Справа № 2-А-1672/2010 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2010 року                                                                                          м. Зміїв

    Суддя Зміївського районного суду Харківської області Нестерцова Н.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області про визнання незаконною бездіяльності  та  зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного Фонду України в Зміївському районі Харківській області про визнання незаконною бездіяльності, зобов’язання нарахувати недосплачене підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по день ухвалення рішення суду та зобов’язання і в подальшому робити нарахування щомісячного грошового підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком.

Ухвалою судді від 19.11.2010 року задоволено заяву позивача щодо поновлення строку на звернення до суду за період з 22.05.2008 року по 16.05.2010 року.

Позивач вказав, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни, має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.

    Однак, така допомога йому не виплачувалась.

    Верховна Рада України своїм Законом України №107-VI від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесла зміни в статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно яких щомісячне підвищення до пенсії дітям війни виплачується в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (10% від прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб).

    Конституційний Суд України своїм рішенням №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року  визнав таким, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення п.п.2, п.41 розділу 2  Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Згідно пунктів 5-7  резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, - положення Закону України «Про Державний бюджет України на 20-08 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України  цього Рішення; - рішення Конституційного Суду  України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними; - рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

    Згідно частини 2 статті 19 та частини 3 статті 22 Конституції України органи державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсяг існуючих прав і свобод.

    Таким чином, як вказав позивач, невиплата йому соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.

    Позивач подав заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність у скороченому провадженні.

    Перший заступник начальника управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області Ляшко С.В. направив заперечення проти позову та просив відмовити у задоволенні позову, судове засідання провести за відсутності представника.

    З урахуванням заяв сторін про розгляд справи у їх відсутність, суд на підставі ч.4 ст. 122 КАС України, вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

    Відповідач у запереченнях зазначив, що соціальне забезпечення, яким встановлено статус «Дитина війни» здійснюється відповідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка передбачає, що «дітям війни» пенсії або щомісячне довічне утримання, чи державна соціальна допомога підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» встановлювала, що пільги дітям війни, передбачені аб. 7 ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджується у 2006 році поетапно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради з питань бюджету. Норми ст. 110 цього Закону у відповідності до Бюджетного кодексу України мають дію в часі, тобто, діють тільки на протязі одного бюджетного року.

Згідно п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6рп/2007 було визнано такими, що не відповідають Конституції положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було припинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка передбачала що в 2007 році підвищення пенсій або щомісячного грошового утримання, яке виплачується замість пенсії, згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам які є інвалідами, окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в розмірі 50% від розміру, надбавки, встановленої для учасників війни.

Стаття 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансове забезпечення державних соціальних для дітей війни гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 2 Положення «Про Пенсійний Фонд України» затверджене Указом Президента України від 01 березня  2001 року № 121/2001 Пенсійний Фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням.

Пенсійний Фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний Фонд України», здійснює свої повноваження на підставі п. 15 Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного Фонду джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України, бюджет Пенсійного Фонду України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 8 Положення «Про Пенсійний фонд України», бюджет Пенсійного фонду України формується з чітко визначених джерел і щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частина 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» закріплює, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення та джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення.

Стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» суперечить Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в частині визначеного мінімального розміру пенсії за віком та спрямування коштів на виплату допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за наявності достатнього страхового стажу мінімальний розмір пенсії за віком для осіб, які втратили працездатність, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом. Ч.3 ст. 28 цього Закону встановлює норму, згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою, застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Для розрахунку доплати до пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни», величина мінімальної пенсії за віком на законодавчому рівні не встановлена, також відсутній механізм реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Виплата державної соціальної допомоги у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не відноситься до жодного з переліку використання коштів Пенсійного фонду.

Листом від 31 серпня 2007 року №21-46-561 Міністерство юстиції України також зазначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, зазначений в статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлюється виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Питання пов’язані з підвищенням пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», слід вирішувати шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Такі зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і були внесені згідно пункту 2 частини 41 статті 85 розділу II  Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 вищезазначені зміни визнані неконституційними.

