справа  №2-830710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

6 грудня 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді                  Бусик О.Л.

за участю  секретаря -               Борисенко А.В.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до авіакомпанії «Люфтганза» про визнання договору недійсним, повернення коштів та про визнання правил незаконними на території України,

в с т а н о в и  в:

У листопаді 2010  року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що між Авіакомпанією  «Люфтганза» та ОСОБА_1 21 вересня 2010 року укладено договір повітряного перевезення пасажира, а саме: ОСОБА_1, рейсом LH 3231 за маршрутом Київ-Мюнхен            10 жовтня 2010 року та рейсом LH3230 за маршрутом Мюнхен-Київ 16 жовтня           2010 року.

Підтвердженням договору повітряного перевезення є квиток НОМЕР_1 вартістю 4 018 грн., який був придбаний позивачем 21 вересня 2010 року в агентстві ТОВ «АКВАВІТА» за адресою 95000, АДРЕСА_1.

Позивач вказує на те, що квиток був ним придбаний при відсутності у нього діючої Шенгенської візи для в'їзду в Німеччину, про що працівник агентства ТОВ «АКВАВІТА», пані ОСОБА_3, яка продала квиток, була проінформована.

Під час продажу квитка працівник агентства ТОВ «АКВАВІТА», пані ОСОБА_3, повідомила позивача, що у випадку, якщо ОСОБА_1 буде отримано відмову в Шенгенській візі для в'їзду до Німеччини від Посольства Німеччини в Україні, вартість квитка буде повернута позивачу. При цьому правила авіакомпанії «Люфтганза» не були включені в примірник договору позивача про повітряне перевезення, підтвердженням якого є квиток НОМЕР_1.

У зв'язку з неотриманням позивачем Шенгенської візи, істотно змінилися обставини, якими позивач керувався при укладенні договору повітряного перевезення, у зв'язку з чим позивач був змушений відмовитися від польоту за маршрутом Київ-Мюнхен і Мюнхен-Київ і розірвати зі своєї ініціативи договір повітряного перевезення з відповідачем. Так, 6  жовтня 2010 року позивач звернувся до агентства ТОВ «АКВАВІТА» з метою заявити про розірвання договору повітряного перевезення, повернути квиток і одержати назад гроші.

ОСОБА_1 усно повідомив працівника агентства ТОВ «АКВАВІТА», пані ОСОБА_3, про те, що він розриває договір повітряного перевезення і має намір повернути квиток і одержати назад гроші й надав працівнику агентства ТОВ «АКВАВІТА», пані ОСОБА_3, докладні усні пояснення, про причини та обставини, за якими позивач змушений розірвати договір повітряного перевезення і про подробиці співбесіди позивача у Посольстві Німеччини в Києві.

Працівник агентства ТОВ «АКВАВІТА», пані ОСОБА_3, дала позивачу пояснення, що ТОВ «АКВАВІТА» не може повернути гроші за квіток, оскільки  це суперечить правилам авіакомпанії «Люфтганга». На прохання позивача, працівник агентства ТОВ «АКВАВІТА», пані ОСОБА_3, з'єднала ОСОБА_1 з працівником авіакомпанії «Люфтганза» у Києві.  На пояснення позивача про обставини за якими останній змушений розірвати договір повітряного перевезення, пані с авіакомпанії «Люфтганза» обірвала пояснення позивача та в грубій формі заявила, що позивач мав отримати від Посольства Німеччини письмову відмову щодо отримання візи, що так роблять всі, та що без письмової відмови Посольства Німеччини авіакомпанія «Люфтганза» не буде повертати гроші за квиток НОМЕР_1, придбаний за «безповоротним» тарифом, так як для повернення грошей за квиток необхідно, у відповідність з правилами авіакомпанії «Люфтганза», пред'явити письмову, формалізовану відмову Посольства Німеччини в наданні позивачу в'їзної візи.

