ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" листопада 2007 р. Справа № 15/334-06
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іоннікової І.А.
суддів: Веденяпіна О.А.
Черпака Ю.К.
при секретарі Гаврилюк Т.В. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Сєров О. В. (довіреність від 01.12.2006 року),
від відповідача: Драпак Ю. П. (довіреність № 126 від 13.12.2006 року), Слободянюк М.В. (довіреність №91/07 від 24.07.2007 року),
розглянувши апеляційну скаргу Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Вінниця
на рішення господарського суду Вінницької області
від "06" вересня 2006 р. у справі № 15/334-06
за позовом Дочірнього підприємства "Вінницяхліб" Відкритого акціонерного товариства "Концерн Хлібпром", м. Вінниця
до Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Вінниця
про визнання недійсним розпорядження від 08.06.06р.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.09.06 року у справі №15/334-06 позов Дочірнього підприємства "Вінницяхліб" Відкритого акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" до Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - задоволено. Визнано недійсним розпорядження Голови Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №2-рк від 08.06.2006р. "Про внесення змін та доповнень до Переліку суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Вінницької області". Стягнуто з Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь ДП "Вінницяхліб" ВАТ "Концерн Хлібпром" 85 грн. судових витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти новий судовий акт, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначив, що територіальні межі ринку хліба та хлібобулочних виробів, визначались керуючись вимогами п. 6 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 р. N 49-р. (далі Методика) Такими межами була територія Вінницької області. Вивозу хліба і хлібобулочних виробів за межі області ДП „Вінницяхліб” ВАТ „Концерн Хлібпром” на період дослідження не здійснювало.
Також скаржник вказав, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку, що оспорюваним розпорядженням відповідача не встановлено часових меж ринку, оскільки із аналізу матеріалів справи вбачається, що відповідачем досліджувались періоди: жовтень - грудень 2005 року та січень - лютий 2006 року.
На думку скаржника, територіальне відділення мало законні підстави для проведення дослідження ринку, за результатами якого визначено ДП „Вінницяхліб” ВАТ „Концерн Хлібпром” таким, що займає монопольне становище, а розпорядження № 27-рк від 07.07.2006 року прийняте обґрунтовано.
Представники скаржника в судовому засіданні підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі, вважають оскаржуване рішення необґрунтованим просять його скасувати та прийняти новий судовий акт, яким в позові відмовити.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в засіданні суду заперечив проти апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Зокрема позивач вказав, що прийняття Головою Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України розпорядження №2-рк від 08.06.2006р. та визнання його таким, що займає монопольне становище на ринку призводить до втручання державних органів у господарську діяльність підприємства.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Місцевим господарським судом встановлено, що 08.06.2006 року Голова Вінницького обласного територіального відділення видав розпорядження № 27-рк, яке 07.07.2006 року було погоджене Головою Антимонопольного комітету України.
Пунктом 1 вказаного розпорядження позивача визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку з товарними межами хліб і хлібобулочні вироби ( станом на 01.03.2006 року).
Пунктом 2 оспорюваного розпорядження позивача включено до Переліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Вінницької області, як таке, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку з товарними межами хліб і хлібобулочні вироби у територіальних (географічних) межах Вінницька область із часткою 65,0 %.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 48 ЗУ “Про захист економічної конкуренції” визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку відбувається за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про що органи Антимонопольного комітету України приймають рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 35 ЗУ “Про захист економічної конкуренції”розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 ЗУ “Про захист економічної конкуренції”розпорядження про початок розгляду справи надсилається господарюючому суб’єкту протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. У разі коли відповідача по вказаній справі визначено після початку розгляду справи, йому протягом трьох робочих днів надсилається розпорядження про залучення до участі у справі як відповідача разом з розпорядженням про початок розгляду справи.
Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки не було розпочато розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у відношенні позивача, не відбувався розгляд такої справи, то відповідач не мав законних підстав для визнання позивача таким, що займає монопольне становище на ринку з товарними межами хліб і хлібобулочні вироби у територіальних (географічних) межах Вінницька область із часткою 65,0 %.