З 22 травня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530 від 28 травня 2008 року, де, з метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій громадян, у п. 8 Кабінет Міністрів України постановив, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення провадиться у таких розмірах: з 22 травня 2008 року – 48,10 грн., з 1 липня  2008 року - 48,20 грн. та з 1 жовтня 2008 року – 49,80 грн.

Крім того, відповідач вважає безпідставними вимоги про виплату допомоги за 2009 рік, оскільки рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп стосується тільки норм Закону України «Про Державний  бюджет України на 2008 рік і внесення змін до деяких актів».

Посилаючись на те, що управління Пенсійного фонду України у Зміївському районі діяло згідно з чинним законодавством, не порушувало норм права, що діють в системі пенсійного забезпечення, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідив надані докази, приходжу до наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має статус «Дитини війни», що  підтверджується  копією паспорта, копією пенсійного посвідчення №НОМЕР_1 та довідкою начальника УПСЗН Зміївської РДА. (а.с. 4,6)

ОСОБА_1 ., як дитина війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Відповідачем не здійснювалось зазначених виплат у належному розмірі.

Згідно довідки начальника управління Пенсійного фонду в Зміївському районі, ОСОБА_1  перебуває на обліку у управлінні та отримує пенсію за віком.

Підвищення до пенсії виплачувалось в таких розмірах: січень, лютий, березень 2008 року по 47 грн.; квітень, травень, червень 2008 року по 48,10 грн.; липень, серпень, вересень 2008 року по 48,20 грн.; жовтень, листопад, грудень 2008 року по 49,80 грн., з січня 2009 року по листопад 2010 року по 49,80 грн., а всього 1724,70 грн., що становить 10% від підвищення до пенсії.

Таке нарахування з 01.01.2008 року до 22.05.2008 року здійснювалось на підставі п.41 розділу 2 Закону України  «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а починаючи з 22.05.2008 року – на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530 від 28.05.2008 року.  

Виходячи із встановлених обставин при дослідженні доказів у їх сукупності, приходжу до висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.    

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

  Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції.

Дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дане підвищення провадиться за їх вибором згідно одного з законів.

  З 01 січня 2008 року, ОСОБА_1 який має статус «дитина війни» нараховувалось та виплачувалось зазначене підвищення, відповідно до встановленого розміру, що підтверджується вищевказаною довідкою.

  Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 року, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61,62,63,66 розділу 2,пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень

ст. 67 розділу 1, п.п.1-4,6-22,24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Тому, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Стосовно позовної вимоги про зобов’язання відповідача нараховувати та здійснювати доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2009 рік позов підлягає задоволенню, оскільки дія положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ніякими законодавчими актами, в т.ч. Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не зупинялася та не обмежувалася.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 КАС  України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх  не здійснення   або відмови в задоволенні позову.

           Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

            Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

             За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.  

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Оскільки позивач, як дитина війни, має право на підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а відповідачем протиправно виплачувалась і виплачується в неповному обсязі – 48,9 грн. замість 30% мінімальної пенсії за віком – то з метою захисту законних прав позивача, суд вважає за необхідне визнати  дії Управління Пенсійного фонду України у Зміївському районі Харківської області щодо невиконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний статус дітей війни» – протиправними та зобов’язати здійснити перерахунок та виплату пенсії з підвищенням її розміру, як дитині війни на 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»   з 22.05.2008 року   по день розгляду справи  з урахуванням фактично сплачених сум.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача проводити відповідні виплати в майбутньому, вона задоволенню не підлягає, оскільки ніякими законодавчими актами дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка передбачає підвищення пенсії дітям війни на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком не зупинено, рівно як і на наступні роки, відповідач не заперечує проти свого обов'язку проводити належні виплати в майбутньому.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2009 року N 1646-VI «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», ст. ст. 2, 8, 9, 10, 11, 17, 86, ч.4 ст. 122, 159, 160, 162 КАС України, суд, -    

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 –  задовольнити частково.    

Визнати незаконною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області щодо невиконання з 22 травня   2008 року по   06 грудня 2010  року вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком в розмірі, встановленому ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 22 травня 2008 року по   06 грудня   2010   року  включно, з урахуванням фактично сплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подачі в десятиденний строк апеляційної скарги, з одночасною подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

На постанову, прийняту в письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

    Головуючий: