Справа №22ц-7775/10 Суддя першої інстанції Богатирчук Г.А.
Категорія 32 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Недо К.А.,
за участю: позивачки ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2010 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А :
7 липня 2008 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП).
Позивачка вказувала, що 2 травня 2006 р. відповідач, керуючи своїм автомобілем ,,MITSUBISHI-LANCER”, р.н. НОМЕР_1, рухався по автодорозі Одеса-Мелітополь-Новоазовськ в бік м. Херсон. На 177 км вказаної дороги він, порушуючи вимоги Правил дорожнього руху, перевищив допустиму швидкість, а тому не справився з управлінням автомобіля і виїхав на зустрічну смугу руху де допустив зіткнення із зустрічним транспортним засобом - належним позивачці автомобілем ,,ВАЗ-2101”, р.н. НОМЕР_2, яким керував її син, ОСОБА_5, і в якому вона була пасажиром. Внаслідок зіткнення указаних автомобілів відбулось їх пошкодження, а позивачка отримала тяжкі тілесні ушкодження та тривалий час лікувалась.
Кримінальна справа, порушена по даному факту проти ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, постановою Бєлозерського районного суду Херсонської області від 17 червня 2008 р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 14 квітня 2009 р., була закрита на підставі пункту г) ст. 1 Закону України ,,Про амністію" від 19 квітня 2007 р.
Вважаючи, що пошкодження автомобіля та заподіяння їй тілесних ушкоджень відбулось через неправомірні дії відповідача, позивачка в уточненому позові просила суд стягнути з нього на свою користь 24071 грн. 6 коп. матеріальних збитків, 40000 грн. моральної шкоди та 5000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2010 р. позов задоволено частково. З відповідача на користь позивачки стягнуто 13968 грн. 78 коп. матеріальних збитків, 10000 грн. - на відшкодування моральної шкоди, та 2000 грн. витрат на правову допомогу. В задоволенні інших вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне встановлення місцевим судом обставин, що мають значення для справи, зокрема, на наявність вини в указаній ДТП і сина позивачки, неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В своїй апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на безпідставне зменшення місцевим судом розміру відшкодувань, просила рішення змінити та задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Вислухавши суддю – доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України та виходив з того, що винним у даній ДТП є тільки відповідач, а тому стягнув з нього на користь позивачки указані матеріальні збитки, та кошти на відшкодування моральної шкоди.
Між тим, повністю погодитись з такими висновками місцевого суду не можна, оскільки, в порушення вимог ст. 212 ЦПК України, він дійшов до них через неналежне дослідження обставин, які мають значення для справи, та як наслідок – неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 2 травня 2006 р. відповідач, керуючи вказаним автомобілем та рухаючись по автодорозі Одеса – Мелітополь - Новоазовськ в бік м. Херсона грубо порушив вимоги пункту 12.1 та підпункту ґ) пункту 12.6 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. (з наступними змінами) (далі – Правила). А саме: на 177 км вказаної дороги він перевищив допустиму швидкість, не справився з управлінням і виїхав на зустрічну смугу руху де допустив зіткнення із належним позивачці автомобілем ,,ВАЗ-2101”, яким керував її син, ОСОБА_5, і в якому вона була пасажиром.
Внаслідок зіткнення обидва автомобілі були пошкодженні, а позивачка отримала тяжкі тілесні ушкодження і тривалий час лікувалась. Згідно висновків судово-медичної експертизи від 27 липня 2006 р. у ОСОБА_2 було виявлено відкритий перелом обох кісток правої гомілки з вивихом правої ступні та різані рани обличчя. Ці ушкодження вона отримала в указаній ДТП, а по ступеню тяжкості вони відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя. В наступному їй призначена третя група інвалідності.
Кримінальна справа, порушена по даному факту проти ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за його клопотанням постановою Бєлозерського районного суду Херсонської області від 17 червня 2008 р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 14 квітня 2009 р., була закрита на підставі пункту г) ст. 1 Закону України ,,Про амністію" від 19 квітня 2007 р.
Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 18 грудня 2009 р. ,,Про судове рішення у цивільній справі" роз’яснив, що відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, цей вирок обов’язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК.
Отже, указана постанова про закриття кримінальної справи не має преюдиціального значення при розгляді даної цивільної справи щодо вини відповідача, а тому обов’язком суду є дослідження та оцінка наявних у справі доказів для встановлення дійсних обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення щодо заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Водночас, ч. 2 ст. 1188 ЦК України визначено: якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Згідно з роз’ясненнями, викладеними в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. ,,Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (з наступними змінами), шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (в порядку часткової відповідальності).
В ході розгляду судом указаної кримінальної справи експертом Харківського науково-дослідницького інституту судових експертиз, на підставі матеріалів кримінальної справи та інших досліджень (автотехнічна експертиза, проведена 29 червня 2006 р. експертом лабораторії експертних досліджень НПП ПАЛЕ м. Одеси; комісійна автотехнічна експертиза від 25 вересня 2006 р., проведена експертами Одеського НДІСЕ; автотехнічне дослідження, проведене 31 серпня 2006 р. експертом НДЕКЦ УМВД України в Миколаївській області) була проведена судова транспортно-трасологічна експертиза (далі – Експертиза) для встановлення того чи дотримались водії вказаних автомобілів вимог зазначених Правил в умовах даної ДТП.