З пояснень працівників агентства ТОВ «АКВАВІТА» та авіакомпанії «Люфтганза» позивач зрозумів, що в договір повітряного перевезення, укладений між позивачем та відповідачем, авіакомпанія «Люфтганза» включила умову, в якій вказано на відсутність у позивача права на повернення авіакомпанією «Люфтганза» грошей за квиток у разі відмови пасажиром від договору повітряного перевезення, у зв'язку з чим договір порушує права позивача.

Позивач направив термінову телеграму з повідомленням, подану в Сімферополі за квитанцією № 1/8001, на ім'я керівника авіакомпанії «Люфтганза» в Києві про те, що позивач, реалізуючи своє право пасажира у відповідності зі ст. 65 Повітряного Кодексу України, розриває договір повітряного перевезення з авіакомпанією «Люфтганза» і відмовляється від польотів рейсом LH 3231 за маршрутом Київ-Мюнхен 10 жовтня 2010 року та рейсом LH 3230 за маршрутом Мюнхен-Київ 16 жовтня 2010 року.

Цією ж телеграмою, поданої в Сімферополі за квитанцією № 1/8001, позивач попросив відповідача в особі керівника авіакомпанії «Люфтганза» повернути назад вартість квитка НОМЕР_1 у розмірі 4018 грн., як це передбачено ст. 65 Повітряного Кодексу України.

На підставі наведеного, просив визнати недійсним договір повітряного перевезення, укладений між ОСОБА_1 та авіакомпанією «Люфтганза», стягнути  з відповідача вартість квитка в розмірі 4 018 грн., витрати пов’язані з  відправленням телеграми в розмірі 189 грн. 22 коп., визнати правила авіакомпанії «Люфтганза», включені до умови договорів повітряного перевезення, які укладаються на території України та які надають можливість авіакомпанії «Люфтганза» не повертати кошти на оплату, здійснену пасажирами, у разі відмови пасажирів від виконання договору повітряного перевезення, що обмежують права споживачів, несправедливими і незаконними на території України.

В судове засідання позивач не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду телеграму, відповідно до якої просить розглядати справу у його відсутності.

Відповідач в судове засіданні не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд визнав можливим розглядати  справу у відсутності сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.  

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.                                                                                                                                                                                                                                                                                        

Судом встановлено, що між Авіакомпанією  «Люфтганза» та ОСОБА_1 21 вересня 2010 року укладено договір повітряного перевезення пасажира, а саме: ОСОБА_1, рейсом LH 3231 за маршрутом Київ-Мюнхен 10 жовтня 2010 року та рейсом LH3230 за маршрутом Мюнхен-Київ 16 жовтня 2010 року.

Підтвердженням договору повітряного перевезення є квиток НОМЕР_1 вартістю 4 018 грн., який був придбаний позивачем 21 вересня 2010 року в агентстві ТОВ «АКВАВІТА».

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.     Недійсним є правочин,  якщо його  недійсність  встановлена законом   (нікчемний  правочин).  У  цьому  разі  визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається.   У випадках,  встановлених  цим  Кодексом,  нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що з міст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.  

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів,  що обмежують права споживача.

Відповідно до положень указаної статті Закону Продавець (виконавець,  виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови,  які є несправедливими. Умови договору є несправедливими,  якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору,  зокрема,  встановлення жорстких обов'язків споживача,    тоді   як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов,  з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

В даному конкретному випадку відсутні підстави вважати,  що договір, укладений між сторонами є несправедливим по відношенню до позивача,  оскільки при підписанні договору позивач мав реальну можливість ознайомитись з його умовами.

    Враховуючи цю обставину немає підстав вважати,  що положення договору повітряного перевезення створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача.

    Також відсутні підстави вважати, що такий обов'язок є жорстким по відношення до споживача.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладені обставини та норми закону, суд не вбачає правих підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 525, 526, 530, 617 ЦК України, ст.ст. 4, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 10, 57, 60, 61, 88, 215 ЦПК України, суд, -

                                                     в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до авіакомпанії «Люфтганза» про визнання договору недійсним, повернення коштів та про визнання правил незаконними на території України – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з моменту проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.              

Суддя: