ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" червня 2006 р. Справа № 16/30-нА
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Черпака Ю.К.
суддів: Веденяпіна О.А.
Зав'язуна В.С.
при секретарі Мельниченко Л.І. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Гордилюк В.М. (довіреність №26 від 31.12.2005р.);
від відповідача: Карпович В.М. (довіреність №3320/9/10 від 14.02.2006р.); Онищенко І.В. (довіреність №14129/9/23-4 від 09.06.2006р.),
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (м.Хмельницький)
на постанову господарського суду Хмельницької області
від "01" березня 2006 р. у справі
за позовом Дочірнього підприємства "Алко Інвест Україна" (м.Хмельницький)
до Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому (м.Хмельницький)
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2005 року дочірнє підприємство "Алко Інвест Україна" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2005р. №0004952301/0/4342.
Постановою господарського суду Хмельницької області від 01.03.2006р. позов задоволено.
Скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.12.2005р. №0004952301/0/4342, прийняте Державною податковою інспекцією у м.Хмельницькому, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1476015грн., де 1012974грн. - основний платіж, 463041грн. - штрафні санкції.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства "Алко Інвест Україна" 3,40грн. судового збору.
В апеляційній скарзі та поясненнях до неї ДПІ у м.Хмельницькому просить скасувати постанову суду та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вважає доведеним безпідставність віднесення підприємством до валових витрат частини лізингових платежів, які відшкодовують вартість об'єктів фінансового лізингу, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток (т.2 а.с.22-26, 35-41).
В поясненнях дочірнє підприємство "Алко Інвест Україна" зазначає, що за чинним до 01.01.2003р. законодавством вся сума сплачених лізингових платежів відносилася до валових витрат, оскільки під лізинговим платежем розумілася плата за користування майном (а не за придбання майна), тобто плата за послугу, компенсація вартості послуги. Після 01.01.2003р. вся сума лізингових платежів теж зараховувалася до валових витрат, так як лізингодавець (орендодавець) вибрав правило оподаткування операцій з фінансового лізингу, яке діяло на момент передачі об'єкта лізингу.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
20 березня 2001 року між ДП "Алко Інвест Україна" та компанією "Biostar Investments Limited" (Кіпр) укладено контракт лізингу обладнання №04-2001/L, відповідно до якого лізингодавець (нерезидент) поставляє лізингоотримувачу (позивачу) технологічну лінію для розливу лікерогорілчаних виробів вартістю 1500000 доларів США, починаючи з 01.05.2001р. (т.1 а.с.97-112).
Сторонами цього контракту укладено додаткові угоди: №1 від 20.04.2001р. про те, що договір від 20.03.2001р. є контрактом фінансового лізингу; №2 від 03.01.2003р. щодо застави об'єкта лізингу; №3 від 10.09.2003р. про залишкову вартість обладнання 1000 доларів США, за якою лізингоотримувач викуплює його в лізингодавця, щодо способу сплати лізингових платежів; №4 від 16.10.2003р. щодо сплати лізингових платежів; №5 від 10.09.2004р. про зміну банківських реквізитів лізингодавця (т.1 а.с.113-120).
10 січня 2002 року між ДП "Алко Інвест Україна" та компанією "Biostar Investments Limited" (Кіпр) укладено контракт лізингу устаткування від 10.01.2002р. №10-01-2002/L на 4 роки 6 місяців, згідно з яким нерезидент (лізингодавець) передає дочірньому підприємству (лізингоотримувачу) устаткування для очистки води вартістю 100000 доларів США, а позивач щомісячно сплачує лізингові платежі в сумі 3768 доларів США, починаючи з 01.02.2002р. (т.1 а.с.125-138).
Сторонами контракту укладено додаткові угоди: №1 від 03.01.2003р. щодо застави предмета лізингу; №2 від 10.09.2003р. про те, що договір від 10.01.2002р. є контрактом фінансового лізингу, щодо залишкової вартості обладнання 1000 доларів США, за якою лізингоотримувач викуплює його у лізингодавця, способу сплати лізингових платежів; №3 від 16.10.2003р. щодо сплати лізингових платежів; №4 від 10.09.2004р. та №5 від 13.05.2005р. щодо зміни банківських реквізитів лізингодавця (т.2 а.с.139-147).
