Справа № 2-а-645/10  

  П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И  

16.12.2010 року                   м. Виноградів  

  Суддя Виноградівського районного суду Закарпатської області Дворніченко В.І., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління ПФУ у Виноградівському районі про зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплатити щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період із 01.06.2010 року по 01.12.2010 року,  

  В С Т А Н О В И В :  

  Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до УПФУ у Виноградівському районі до Управління ПФУ у Виноградівському районі про зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплатити щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період із 01.06.2010 року по 01.12.2010 року.  

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на щомісячну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Вказане право було обмежено прийнятими законами про бюджет. Однак рішеннями КСУ від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року вказані зміни були визнані такими, що не відповідають Конституції України. Таким чином відповідач недоплачував позивачу допомогу в розмірі 20% мінімальної пенсії за віком щомісячно. Тому позивач просить зобов’язати відповідача вчинити дії на відновлення порушеного права.  

Відповідачем подано заперечення проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, яке мотивовано тим, що норма закону, якою встановлено право дітей війни на підвищення, не вказує який саме орган здійснює нарахування та виплату вказаного підвищення. Крім того, дана норма була зупинена законом про бюджет у 2007 році. Також, законом встановлено, що фінансування витрат на вказане підвищення здійснюється із державного бюджету, а не із бюджету Пенсійного фонду. Реалізація пенсійних програм здійснюється за рахунок Пенсійного фонду України. Тому відповідач вважає свої дії такими, що вчинені виключно у межах та на підставі повноважень, визначених Конституцією та законами України. крім того, мінімальний розмір пенсії за віком на думку відповідача може застосовуватися виключно для визначення розміру пенсії. Чіткого механізму надання підвищення дітям війни такі не встановлено.  

Дослідивши подані докази, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, прийшовши до висновку, що є достатньо підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суддя прийшов до переконання про часткову обґрунтованість  вимог позивача, з наступних міркувань.  

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є «дитиною війни» в розумінні статті  1  Закону України № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни». Позивач ОСОБА_1. є пенсіонером (Посвідчення серії НОМЕР_1) і їй призначено пенсію по інвалідності. Відповідно до чинної редакції статті 6 Закону України № 2195-IV позивач має право на отримання державної соціальної підтримки у вигляді підвищення до пенсії.  

Із поданих доказів встановлено, що відповідачем на виконання ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у 2010 році зокрема позивачу ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась надбавка (підвищення) до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

Розглядаючи справу в межах позовних вимог, в частині яких відкрито провадження у адміністративній справі, суддя констатує, що правовідносини, які відповідають встановленим фактам, врегульовані ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» (далі-Закону), зокрема на дані правовідносини поширюється дія ст.6 в ред. Закону від 18.11.2004 року.  

Так, нова редакція ст.6 вказаного Закону була Рішенням Конституційного суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнана неконституційною. Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відтак із 22.05.2008 року вказана норма діє у наступній редакції: «Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».  

Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, то суд приходить до висновку, що на час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст.28 ЗУ   «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність, і ця норма не суперечить ч.1 ст.2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», згідно якої прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. На цій підставі спростовується посилання відповідача на те, що розмір мінімальної пенсії за віком не може застосовуватись як розрахункова величина для підвищення пенсії позивачу на підставі ст.6 Закону.  

За законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року  Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення, на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. Пунктом 1.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року завданням Управлінь є забезпечення призначення та виплати пенсій. Отже суд приходить до висновку, що в даному конкретному випадку саме на відповідача покладено обов’язок здійснювати нарахування та забезпечувати виплату підвищення до пенсії позивачу ОСОБА_1  

У відповідності до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Відтак прямим порушенням даної конституційної норми є застосування відповідачем на виконання покладених законом обов’язків статті 6 Закону № 2195-IV в ред. від 28.12.2007 року починаючи із 22.05.2008 року і до цього часу, в тобто в редакції, що визнана неконституційною, а відтак є нечинною. Такі дії відповідача є протиправними.  

Таким чином, починаючи із 22.05.2008 року розмір підвищення, яке належало нараховувати до пенсії позивача, повинен був становити 30% мінімальної пенсії за віком. Обов’язок нарахування та забезпечення такого підвищення покладено на відповідача. А відтак, відповідачем допущено бездіяльність, яка полягала у неприведенні розміру підвищення, що нараховувалося до пенсії позивача, до розміру, що встановлено чинним законом.  

Така бездіяльність відповідача призвела до порушення законних прав позивача на отримання на підставі чинної редакції ст.6 Закону державної соціальної підтримки, зокрема, починаючи із 22.05.2008 року, у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Отже, суддя приходить до висновку  про обгрунтованість позовних вимог, що стосуються виплат позивачу за минулий період в  

Відповідно до ч.2 ст.11, ст..162 КАС України, в межах визначених повноважень суду надано право виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. На цій підставі суддя вважає за необхідне визнати встановлену під час розгляду справи бездіяльність відповідача такою, що призвела до порушення законних прав позивача, а відтак -  неправомірною.  

Отже, оцінивши досліджені під час розгляду справи повідомлені сторонами обставини та подані ними докази у їх сукупності, суддя приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплат за період починаючи із 01.06.2010 року по 01.12.2010 року підлягають задоволенню, а на підставі ч.2 ст.11, ст.162 КАСУ з метою повного захисту порушених та невизнаних прав позивача від порушень з боку суб’єкта владних повноважень суддя вважає за необхідне прийняти відповідну постанову.  

На підставі викладеного, керуючись ст.64 Конституції України, ст.ст.3,6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст.ст.11 ч.2, 162, ст.183-2 КАС України, -  

  ПОСТАНОВИВ   :  

  Позов ОСОБА_1 задовольнити.  

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі в частині неприведення розміру підвищення, що нараховувалося до пенсії позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», до розміру, що встановлений чинним законом – неправомірною.  

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі здійснити нарахування та забезпечити виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період із 01 червня 2010 року по 01.12.2010 року із урахуванням виплачених сум підвищення та ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».  

  На постанову може бути подана апеляція протягом десяти днів з дня отримання її копії до Апеляційного суду Закарпатської області через районний суд.  

  Суддя                     В.І.Дворніченко