КОПІЯ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати з цивільних справ
апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого судді Шершуна В.В.
суддів Костенка А.М., Власенка О.В.
при секретарі Товкан І.І.
з участю представника ВАТ „Ерсте Банк” – Ходаковського Р.В., представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6; ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та їх представника – ОСОБА_10, представника Хмельницької регіональної філії ДП „Центр ДЗК” – Ящук В.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-2141 за апеляційними скаргами відкритого акціонерного товариства „Ерсте Банк”, ОСОБА_7, представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, представника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_8 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 19 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8, ОСОБА_12, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача – Лісогринівецької сільської Ради, Хмельницького району, ОСОБА_13, третіх осіб, які не заявлють самостійних вимог на стороні позивача — Хмельницької регіональної філії державного підприємства „Центр державного земельного кадастру”, управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області, Хмельницької районної державної адміністрації, Головного управління державного комітету із земельних ресурсів України у Хмельницькій області, відкритого акціонерного товариства „Ерсте Банк”, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди, за позовом прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області до Лісовогринівецької сільської Ради, Хмельницького району, ОСОБА_8, ОСОБА_13 про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, Лісовогринівецької сільської Ради, Хмельницького району про визнання права на земельну ділянку, скасування рішення Лісовогринівецької сільської Ради № 10, про скасування державних актів на земельні ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів
________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції – Продан Б.Г. Справа № 22ц-2141
Доповідач - Шершун В.В. Категорія № 45
в с т а н о в и л а :
28.10.2008 року ОСОБА_2 звернулась в суд. З врахуванням наступних уточнень, вона просила зобов’язати ОСОБА_8 і ОСОБА_9 усунути перешкоди в користуванні належними їй на праві особистої власності земельними ділянками, розташованими в АДРЕСА_1 за рахунок відповідачів, зобов’язати їх в порядку ст.376 ЦК України за власний рахунок знести самовільно побудований будинок, огорожу, господарські споруди та рекультивувати (привести в належний стан) земельну ділянку, а також стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду в сумі 50 000 грн. і судові витрати. На підтвердження своїх вимог ОСОБА_2 вказувала, що 15 жовтня 2008 року оформила нотаріальний договір купівлі-продажу земельної ділянки у ОСОБА_4, розташованої в АДРЕСА_1, площею 0,14 га за 129 315 грн.. В той же день, також нотаріально оформивши, вона придбала у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,12 га, розташовану в АДРЕСА_2. На даній ділянці знаходиться не завершений будівництвом будинок площею 195,1 м2 (готовність 77%). Вартість земельної ділянки 111 987 грн., а не добудованого будинку 669 681 грн..
ОСОБА_2 вказувала, що 22 жовтня 2008 року на придбаній нею земельній ділянці почалось будівництво (вирито котлован, в ньому покладено залізобетонні плити). Позивачка заявила, що будівництво ведуть ОСОБА_8 і ОСОБА_9 і просила, окрім вищенаведеного, в забезпечення позову заборонити відповідачам подальше ведення будівельних робіт.
20.08.2009 року до суду, в інтересах держави в особі державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області, звернувся прокурор Хмельницького району. На підтвердження своїх вимог він вказує, що ОСОБА_8 на підставі рішення Лісогринівецької сільської ради від 16.05.1996 року видано державний акт про право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 про право власності на земельну ділянку площею 0,119 га. 14.05.1997 року ОСОБА_8 продав цю ділянку в нотаріальному порядку ОСОБА_13. Прокурор вказує, що акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_8 видано незаконно, оскільки рішення №15 від 16.05.1996 року не стосується наділення ОСОБА_8 земельною ділянкою, а передбачає включення в межі села території лісництва згідно кадастрових даних. Крім того, державний акт такого ж номеру і серії видано і на підставі того ж неіснуючого рішення вручено і іншому громадянину ОСОБА_15, а як видно з листа Управління держкомзему у Хмельницькій області, державний акт такого ж номеру і серії не отримувався. В зв’язку з цим, прокурор просив визнати недійсним названий державний акт серії НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_8, а також визнати недійсним і договір купівлі-продажу між ОСОБА_8 і ОСОБА_13, як укладений з порушенням закону.