Пунктами 13.6, 20.4 обох контрактів передбачено, що у випадку, якщо на момент закінчення строку їх дії лізингоотримувач виплатить повну вартість обладнання, то лізингодавець передає право власності на нього. В такому разі лізингоотримувач не повинен виплачувати лізингодавцю яку-небудь додаткову компенсацію вартості устаткування. Укладення договору купівлі-продажу в такому випадку не потребується.
Обладнання поставлено позивачу: за контрактом від 20.03.2001р. - 4 і 28 травня 2001 року, а за контрактом від 10.01.2002р. - 10 травня 2002 року, що підтверджується вантажними митними деклараціями (т.1 а.с.121-124, 148).
ДПІ у м.Хмельницькому проведено планову перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства дочірнім підприємством "Алко Інвест Україна" за період з 01.01.2004р. по 30.09.2005р., про що складено акт від 16.12.2005р. №2601/23-1/31359573 (т.1 а.с.10-55, т.2 а.с.11-120.
В акті перевірки записано про заниження підприємством податку на прибуток внаслідок таких порушень.
Заборгованість ДП "Алко Інвест Україна" в іноземній валюті за фінансовими кредитами в сумі 3550 тис. дол. США, в тому числі 1925 дол. США, яка виникла до 01.01.2003р., згідно з нормами п.п.7.3.3, 7.3.6 п.7.3. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, що діяла до 01.01.2003р.) та п.8 Перехідних положень Закону України від 24.12.2002р. №349-IV "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не підлягала перерахунку для визначення курсових різниць. У зв'язку з цим позивачем завищено валові доходи на суму 49898грн. (пункт 3.1 акта перевірки).
В пункті 3.2. акта перевірки йдеться про завищення загальної суми валових витрат у розмірі 4101744грн. внаслідок віднесення до них сплачених нерезиденту-лізингодавцю лізингових платежів в частині сум, що відшкодовують при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, який амортизується за строк внесення лізингових платежів. Зазначеними операціями дочірнього підприємства порушено вимоги п.п. 5.3.2 ст.5, п.п.8.3.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22.05.1997р., яка була чинною до 01.01.2003р.), п.п.7.9.6 ст.7 цього ж Закону (в редакції,яка набрала чинності з 01.01.2003р.), п.2 Перехідних положень Закону України від 24.12.2002р. №349-IV "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Перевіркою встановлено заниження зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1012974грн. ((4101744грн. - 49848грн.) х 25%).
На підставі акта перевірки ДПІ у м.Хмельницькому прийняла податкове повідомлення-рішення від 23.12.2005р. №0004952301/0/4342 про донарахування підприємству 1012974грн. податку на прибуток підприємств і застосування штрафної санкції у розмірі 463041грн. (т.1 а.с.9).
Матеріали справи свідчать, що спір виник через віднесення дочірнім підприємством після 01 січня 2003 року до валових витрат всієї суми сплачених ним нерезиденту лізингових платежів за об'єкти, отримані в лізинг до 01.01.2003р.
Згідно з ч.2 ст.16 Закону України "Про лізинг" (в редакції, чинній до 11.12.2003р.; Законом України від 11 грудня 2003р. №1381-IV Закон України "Про лізинг" викладено в новій редакції) лізингові платежі включають:
- суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;
- суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;
- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
- відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;
- інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
Оскільки спірні правовідносини виникли після 01 січня 2003 року, то вони регулюються п.п.7.9.6 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким цей Закон доповнено згідно із Законом України від 24.12.2002р. №349-IV, що набрав чинності з 01.01.2003р.
