивачу ОСОБА_3 для повернення до Грузії, посилаючись на те, що постановою державного виконавця відмовлено у відкритті провадження по виконавчому документу, так як в ньому відсутні заходи примусового виконання рішення, які покладаються на Державну виконавчу службу.

 У судовому засіданні заявник та представник ОСОБА_3 підтримали заяву.

Представник відповідачки проти задоволення заяви заперечував, посилаючись на те, що відповідачці у добровільному порядку не було запропоновано виконати рішення суду, а крім того, відібрання дитини від матері не було предметом судового розгляду і виходить за межі судового рішення.

 Вислухавши учасників процесу, вивчивши надані документи, судом встановлено, що рішенням суду від 2 липня 2010р. визнано незаконним утримання на території України малолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, та постановлено повернути малолітню до Грузії.

Рішення набрало законної сили 30 вересня 2010р. і 12 листопада 2010р. за заявою представника ОСОБА_3 видано виконавчий лист для примусового виконання судового рішення.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві від 24 листопада 2010р. відмовлено у відкритті виконавчого провадження, оскільки виконавчий документ не містить заходи примусового виконання рішення, які покладаються на Державну виконавчу службу.

Відповідно до ст. 373 ЦПК України за  наявності  обставин,  що  утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї,  відсутність присудженого майна в  натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний  строк розглядає питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання  рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу.

Рішенням суду визначено, що малолітня ОСОБА_1 підлягає поверненню до Грузії за рахунок позивача ОСОБА_3, чим суд визначив, як порядок так і спосіб виконання судового рішення.

Суд вважає, що посилання державного виконавця на відсутність заходів примусового виконання рішення суду, які покладаються на Державну виконавчу службу, є безпідставним, так як всі рішення судів підлягають виконанню тільки Державною виконавчою службою і державний виконавець зобов'язаний був відкрити виконавче провадження по виданому судом виконавчому документі та здійснити заходи по виконанню судового рішення, а примусова дія визначена у самому судовому рішенні.

 Суду не надано доказів у підтвердження того, що існують будь які обставини, які  

- 2 -

 утруднюють виконання судового рішення. З наданих суду документів вбачається, що Державною виконавчою службою взагалі рішення суду не виконувалося.

Одночасно суд вважає необхідним зазначити про неможливість відібрання малолітньої ОСОБА_1 від її матері ОСОБА_4, оскільки вказаний спосіб виконання судового рішення, яке було прийнято судом 2 липня 2010р., не відповідає суті постановленого рішення суду, не було предметом судового розгляду і виходить за межі норм, передбачених Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, яка не передбачає можливості відібрання дитини від батьків у разі постановлення рішення про повернення її до держави постійного проживання.

Також суд вважає необхідним зазначити, що виконання рішення суду про повернення дитини визначено постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006р. "Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей", однак ні Міністерство юстиції України, ні Державна виконавча служба не виконала покладених на них обов'язків по виконанню рішення суду.

Враховуючи викладене, суд не вбачає законних підстав для задоволення заяви.

 На підставі викладеного, керуючись ст. 373 ЦПК України та Законом України "Про виконавче провадження", суд

                                                ухвалив:

 у задоволенні заяви представника Міністерства юстиції України про встановлення способу та порядку виконання судового рішення від 2 липня 2010р. про повернення неповнолітньої ОСОБА_1 до Грузії відмовити.

 Ухвала оскарженню не підлягає.

                                                СУДДЯ