В березні 2009 року до суду з зустрічним позовом звернувся ОСОБА_8. Він вказує, що 05.08.1996 року на підставі рішення Лісогринівецької сільської ради №15 від 16.05.1996 року він отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,119 га. 16.08.1996 року він отримав дозвіл на виконання будівельних робіт, які тривалий час не проводив. ОСОБА_8 стверджує, що земельні ділянки придбані ОСОБА_2 у ОСОБА_6 і ОСОБА_4, фактично співпадають з належною йому ділянкою. В зв’язку з цим, оскільки, на його думку, його ділянка була йому виділена першому він просить визнати недійсним державний акт на право власності на земельні ділянки на ім’я ОСОБА_5 і ОСОБА_4, а також на ім’я ОСОБА_2, а також договори купівлі-продажу земельних ділянок між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, між ОСОБА_6 і ОСОБА_2, між ОСОБА_4 і ОСОБА_2. Крім того, ОСОБА_8 просив визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 0,119 га, відповідно до державного акту від 05.08.1996 року.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2010 року позовні вимоги задоволені частково. Вирішено в изнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку, площею 0,119 га, що знаходиться на території Лісовогринівецької сільської Ради, Хмельницького району.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,119 га, на території Лісовогринівецької сільської Ради, Хмельницького району від 14.05.1997 року укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_13.
Визнано недійсними:
Державні акти на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 площею відповідно 0,14 га. та 0,12 га. на ім’я ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Договір купівлі-продажу від 08.11.2005 року земельної ділянки площею 0.12 га. по АДРЕСА_2, за яким ОСОБА_6 став власником цієї земельної ділянки та виданий на його ім’я відповідний Державний акт.
Договір купівлі-продажу від 07.10.2008 року земельної ділянки, площею 0.12 га. по АДРЕСА_2 укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2;
Державний акт від 27.10.2008 року на ім’я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0.12 га. по АДРЕСА_2;
Договір купівлі-продажу від 15.10.2008 року земельної ділянки, площею 0.14 га. по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2;
Державний акт від 27.10.2008 року на ім’я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0.14 га. по АДРЕСА_1
Решту позовних вимог - залишено без задоволення.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки ОСОБА_2 і ОСОБА_8 не були виділені їм в натурі, а тому накладаються одна на другу, однак земельна ділянка ОСОБА_8 була виділена йому раніше.
07 квітня 2010 року судом першої інстанції за заявою ОСОБА_8 постановлено додаткове рішення, яким постановлено стягнути з ОСОБА_8, ОСОБА_13, Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району на користь держави судові витрати в сумі по 15 грн. 17 коп. з кожного. Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району на користь ОСОБА_8 судові витрати в сумі по 9 грн. 63 коп. з кожого.
Не погоджуючись з рішенням суду, Публічне акціонерне товариство „Ерсте Банк”, ОСОБА_7, представник ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 – ОСОБА_3 та ОСОБА_8 оскаржили його в апеляційному порядку.
Представник АТ „Ерсте Банк” Ходаковський Р.В. просить рішення суду першої інстанції скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповне з’ясування судом обставин, що мають значення по справі. Він стверджує, що ОСОБА_8 не довів факту накладення земельних ділянок його і ОСОБА_2 одна на одну. Представник стверджує, що суд першої інстанції не витребував і не оглянув оригіналів документів по земельних ділянках ОСОБА_2, що знаходиться в центрі державного земельного кадастру. Суд, на думку апелянта, вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_8 просив лише визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки. Суд визнавши недійсним весь договір не врахував, що на цій ділянці знаходиться не закінчене будівництво і визнавши договір повністю недійсним, вийшов за межі позовних вимог. Крім того, визнаючи правочин недійсним, суд не навів підстав їх недійсності і не встановив наслідків правочину недійсним.
Апелянт також стверджує, що суд повинен був визнати ОСОБА_2 добросовісним набувачем з відповідними наслідками.
ОСОБА_7, а також представник ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 – ОСОБА_3 просять рішення суду від 19.02.2010 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_8, постановити нове рішення, яким повністю задоволити позов ОСОБА_2, а в частині позову прокурора рішення залишити рішення без змін.
Апелянти посилаються на те, що задоволивши позов прокурора, суд першої інстанції не міг задоволити позов ОСОБА_8, оскільки внаслідок визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю на ім’я ОСОБА_8, останній втратив право вимоги стосовно земельних ділянок інших учасників по справі. При цьому, як вказують апелянти твердження суду про те, що земельна ділянка видавалась ОСОБА_8 раніше, суперечить рішенню самого суду про визнання акту на ім’я ОСОБА_8 недійсним. Вони також стверджують, що рішення суду не відповідає вимогам ст.215 ЦПК україни, оскільки в ньому відсутні мотиви з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти.
В зв’язку з цим, апелянти стверджують, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що земельна ділянка ОСОБА_8 згідно державних актів межує з ділянками ОСОБА_17 і ОСОБА_18 і ніколи не межувала з ділянками ОСОБА_5. Суд, на їх думку, не дав належної оцінки показам землевпорядників, свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, а також того, що ОСОБА_8 захопив ділянку в 0,16 га, хоча оспорюваний державний акт на його ім’я визнає за ОСОБА_8 право власності лише на 0,119 га.
Не врахував суд, на думку апелянта, того, що інформація про право власності ОСОБА_8 відсутня в даних державного земельного кадастру, і він ніколи не сплачував земельний податок і не повідомляв про своє право власності на цю ділянку в податкових деклараціях.
В зв’язку з цим, апелянти вважають, що суд неправильно визначив предмет доказування.
ОСОБА_8 оскарживши рішення в апеляційному порядку просить скасувати його і постановити нове рішення, яким в позові прокурора і ОСОБА_2 відмовити і повністю задоволити його позовіні вимоги, посилаючись на те, що позовні вимоги прокурора і ОСОБА_2 не доведені. Він вказує, що оскільки йому на руки видано державний акт про право приватної власності на землю, слід вважати, що всі попередні процедури були належним чином виконані. Апелянт вважає доведеним, що його ділянка знаходиться саме там, де він будує будинок, а тому вважає, що саме ОСОБА_5, а пізніше і ОСОБА_2 захопили його ділянку. Що стосується номера рішення про виділ йому земельної ділянки, то ОСОБА_8 вважає, що в державному акті допущена описка – вказано номер рішення 15 замість 16, яким і було виділено йому ділянку. Разом з тим, апелянт вважає, що в справі відсутні докази про законність виділення земельних ділянок сімї ОСОБА_5, а отже про законність послідуючого їх переходу до власності ОСОБА_2. Що стосується договору купівлі-продажу заключеного між ним і ОСОБА_13, то апелянт вказує, що після відчуження ділянки, в послідуючому ОСОБА_13 відмовився від неї, а тому він повернув йому відповідні документи, а він ОСОБА_13 кошти, в зв’язку з чим, підстав для розірвання договору у них, на його думку, не було.
Колегія суддів вважає, що апеляція ОСОБА_8 не підлягає задоволенню, апеляція публічного акціонерного товариства „Ерсте Банк” підлягає частковому задоволенню, а апеляція ОСОБА_7 і представника ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 – ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову прокурора, на думку судової колегії ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому в силу ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційну скаргу ОСОБА_8 в цій частині слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Приймаючи таке рішення, колегія суддів виходить з вимог ст.6 ЗК України 1990 року (Закон №562-ХІІ), згідно якої громадяни України мають право на одержання земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Передача земельних ділянок у власність громадян проводиться місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції.
Як видно з державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1 (Т.2 а.с.109) на ім’я ОСОБА_8, яким позивач обґрунтовує свої вимоги, рішення про надання йому земельної ділянки приймалось Лісогринівецькою сільською радою. При цьому, як встановлено судом, рішення №15 від 16.05.1996 року стосується не надання ОСОБА_8 земельної ділянки, а ним постановлено включити в межі села районне лісництво згідно картографічних даних (Т.2, а.с.111).
Колегія суддів також відзначає ідентичність серії і номеру акту про приватну власність на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_8 та іншого державного акту на право приватної власності на землю на ім’я ОСОБА_17 – НОМЕР_1 (Т.2, а.с. 118), що неможливо за умов законного порядку виділення земельної ділянки, а отже свідчить про фальсифікацію оспорюваного акту.
При цьому, в державному акті на ім’я ОСОБА_8 вказано як суміжні земельні ділянки ОСОБА_17 і ОСОБА_18. В той же час, в актах на ім’я ОСОБА_17 і ОСОБА_18 суміжними ділянками відповідно володіє ОСОБА_8 Таким чином, безумовно доведено, що ділянка ОСОБА_8, якщо вона ким-небудь виділена йому знаходилась між ділянками ОСОБА_17 і ОСОБА_18 і ніяким чином не межувала з ділянками ОСОБА_5 і ОСОБА_4, які в послідуючому перейшли у власність ОСОБА_2. Тим більше, що між ділянками ОСОБА_8 і ОСОБА_18 знаходилися також ділянки Ільченка, ОСОБА_22, ОСОБА_23 (які в послідуючому перейшли до інших осіб) до яких ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_18 жодних претензій не заявляли.
Колегія суддів також враховує, що згідно довідки Управління держкомзему у Хмельницькому районі Хмельницької області, якому підпорядкована Лісогринівецька сільська рада в частині земельних питань, бланк серії НОМЕР_1 туди не надходив, що також свідчить про фіктивність оспорюваного акту..
Згідно довідки Лісогринівецької сільської ради технічна документація і державний акт по земельній ділянці на ім’я ОСОБА_8, виданий на підставі рішенням Лісогринівецької сільської ради №15 від 16.05.1996 року, а також копії –записів видачі державних актів на земельні ділянки за 1996 рік в сільській раді відсутні.
Не надано суду і будь-яких інших доказів, які б свідчили про законність отриманого акту.
Ці ж обставини випливають з постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_24 і ОСОБА_21 за ч.2 ст.364, ч.2 366, ч.2 367 КК України. Як випливає з даної справи ОСОБА_21, як землевпорядник Лісогринівецької сільської ради вніс в Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_8 завідомо недостовірні данні про надання ОСОБА_8 земельної ділянки на підставі рішення №15 від 16.05.1996 року, хоча знав, що дане рішення не стосується надання ОСОБА_8 земельної ділянки, а ОСОБА_26 являючись сільським головою с. Лісові Гринівці, не перевірив достовірність даних внесених до вказаного Державного акту і підписав його, внаслідок чого земельна ділянка ОСОБА_8 безпідставно вибула з державної власності, чим державі заподіяні тяжкі наслідки. Аналогічні обвинувачення були пред’явлені і щодо земельних ділянок ОСОБА_17 і ОСОБА_18 Постановою від 11.05.2010 року ОСОБА_21 звільнений від кримінальної відповідальності по ст.364, ч.2 ст.366 КК України, а ОСОБА_26 звільнений від кримінальної відповідальності за ст.366 КК України і провадження по справі закрите на підставі ст. 49 КК України в зав’язку із закінченням строків давності.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність визнання державного акту на право приватної власності на землю на ім’я ОСОБА_8 НОМЕР_1 недійсним, оскільки, цей акт був виданий в порушення існуючого на той час порядку і без належних підстав.
Колегія суддів також враховує, що згідно ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що і договір, що змінюється або розривається. Оскільки, договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_8 і ОСОБА_13 від 14.05.1997 року укладений в нотаріальній формі, що відповідає вимогам ст.657 ЦК України, то в такій же формі він повинен був бути розірваний. А оскільки таким чином договір не був розірваний, колегія суддів не приймає до уваги твердження ОСОБА_8 про те, що після укладення цього договору, вони з ОСОБА_13 за усною згодою розірвали цей договір. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_8 ні за яких умов не мав права на спірну земельну ділянку розташовану в АДРЕСА_1, а тому не міг бути належним позивачем по даній справі і не мав будь-яких правових підстав оформлювати перехід права власності на ці ділянки, а також і використовувати її для побудови власного будинку.
В зв’язку з викладеним, колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову прокурора.
Разом з тим, безпідставним, на думку колегії суддів, є рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_8 в частині визнання недійсним державних актів на право приватної власності на земельні ділянки на ім’я ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та договорів купівлі-продажу земельних ділянок між ОСОБА_5 і ОСОБА_6; ОСОБА_6 і ОСОБА_2; ОСОБА_4 і ОСОБА_2, оскільки, виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги в цій частині заявлені особою (ОСОБА_8), яка не мала права вимоги – неналежним позивачем.
Крім того, на думку колегії суддів, названі земельні ділянки розташовані по АДРЕСА_1 і 15 були законно виділені у власність ОСОБА_4 і ОСОБА_5 і вони правомірно, у встановленому законом порядку, перейшли остаточно у власність ОСОБА_2
Як видно з матеріалів справи, 05.05.1995 року, наказом №29-в радгоспу „Лісогринівецький” з земель радгоспу було виділено 0,86 га земель для спорудження гуртожитку котеджного типу для працівників Подільського регіонального кореспондентського пункту газети „Голос України”. Рішенням 4-ї сесії Лісогринівецької сільської ради від 16.05.1995 року на підставі даного наказу сільська рада виділила із земель запасу 0,86 га землі для спорудження названого гуртожитку.
26.02.2001 року одинадцятою сесією Лісогринівецької сільської ради прийнято рішення про надання у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_22, ОСОБА_28, ОСОБА_23. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводів апелянтів про незаконність даного рішення через те, що в ньому відсутня вказівка про місце розташування і площу виділеної ділянки, оскільки на цьому етапі виділення землі, згідно вимог ст.17 ЗК України (1991 року) яка діяла на той час, передбачається попереднє рішення сільської ради про замовлення землевпорядній організації проекту землевідведення.
29 березня 2001 року ОСОБА_4 був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, згідно з яким вона стала власником ділянки площею 0,14 га. Дана ділянка межує з ділянками ОСОБА_5, ОСОБА_23, землями загального користування і землями „Облавтодору” (колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що з ділянкою ОСОБА_29 ця ділянка не межує). Сусідня земельна ділянка, площею 0,12 га, згідно державного акту НОМЕР_3, виданого 29.03.2001 року, належить на праві приватної власності ОСОБА_30, який 08 листопада 2005 року продав цю ділянку (кадастровий №6825083600030080016) ОСОБА_6 Даний договір купівлі-продажу зареєстрований в нотаріальному порядку і на його підставі ОСОБА_6 14.11.2006 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку (АДРЕСА_2) в с. Лісові Гринівці, тією ж площею 0,12 га. При цьому, як видно з вказаного акту, дана ділянка межує з ділянками ОСОБА_4, ОСОБА_31 та землями загального користування (знову ж таки будь-які межі з ділянкою ОСОБА_8 відсутні).