Відповідно до п.п.7.9.6 п.7.9 ст.7 згаданого Закону оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку:
передання майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а у разі передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такого передання перебувало у складі основних фондів орендодавця, - змінює відповідну групу основних фондів згідно з правилами, визначеними статтею 8 цього Закону для їх продажу, а орендар збільшує відповідну групу основних фондів на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів або комісій, нарахованих або таких, що будуть нараховані на вартість об'єкта фінансового лізингу, відповідно до договору) за наслідками податкового періоду, в якому відбувається таке передання. При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У разі коли у майбутніх податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність, таке передання прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю за звичайною ціною, діючою на момент такого зворотного продажу, але не менше первісної вартості такого основного фонду, зменшеної на суму нарахованої амортизації, згідно з нормами статті 8 цього Закону. У разі коли вартість об'єкта фінансового лізингу, що вперше вводиться в експлуатацію, визначається договором у сумі, що є меншою вартості витрат на його придбання або спорудження, податковий орган має право провести позачергову перевірку для визначення рівня звичайної ціни.
Пунктом 2 розділу 2 "Перехідні положення" Закону України від 24.12.2002р. №349-IV "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що операції з фінансового лізингу, згідно з якими об'єкт фінансового лізингу був переданий орендарю до моменту набрання чинності цим Законом (до 01.01.2003р.), оподатковуються за правилами, що діяли на момент передання такого об'єкта, або за правилами, визначеними цим Законом, за вибором лізингодавця (орендодавця).
Пункт 2 розділу 2 "Перехідні положення" Закону України від 24.12.2002р. №349-IV не визначає право вибору правил оподаткування тільки для лізингодавця та лише доходів лізингодавця, а надає йому право вибору правил оподаткування для операцій лізингу з його участю.
З огляду на викладене, саме лізингодавець обирає правила оподаткування обох сторін операції фінансового лізингу, в який об'єкт був переданий до моменту набрання чинності Законом України від 24.12.2002р. №349-IV "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", і обрані таким чином правила підлягають застосуванню кожною із сторін такої операції.
Окрім того, в Законі України від 24.12.2002р. №349-IV не вказано, що згадане положення може бути застосоване лише лізингодавцем, який є резидентом України.
На лист дочірнього підприємства "Алко Інвест Україна" від 03.01.2003р. за №363 компанія "Biostar Investments Limited" 06.01.2003р. повідомила, що облік лізингових операцій за укладеними між сторонами договорами лізингу продовжує здійснюватися в межах існуючих до 24.12.2002р. правил, узгоджених в договорах (т.1 а.с.56, 57).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що всю суму сплачених позивачем лізингових платежів необхідно відносити до валових витрат, зважаючи на такі норми законодавства.
Згідно з п.5.1. та п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п.1.18.2 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній до 01.01.2003р.) фінансовий лізинг (оренда) - це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.
Із наведеного випливає, що зазначений Закон операцію лізингу відносить до операцій продажу результатів послуги , а ч.3 п.1.31 ст.1 даного Закону визначає, що продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу, тобто прямо вказує, що користування об'єктом лізингу, є послугою.
Оскільки продажем послуги є надання права на користування товарами в межах договору лізингу, то лізингова плата як компенсація за користування об'єктом лізингу є платою за послугу, а відповідно відноситься до складу валових витрат.
Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" в пунктах 5.3-5.8 статті 5 не містив обмежень на віднесення до складу валових витрат лізингової плати.
Відповідно до п.5.10 ст.5 в редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що була чинною до 01.01.2003р., установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Право лізингоотримувача віднести до валових витрат всю суму сплаченого лізингового платежу кореспондується з правом лізингодавця включити до валового доходу доходи від здійснення операцій лізингу (оренди), що передбачено п.п.4.1.4 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Оскільки зміст п.п.1.18.2 п.1.18 ст.1, п.1.31. ст.1, п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", з однієї сторони, та п.п.5.3.2 ст.5, п.п.8.5.2 ст.8 цього ж Закону, з іншої сторони, припускають неоднозначне трактування прав та обов'язків платника податків, то згідно з п.п.4.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" рішення приймається на користь платника податків.
Тому, віднесення позивачем до валових витрат частини лізингових платежів, які відшкодовують вартість об'єктів фінансового лізингу, є правомірним.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова місцевого господарського суду є законною і обгрунтованою та підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому залишити без задоволення, а постанову господарського суду Хмельницької області від 01 березня 2006 року - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Черпак Ю.К.
судді:
Веденяпін О.А.
Зав'язун В.С.
Віддрук. 2 прим.
1 - до справи
2 - в наряд