З висновків цієї експертизи слідує, що в указаній дорожній ситуації дії водія автомобіля ,,MITSUBISHI-LANCER” ОСОБА_3, який рухався зі швидкістю 90 – 100 км/год, при дозволеній - 90 км/год., не відповідали вимогам пункту 12.1 та підпункту ґ) пункту 12.6 указаних Правил. Його дії знаходяться у прямому причинному зв’язку з виникненням ДТП, оскільки в цій ситуації відповідач повинен був діяти відповідно до пункту 12.3 та підпункту б) пункту 12.6 указаних Правил.
Водночас, у момент виникнення небезпеки для руху, автомобіль ,,ВАЗ-2101", який рухався зі швидкістю 90 – 100 км/год., знаходився на відстані 74,2 – 82,5 м від місця зіткнення. У разі дотримання водієм цього автомобіля, ОСОБА_5, дозволеної йому Правилами швидкості руху 70 км/год., оскільки його стаж управління автомобілем почався лише 24 березня 2005 р., він мав технічну можливість, шляхом своєчасного гальмування, уникнути зіткнення. А тому його дії не відповідали вимогам пункту 12.3 та підпункту б) пункту 12.6 названих Правил.
Указані висновки судової транспортно-трасологічної експертизи корелюєтьсяся із сукупністю інших зібраних по справі доказів і свідчать про наявність у даній ДТП вини обох володільців транспортних засобів. Однак, ухвалюючи рішення, місцевий суд не звернув належної уваги на зазначені обставини справи та вказані вимоги матеріального права, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
В зв’язку з чим, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування витрат на лікування, затрат, пов’язаних з ремонтом автомобіля, та витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову виходячи з того, що ступінь вини відповідача в цій ДТП складає 80%.
Водночас не викликає заперечень рішення місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивачки 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. ,,Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з наступними змінами) розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат і з урахуванням інших обставин, при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, характеру й обсягу фізичних і моральних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок протиправних дій відповідача, враховуючи ступінь його вини у даній ДТП, колегія суддів дійшла висновку, що визначений місцевим судом розмір відшкодування такої шкоди є достатньою компенсацією заподіяної позивачці моральної шкоди.
При перевірці визначеного місцевим судом розміру спричиненої позивачці матеріальної шкоди встановлено, що за час з тривалого перебуванням в лікарнях та проведеними операціями вона витратила на своє лікування 9102 грн. 50 коп. та 1000 грн. було витрачено на її транспортування спецавтомобілями.
Відновлювальний ремонт її автомобіля вартує 4963 грн. 14 коп. А на його транспортування евакуатором та зберігання витрачено ще 1708 грн. 92 коп. Крім того, за проведення експертної оцінки ремонту нею сплачено 882 грн. 50 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином, загальний розмір завданих позивачці матеріальних збитків, що підтверджено належними та допустимими письмовими доказами, складає 17657 грн. Однак, виходячи із указаного вище ступеня вини відповідача, стягненню з нього підлягає лише 14125 грн. 60 коп.
Згідно угод, укладених позивачкою з адвокатом, вона сплатила йому 5000 грн. З яких 2000 грн. сплачено за його участь і допомогу при розгляді кримінальної справи, а 3000 грн. – за правову допомогу надану в рамках тривалого розгляду даної цивільної справи. Оскільки перша оплата була проведена позивачкою в кримінальному процесі, то така вимога не підлягає задоволенню при розгляді цивільної справи. Що стосується відшкодування другої оплати, то вона належним чином підтверджена та відповідає вимогам ст. 84 ЦПК України та Постанові Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. ,,Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”. Проте враховуючи встановлений відсоток вини відповідача, з нього підлягає стягненню лише 2400 грн.
Інші позовні вимоги позивачки, а саме: відшкодування витрат на поїзди, автотранспорт і бензин під час розгляду кримінальної справи (3455 грн. 41 коп.), витрати на сторонню допомогу при лікуванні (3000 грн.) та вартість санаторно-курортного лікування (606 грн. 37 коп.) місцевим судом обґрунтовано залишені без задоволення, оскільки їх необхідність не підтверджена належними та допустимими медичними висновками та довідками.
Наслідком ухвалення нового рішення, відповідно до ст. 88 ЦПК України, є присудження з відповідача в доход держави 149 грн. 76 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2010 р. в частині вирішення позовних вимог про відшкодування витрат на лікування, затрат, пов’язаних з ремонтом автомобіля, та витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення таких позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування указаних матеріальних збитків 14125 грн. 60 коп. та 2400 грн. витрат на правову допомогу.
Стягнути з ОСОБА_3 в доход держави 149 грн. 76 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В решті указане рішення місцевого суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: