Справа №22ц-7704 2010 р. Головуючий в 1-й інстанції Борко А.Л.
Категорія: 34 Доповідач – Прокопчук Л.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2010 року листопада місяця «17» дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого: Прокопчук Л.П.
суддів: Лободзінський С.В., Бугрика В.В.
при секретарі : Борисовій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 – представника позивача ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 29 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, треті особи – управління у справах захисту прав споживачів у Херсонській області, управління освіти Херсонської міської ради про захист прав споживачів та відшкодування матеріальної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
09 березня 2010 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом посилаючись на те, що є власником автомобіля «Міцубіши Лансер» і постійно користується послугами автостоянки, що розташована на земельній ділянці навколо будівлі по пр.Ушакова, 75-а в м.Херсоні, на якій здійснює свою діяльність відповідачка – фізична особа підприємець ОСОБА_3
15 грудня 2009 року він передав свій автомобіль для зберігання на автостоянку, а 20 грудня 2009 року виявив автомобіль з численними пошкодженнями, які є результатом сходження снігу та криги з покрівлі будівлі, яка знаходиться на балансі управління освіти та розташована на території автостоянки.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 22 січня 2010 року №1287 вартість матеріальної шкоди пошкодженого автомобіля складає 52943 грн.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою умов договору зберігання та відповідальність за пошкодження майна, просив стягнути на його користь з ОСОБА_3 52943 грн. матеріальної шкоди, понесені ним судові витрати та витрати на правову допомогу.
Рішенням Суворовського районного суду м.Херсона від 29 вересня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального права, просила його скасувати і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
На апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 подав письмові заперечення.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з підстав, викладених у ній.
Вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, представники ОСОБА_3 та управління освіти Херсонської міської ради просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу представника позивача без задоволення.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що позивачу ОСОБА_2 належить на праві власності автомобіль «Міцубіши Лансер». Позивач використовує територію біля автостоянки, що розташована на земельній ділянці навколо будівлі по пр.Ушакова, 75-а в м.Херсоні.
На території автостоянки здійснює свою діяльність фізична особа – підприємець ОСОБА_3 згідно з договором про співпрацю від 12 січня 2004 року, укладеного між нею та управлінням освіти Херсонської міської ради.
20 грудня 2009 року було встановлено, що автомобіль, який позивач залишив біля автостоянки, має численні пошкодження через сходження снігу та криги з покрівлі будівлі, яка знаходиться на балансі управління освіти.
Розмір збитків складає 52943 грн., який підтверджено висновком експертного автотоварознавчого дослідження.
Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано доказів, які б підтверджували наявність договірних відносин між ним та відповідачкою, а також враховано, що місце, де знаходився транспортний засіб в момент пошкодження, не є територією автостоянки.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки правильно встановивши характер спірних правовідносин, суд вірно застосував до них норми матеріального права і дав належну оцінку зібраним у справі доказам.
Так, відповідно до ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
За правилами статей 937, 208 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі.
Прийняття автотранспортного засобу на зберігання може освідчуватися відповідно до ч.2 ст.977 ЦК України квитанцією (номером, жетоном).
Аналіз вищезазначених норм закону дає підстави для висновку про те, що між сторонами договір зберігання автотранспортного засобу не укладався, оскільки як вірно встановив суд першої інстанції позивач на підтвердження цих обставин не надав будь-яких доказів.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на знаходження автомобіля на автостоянці, підтвердженням чого на його думку є: вчинення запису в журналі обліку заїзду і виїзду транспортного засобу, акт перевірки управління у справах захисту прав споживачів від 21 січня 2010 року; постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 28 грудня 2009 року; висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 22 січня 2010 року; отримання відповідачем електронного переказу від 01 лютого 2010 року; звичаями ділового обороту, які склалися на автостоянці на думку колегії не є підтвердженням договірних відносин позивача з приватним підприємцем про зберігання транспортного засобу.
Та обставина, що ОСОБА_2 за домовленістю з працівником автостоянки залишив автомобіль біля автостоянки, сама по собі не свідчить про те, що за цих умов виникають відносини за договором зберігання.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» роз’яснено, що угода, укладена громадянином із неуповноваженим працівником підприємства без відповідного оформлення не породжує прав і обов’язків між громадянином та цим підприємством для покладення на останнє відповідальності за невиконання такої угоди, втрату або пошкодження майна».
Також, сплата позивачем 01 лютого 2010 року електронним переказом 380 грн. за користування автостоянкою протягом 38 днів і, в тому числі, за час, коли сталося пошкодження автомобіля, на думку колегії не є підтвердженням укладення договору зберігання між сторонами 19-20 грудня 2009 року, а навпаки зазначена обставина спростовує цей факт.
Крім того, із долученого до матеріалів справи плану схеми автостоянки із зазначенням місць стоянки вбачається, що автомобіль позивача в момент його пошкодження знаходився поза територією відведеною для цього.
Отже, відмовляючи позивачу у задоволенні його позову про відшкодування за договором зберігання шкоди з відповідачки ОСОБА_3, суд першої інстанції постановив законне та обґрунтоване рішення.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то підстав для її задоволення і скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – представника позивача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 29 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Л.П.Прокопчук
Судді: С.В.Лободзінський, В.В.Бугрик
Копія вірна: Л.П.Прокопчук
от