Як видно з договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2008 року, нотаріально посвідченого, ОСОБА_4 продала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,14 га по АДРЕСА_1, а згідно договору купівлі-продажу від 07.10.2008 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га по АДРЕСА_2 з незавершеним будівництвом житлового будинку готовністю 77%.
На підставі цих договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 отримала державні акти на право власності – серія НОМЕР_5 – на земельну ділянку площею 0,12 га, розташовану в АДРЕСА_2 виданий Хмельницької райдержадміністрацією 27.10.2008 року і серії НОМЕР_4 на земельну ділянку, площею 0,14 га, розташовану по АДРЕСА_1 – виданий Хмельницькою райдержадміністрацією 27 жовтня 2008 року.
Колегія суддів також враховує, що згідно довідки інформаційного центру Міністерства юстиції (Хмельницької філії) інформація щодо АДРЕСА_1 було внесено до словників Єдиних та Державних реєстрів Міністерства юстиції України на підставі листа Хмельницької райдержадміністрації від 06.08.2008 року №2441, а тому посилання апелянтів про те, що названа адреса була безпідставно внесена в договір купівлі-продажу і відповідні Державні акти на ім’я ОСОБА_2, не можуть бути прийняті до уваги.
Колегія суддів також враховує, що як видно з наданого ОСОБА_8 будівельного паспорта на забудову земельної ділянки належної йому на підставі оспорюваного Державного акту та дозволу на виконання будівельних робіт №34 від 16.08.1996 року його земельна ділянка знаходиться між ділянками ОСОБА_17 і ОСОБА_32 і аж ніяк не межує з ділянками ОСОБА_5 і ОСОБА_23, між якими знаходиться ділянка ОСОБА_2 на якій ОСОБА_8 і здійснив будівництво.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що на момент придбання ОСОБА_2 земельних ділянок у ОСОБА_4 і ОСОБА_6 вказані ділянки були внесені у встановленому законом порядку до земельного кадастру і за ними були закріплені відповідні номери (6825083600030080016 для ділянки ОСОБА_6 і 6825083600030080027 для ОСОБА_4) про що продавцям було видано відповідні витяги з бази даних автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру.
Згідно кадастрового плану, виданого ОСОБА_2 на ділянку по АДРЕСА_1, названа ділянка, площею 0,1403 га межує з землями ОСОБА_23 і ОСОБА_4. При цьому, складачі плану відмітили, що площа 0,0559 га самовільного зайнята сторонньою особою. Цей же факт випливає і з оглядового плану земельних ділянок.
Факт самовільного зайняття ОСОБА_8 земельної ділянки ОСОБА_2 підтверджується і актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель від 29.10.2008 року, згідно яких ОСОБА_8 самовільно захопив 0,0559 га земельної ділянки ОСОБА_2.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_8 і його представника як на доказ своїх вимог на протокол результатів перевірки обмінного файлу, виданий державним підприємством „Центр державного земельного кадастру” Хмельницької регіональної філії. Як видно з цього документу ОСОБА_8 було повернуто технічну документацію із землеустрою щодо видачі йому документу, який би посвідчив його право на спірну ділянку, оскільки ця ділянка перекриває земельні ділянки ОСОБА_2. Таким чином, даний документ свідчить про неправомірність дій ОСОБА_8 по захопленню ділянки ОСОБА_2 і аж ніяк не є доказом належності йому цієї ділянки.
За таких умов, колегія суддів вважає доведеним право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки АДРЕСА_1 і вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у захисті її права власності.
Стаття 212 ЗК України встановлює, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
В той же час ст.386 ЦК України передбачає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частина 4 ст.373 ЦК України встановлює, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
В той же час ст.376 ЦК України встановлює, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_8 і ОСОБА_12 самовільно, без будь-якого дозволу, спорудили будинковолодіння на земельній ділянці власником якої є ОСОБА_2, а тому ця будівля з усіма іншими будовами, в тому числі і з огорожею, які розташовані на земельній ділянці ОСОБА_2 підлягають знесенню самим ОСОБА_8 і ОСОБА_12 або за їх рахунок в порядку ч.4 ст.376 ЦПК України, оскільки власник ділянки заперечує проти визнання за ними права на ці будівлі.
При цьому відповідачів також слід зобов’язати привести ділянки у попередній стан (рекультивувати її) згідно з вимогами ст.212 ЗК України.
Колегія суддів також вважає обґрунтованими вимоги позивачки щодо стягнення на її користь з ОСОБА_8 і ОСОБА_12 моральної шкоди. Згідно ст..23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
В той же час, згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою яка її завдала за наявності їх вини.
Колегія суддів вважає, що відповідачі захоплюючи земельну ділянку позивачки, будуючи на ній на протязі більше двох років будинковолодіння, не дивлячись на заборону суду, ігноруючи при цьому законні вимоги державної виконавчої служби і навіть порушення проти них, в зв’язку з цим, кримінальної справи, завдали позивачці моральної шкоди у вигляді глибоких душевних страждань з приводу порушення її права власності, неможливості тривалий час усунути ці порушення у встановленому законом порядку, зміни звичайного нормального способу життя, необхідності тривалий час спрямовувати всю енергію на захист від протиправних посягань відповідачів, а тому, як вважає колегія суддів, заявлена позивачкою сума 50 000 грн. відповідає ступеню її моральних збитків, є розумною і справедливою та підлягає стягненню з відповідачів у рівних долях.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Враховуючи викладене, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 і представника ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 – ОСОБА_3 задоволити.
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Ерсте Банк” задоволити частково.
В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_8 відмовити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2010 року в частині відмови в позові ОСОБА_2 та часткового задоволення позову ОСОБА_8 – визнання недійсними Державних актів на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 площею відповідно 0,14 га. та 0,12 га. на ім’я ОСОБА_4 та ОСОБА_5; д оговору купівлі-продажу від 08.11.2005р. земельної ділянки площею 0,12 га. по АДРЕСА_2, за яким ОСОБА_6 став власником цієї земельної ділянки та виданого на його ім’я відповідного Державний акту; д оговору купівлі-продажу від 07.10.2008р. земельної ділянки, площею 0,12 га. по АДРЕСА_2 укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2; д ержавного акту від 27.10.2008р. на ім’я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,12 га. по АДРЕСА_2; договору купівлі-продажу від 15.10.2008р. земельної ділянки, площею 0,14 га. по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2; державного акту від 27.10.2008р. на ім’я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,14 га. по АДРЕСА_1 в с. Лісові Гринівці, Хмельницького району, скасувати.
В позові ОСОБА_8 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, Лісогринівецької сільської ради Хмельницького району про скасування Державних актів на земельні ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, скасування рішення Лісогринівецької сільської ради №10 відмовити.
Позов ОСОБА_2 задоволити.
Зобов’язати ОСОБА_8 та ОСОБА_12 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та ОСОБА_30, АДРЕСА_2 шляхом знесення за свій рахунок всіх побудованих на даній земельні ділянці будинків, будівель та споруд і приведення земельної ділянки у придатний для використання стан (рекультивації).
У випадку неможливості виконання даного рішення ОСОБА_8 і ОСОБА_12, дозволити провести знесення будинків, будівель і споруд і відновлення земельної ділянки ОСОБА_2 з послідуючим стягненням з відповідачів вартості цих робіт.
Стягнути з ОСОБА_8 і ОСОБА_12 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 50 000 грн., по 25 000 грн. з кожного.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Копія вірна: суддя апеляційного суду В.В. Шершун
КОПІЯ
22ц-2141
У Х В А Л А
09 листопада 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
у складі: головуючої - судді Шершуна В.В.,
суддів: Костенка А.М., Ніколової Б.Ю.
при секретарі: Товкан І.І.
