ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"20" червня 2006 р. | Справа № 1/40/06 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Жукової А. М.
суддів : Величко Т.А.
Бойко Л.І.
при секретарі : Храмшиній І.Г.
за участю представників сторін:
від позивача –Морозов О.О.
від відповідача –Ягодін В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Вознесенського Міськрайонного Центру зайнятості
на постанову господарського суду Миколаївської області
від 27.03.2006р.
по справі № 1/40/06
за позовом : Вознесенського Міськрайонного Центру зайнятості
до відповідача : ПСП „Прогрес”
про стягнення 5250, 96 грн.
встановив:
Постановою господарського суду Миколаївської області від 27.03.2006 року, яка підписана 5.04.2006 року ( суддя Васильєва Л.І.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2630,48 грн. штрафу, в доход державного бюджету держмито 102 грн.
Вознесенський Міськрайонний Центр зайнятості, не погодившись із цією постановою, звернувся 13.04.2006 року із заявою про апеляційне оскарження та 3.05.2006 року –із апеляційною скаргою, в якій просить постанову місцевого суду скасувати, позов задоволити у повному об'ємі, обґрунтовуючи свої доводи невідповідністю висновку суду обставинам, матеріалам справи, нормам матеріального права, зокрема ст.20 п.5 ЗУ „Про зайнятість населення”, пояснюючи, що ПСП „Прогрес” в установленому порядку не надало до МРЦЗ звіту про вивільнення працівника, ні списку про фактичне вивільнення працівника, що є два самостійних порушення, за скоєння яких відповідач має нести встановлену відповідальність.
Представник ПСП „Прогрес” заперечуючи доводи скаржника просить залишити постанову місцевого суду без змін, як таку, що відповідає п. 5 ст.20 ЗУ „Про зайнятість населення”.
Заслухавши пояснення, розглянувши матеріали справи, судовою колегією встановлено таке.
Із персональної картки №145110605012500007 від 25.01.05 р. Чаєвської А.М. яка звернулась до Центру зайнятості за пошуком роботи, позивач дізнався, що вона звільнена 22.01.05 р. по ст.40 п.1 КЗ про ПУ (скорочення чисельності) ПСП „Прогрес” м. Вознесенськ. Відповідно до ст.20 п.5 ЗУ „Про зайнятість населення” №803-ХІІ від 1.03.1991 р.( із змінами) –підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням, скороченням чисельності або штату працівників, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці. А в 10-денний строк після вивільнення –направляють списки фактично вивільнених працівників. У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Здійснивши розрахунок суми штрафу за порушення п.5 ст.20 ЗУ „Про зайнятість населення” відповідно до довідки про заробітну плату Чаєвської А.М. за період з 25.01.04 р. по 22.01.2005 року в сумі 2630,48 грн. за кожне правопорушення, позивач 19.01.2006 року звернувся з позовом про його примусове стягнення.
ПСП „Прогрес”, заперечуючи позовні вимоги у відзиві на позов пояснив, що звіт за формою 4-ПН про майбутнє вивільнення працівника із вказуванням підстав, строків вивільнення, найменування професії, спеціальності, кваліфікації, розміру оплати праці направлено до Вознесенського міськрайонного Центру зайнятості 23.11.2004 року, а у день звільнення працівника у довільній формі надіслано повідомлення із зазначенням прізвища звільненої особи.
Місцевий суд, задовольняючи частково позовні вимоги, вмотивував постанову посиланням на Положення про державну службу зайнятості, затв. Постановою КМУ №47 від 24.06.1991 р., ЗУ „Про зайнятість населення” та зазначив, що за змістом п.5 ст.20 цього закону –штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника застосовується за неподання звіту про наступне вивільнення працівника та звіту про фактичне вивільнення працівника, а не за кожне правопорушення окремо.
Судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги з наступних підстав.
Зайнятість населення забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-активної політики. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, відповідно до ст.20 ЗУ „Про зайнятість населення” . Зокрема, при вивільненні працівників, підприємство зобов’язане повідомити про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості та в 10-денний строк після вивільнення –направити списки фактично вивільнених працівників. Порушення підприємством вимог п.5 ст.20 цього закону тягне відповідальність у вигляді штрафу у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. В матеріалах справи відсутні належні докази щодо виконання відповідачем вимог чинного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.218 ГК – підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штраф, визначений ст.20 п.5 абз.2 ЗУ „Про зайнятість населення” є адміністративно-господарською санкцією за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання, який застосовано уповноваженим органом державної влади. Застосування адміністративно-господарських санкцій врегульовано ст.238 ГК, а строки їх застосування визначено ст.250 ГК, а саме, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6-ти місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Початок перебігу строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події з якою пов’язано його початок. Початок перебігу строку для застосування штрафу є 23.11.2004 р. Позивач звернувся з позовом поза межами встановлених ст.250 ГК строків для стягнення штрафних санкцій, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 198,202,205,207,212,254 КАСУ, суд
постановив:
Постанову господарського суду Миколаївської області від 27.03.2006р. у справі 1/40/06 - скасувати, у позові –відмовити.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку в місячний термін до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.М. Жукова
Суддя Т.А. Величко
Суддя Л.І. Бойко