Дослідження, що були здійснені відповідачем для визнання позивача таким, що займає монопольне становище викладені у поданні першого на ім’я Голови Антимонопольного комітету України від 08 червня 2006 року № 06-29.1/1117 та додатків до нього.
Об’єктами аналізу визначення монопольного (домінуючого) становища відповідачем обрано позивача, як суб'єкта господарювання та хліб та хлібобулочні вироби –як конкретний товар (продукція), який випускається позивачем.
Відповідно до п. 2.1.1. Методики, визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.
П. 3.1. Методики визначає, що об'єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкт господарювання; група суб'єктів господарювання; конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який (які) випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.
Відповідно до п. 4.1. Методики, перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).
П. 4.2. Методики вказує, що визначення ознак одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи) здійснюється, виходячи з подібності, зокрема: споживчих характеристик - функціонального призначення; фізичних характеристик; технічних та експлуатаційних характеристик; ступеня новизни товару; умов споживання, які визначаються - необхідністю енергопостачання, водопостачання тощо; специфічністю розміщення, монтажу тощо; рівнем технічного обслуговування, транспортного забезпечення; умов реалізації - через систему оптової торгівлі чи за індивідуальними, прямими договорами, у тому числі бартерними чи давальницькими схемами розрахунків; через систему роздрібної торгівлі, у тому числі через мережу фірмової торгівлі; обсягів додаткових послуг та пільг для покупців; цін.
Відповідно до п. 5.1. Методики, товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих. У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи.
На думку суддів колегії, місцевий господарський суд вірно взяв до уваги, той факт, відповідач не здійснював необхідних дій спрямованих на встановлення конкретного товару, який випускається, постачається, продається позивачем, як об’єкту аналізу щодо визначення монопольного становища останнього, а відтак необґрунтованим є визначення товарних меж ринку.
Згідно із п. 3.3. Методики, визначення складу суб'єкта господарювання, що випускає, постачає, продає, придбаває (споживає, використовує) конкретний товар (продукцію, роботи, послуги), здійснюється шляхом установлення переліку суб'єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб), які здійснюють діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншу господарську діяльність, у тому числі контроль над іншою юридичною чи фізичною особою, і які пов'язані відносинами, що забезпечують контроль господарської діяльності одного суб'єкта господарювання іншим (іншими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.
Долученим до матеріалів справи рішенням Антимонопольного комітету України від 22.12.2005 року за № 440-р, було надано дозвіл ВАТ “Концерн Хлібпром” на придбання акцій ВАТ “Вінницяхліб”, що забезпечує покупцеві перевищення 50 відсотків голосів у вищому органі управління емітента. Крім того, вказаним рішенням було визначено, що ВАТ “Концерн Хлібпром”пов’язане відносинами контролю з позивачем, ДП “Львівський хлібзавод № 5”, ДП “Подільське борошно”, ТзОВ “Гайсинський комбінат хлібопродуктів”, ДП “Магазин-гуртівня”, ДП “Торговий дім “Український хліб”, ДП “Ресурсна компанія”, ДП “Калуський хлібокомбінат”, ДП “Гайсинський комбінат хлібопродуктів”, ДП “Гайсинхліб”, ДП “Рівнехліб”.
Згідно із ч. 1 ст. 1 ЗУ “Про захист економічної конкуренції” суб'єкт господарювання –це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція погоджується з висновком господарського суду Вінницької області, що при виданні спірного розпорядження, Вінницьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України жодним чином не здійснювало дії спрямовані на установлення переліку суб'єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб), які здійснюють у тому числі контроль над іншою юридичною чи фізичною особою, і які пов'язані відносинами, що забезпечують контроль господарської діяльності одного суб'єкта господарювання іншим (іншими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання для визначення складу суб'єкта господарювання, що випускає, постачає, продає, придбаває (споживає, використовує) конкретний товар –Позивача, а обмежився діяльністю позивача, як частини суб’єкта господарювання, в розумінні антиконкурентного законодавства.
При визнанні позивача таким, що займає монопольне становище на ринку хліба та хлібобулочних виробів відповідачем було встановлено географічні межі такого ринку –Вінницька область.
Відповідно до п. 6.1. Методики, територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися: фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи); технологічні зв'язки між виробниками і споживачами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів; можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні; рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи); наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки; наявність знаків для товарів і послуг; наявність на відповідній території та рівень бар'єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар'єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар'єрів, що пов'язані з ефектом масштабу виробництва; бар'єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар'єрів, пов'язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар'єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо; місце розташування специфічних груп споживачів; рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями. При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач не здійснював дїї, дослідження, спрямовані на встановлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання хліба та хлібобулочних виробів, що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.
Пункт 6.2. Методики визначає, що коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена дослідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі.
У поданні відповідач здійснює аналіз ринку в територіальних (географічних) межах Вінницької області, а саме вказується на те, що географічними межами ринку є Вінницька область. При визначенні монопольного становища ДП “Вінницяхліб” ВАТ “Концерн Хлібпром”здійснено дослідження ступеня відкритості зазначеного ринку (додаток №1): за жовтень –грудень 2005 року СВР=(76,9 тн/21948,51 тн) х 100% = 0,35%. За січень –лютий 2006 року СВР=(54,0 тн/12854,68 тн) х 100% = 0,42%. Вказані розрахунки наведені також і у відзиві на позовну заяву.
Однак, дослідивши Додаток № 1 до вказаного подання, суд встановив, що відповідачем були використані дані про ввезення хліба та хлібобулочних виробів суб’єктами господарювання інших областей лише у місто Вінницю. Тобто, при дослідженні ступеня відкритості ринку в територіальних (географічних) Вінницької області відповідач керувався неналежними доказами.
Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що встановлення відповідачем географічних меж ринку при визначенні позивача таким, що займає монопольне становище на ринку хліба та хлібобулочних виробів, як Вінницька область документально підтвердженим не було.
Оспорюваним розпорядженням відповідача не встановлено часових меж ринку, однак, із аналізу матеріалів справи вбачається, що відповідачем досліджувались періоди: жовтень-грудень 2005 року та січень-лютий 2006 року.
Згідно із п. 7.1 Методики часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.
Відповідно до п. 7.3. Методики, проміжок часу менший, ніж один рік, може визнаватися часовими межами ринку, за умов, що: період повного обороту авансованого капіталу у виробництві відповідного товару є значно меншим, ніж один рік; протягом цього часу, у відповідь на значиме підвищення цін на ринку, продавці (постачальники, виробники) мають можливість вжити відповідних заходів і стабілізувати пропозицію, а значна кількість споживачів, що скоротили споживання внаслідок цього підвищення, можуть без значних труднощів відновити обсяги споживання; монопольне (домінуюче) становище суб'єкта (суб'єктів) господарювання обумовлене наданням йому особливих прав, повноважень, пільг з боку органів влади, органів місцевого самоврядування чи органів адміністративно-господарського управління та контролю або інших суб'єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище. Як значиме використовується підвищення цін, що дорівнює або перевищує 5 відсотків.
Отже висновок місцевого господарського суду, що оскільки Вінницьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України не здійснювало жодних досліджень спрямованих на визначення часових меж ринку тривалістю менше одного року, то визначення таких часових меж ринку як жовтень-грудень 2005 року та січень-лютий 2006 року є недоведеними, а відтак не могли використовуватись при виданні спірного розпорядження є вірним. У відповідача були відсутні передумови для визнання позивача таким, що займає монопольне становище на ринку хліба та хлібобулочних виробів в територіальних межах Вінницької області у протягом спірного періоду.