з участю ОСОБА_7 і його представника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_7 про виправлення описки в рішенні апеляційного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
21 жовтня 2010 року апеляційним судом Хмельницької області було розглянуто цивільну справу № 22ц-2141 за апеляційними скаргами відкритого акціонерного товариства „Ерсте Банк”, ОСОБА_7, представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, представника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_8 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 19 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача – Лісогринівецької сільської Ради, Хмельницького району, ОСОБА_13, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача — Хмельницької регіональної філії державного підприємства „Центр державного земельного кадастру”, управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області, Хмельницької районної державної адміністрації, Головного управління державного комітету із земельних ресурсів України у Хмельницькій області, відкритого акціонерного товариства „Ерсте Банк”, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди, позовну заяву прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області до Лісовогринівецької сільської Ради, Хмельницького району, ОСОБА_8, ОСОБА_13 про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, Лісовогринівецької сільської Ради, Хмельницького району про визнання права на земельну ділянку, скасування рішення Лісовогринівецької сільської Ради № 10, про скасування державних актів на земельні апеляційними скаргами відкритого акціонерного товариства „Ерсте Банк”, ОСОБА_7, представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, представника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_8 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 19 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача – Лісогринівецької сільської Ради, Хмельницького району, ОСОБА_13, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача — Хмельницької регіональної філії державного підприємства „Центр державного земельного кадастру”, управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області, Хмельницької районної державної адміністрації, Головного управління державного комітету із земельних ресурсів України у Хмельницькій області, відкритого акціонерного товариства „Ерсте Банк”, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди, позовну заяву прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області до Лісовогринівецької сільської Ради, Хмельницького району, ОСОБА_8, ОСОБА_13 про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, Лісовогринівецької сільської Ради, Хмельницького району про визнання права на земельну ділянку, скасування рішення Лісовогринівецької сільської Ради № 10, про скасування державних актів на земельні.
За результатами розгляду апеляційних скарг колегія суддів постановила рішення від 21.10.2010 року, у вступній, мотивувальній та резолютивній частинах якої у послідуючому було виявлено описки щодо зазначення прізвищ та імен учасників процесу, а саме:
• ім’я „ОСОБА_9” зазначено як „ОСОБА_12”;
• прізвище „ОСОБА_17” зазначено як „ОСОБА_17”;
• прізвище „ОСОБА_8” зазначено як „ОСОБА_5”;
• прізвище „ОСОБА_5” зазначено як „ОСОБА_8”;
• „ОСОБА_18” зазначено як „ОСОБА_32”;
• „ОСОБА_9” зазначено як „ОСОБА_12”
Відповідно до ч.1 ст. 219 ЦПК України с уд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.
Наведене дає підстави суду для виправлення допущених описок в рішенні суду від 21.10.2010 року.
Керуючись ст. 219 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Виправити допущені у вступній, мотивувальній та резолютивній частинах рішення апеляційного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2010 року описки:
- у вступній частині рішення замість імені „ОСОБА_12” вказати „ОСОБА_9”;
- у мотивувальній частині рішення:
- на сторінці 5 у абзаці 8 зверху прізвище „ОСОБА_17” вказати „ОСОБА_17”;
- на сторінці 6 у абзаці 7 зверху прізвище „ОСОБА_5” вказати „ОСОБА_8”;
- на сторінці 6 у абзаці 7 зверху прізвище „ОСОБА_8” вказати „ОСОБА_5”;
- на сторінці 7 у абзаці 3 зверху „ОСОБА_32.” вказати „ОСОБА_18”;
- у резолютивній частині рішення:
- на сторінці 9 у абзаці 9 зверху „ОСОБА_12” вказати „ОСОБА_9”;
- на сторінці 9 у абзаці 10 зверху „ОСОБА_12.” вказати „ОСОБА_9.”;
- на сторінці 9 у абзаці 11 зверху „ОСОБА_12” вказати „ОСОБА_9”.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Копія вірна: суддя апеляційного суду В.В. Шершун