Колегія суддів також погоджується з твердженням позивача про те, що частина листів наданих районними державними адміністраціями Вінницької області (лист Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області від 28.04.2006 року №01-01-16-652, лист Чечельницької районної державної адміністрації Вінницької області від 12.05.2006 року №558, лист Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області від 28.04.2006 року №01-23-477, лист Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області від 13.06.2006 року №02-15-771, лист Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області від 06.05.2006 року №01-10-532) не можуть бути доказом по справі, оскільки вони не відповідають вимогам п. 5.23 “Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003”, затвердженої наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. N 55 , а саме –на вказаних листах відсутні підписи посадових осіб, що їх надсилали.
Відтак, враховуючи вимоги ст. 36 ГПК України вказані листи не можуть вважатись письмовими доказами у справі.
Крім того, у додатку №1 до подання відповідачем наведена статистична інформація про обсяги виробництва хліба та хлібобулочних виробів у Вінницькій області за жовтень-грудень 2005 року та січень-лютий 2006 року. У поданні відповідач також вказує на те, що ним поряд з інформацією наданою районними державними адміністраціями Вінницької області було використано інформацію головного управління статистики у Вінницькій області.
Однак, дослідивши лист Головного управління статистики у Вінницькій області від 03.03.2006 року №03-47-29/424, відповідачу було надано статистичну інформацію щодо виробництва в Вінницькій області хлібобулочних виробів за 2005 рік в цілому та за січень 2006 року.
Натомість, у додатку №1 до подання відповідач використовує вказану статистичну інформацію за 2005 рік та січень 2006 року, як інформацію за зовсім інші періоди, а саме за жовтень – грудень 2005 року та січень – лютий 2006 року.
П. 11.1. Методики вказує на те, які джерела інформації можуть бути використані для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку. Серед таких вказується статистична інформація (дані), адміністративні дані тощо.
Крім того, щодо посилання відповідача, на те що розпорядження не є рішенням органу Антимонопольного комітету України і можливість його оскарження не передбачена, колегія суддів вважає за необхідне зазначити.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 (з урахуванням припису частини п'ятої статті 5) ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними з підстав, зазначених у законодавстві, актів державних та інших органів, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій.
Водночас частиною другою статті 20 Господарського кодексу України передбачено можливість захисту кожним суб'єктом господарювання своїх прав та законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів, зокрема, органів державної влади, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.
В абзаці першому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено: "Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єкта цих відносин".
Статтею 17 ЗУ “Про Антимонопольний комітет” голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження.
Частина 4 ст. 17 ЗУ “Про Антимонопольний комітет” встановлює, що розпорядження голови територіального відділення Антимонопольного комітету України приймаються від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЗУ “Про захист економічної конкуренції” заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
З огляду на викладене, оспорюване розпорядження підпадає під ознаки акта державного органу в розумінні статті 12 ГПК України, тому ДП “Вінницяхліб” вправі було звернутися до господарського суду з позовом про визнання його недійсним.
Відповідачем не доведено наявність монопольного становища позивача на ринку хліба та хлібобулочних виробів у територіальних межах Вінницької області у період: жовтень-грудень 2005 року та січень-лютий 2006 року, в спосіб визначений законодавством про захист економічної конкуренції.
З огляду на викладене, апеляційна інстанція, погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо визнання недійсним оспорюваного розпорядження, оскільки воно прийняте з порушенням порядку встановленого чинним законодавством, не відповідає фактичним обставинам справи, а тому порушує права позивача.
Доводи скаржника спростовуються вищезазначеним, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає рішення господарського суду Вінницької області від 06.09.06 року у справі № 15/334-06 законним та обґрунтованим, а підстави для задоволення апеляційної скарги – відсутні.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 26 вересня 2006 року у справі №15/334-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу Вінницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - без задоволення.
2. Справу №15/334-06 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Іоннікова І. А.
судді:
Веденяпін О.А.
Черпак Ю.К.