Апеляційний суд Кіровоградської області

Справа № 22-12171 2010р.                                       Головуючий у суді 1інстанції-Циганаш І.А.

Категорія -  41                                                                                            Доповідач - Кодрул М.А.

                                                                   РІШЕННЯ

                                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2010 року колегія  суддів судової палати в цивільних справах  апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді – Кіселика С.А.

суддів                      –  Кодрула М.А., Суржика М.М.

при секретарі          – Животовській С.В.

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою виконавчого комітету Кіровоградської міської ради  на   рішення  Ленінського районного  суду міста Кіровограда від 08 вересня 2010 року  у справі за позовом ОСОБА_1 до  виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, обласного кооперативного об’єднання по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд”, колективного  підприємства „Житлово-експлуатаційна контора обласного кооперативного об’єднання  по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд”  про зобов’язання вчинити певні дії щодо передачі гуртожитку у комунальну власність,-  

                                                          ВСТАНОВИЛА:  

          У липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся  до суду із позовом до  виконавчого комітету Кіровоградської міської ради  про визнання  рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради  про відмову у приватизації кімнати АДРЕСА_1 незаконним та  зобов’язання  виконавчого комітету Кіровоградської міської ради  вчинення дій направлених на приватизацію зазначеної кімнати  та оформлення свідоцтва  про право власності на житло.  

          Вимоги обґрунтовував тим, що  з квітня 1983 року він проживає  в зазначеній кімнаті. У жовтні 2008 року він звернувся  до органу приватизації Комунального підприємства „Правник”  щодо оформлення передачі вказаної кімнати в приватну власність,  але  в задоволені його заяви було відмовлено.  

          Вважаючи свої права порушеними , позивач просив позов задовольнити.  

         Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 жовтня 2009 року  до участі в справі в якості співвідповідачів  були залучені обласне кооперативне об’єднання по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд” та  колективне  підприємство „Житлово-експлуатаційна контора обласного кооперативного об’єднання  по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд”.  

          У ході розгляду справи позивач змінив свої позовні вимоги і після їх уточнення  просив зобов’язати  обласне кооперативне об’єднання по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд” та  колективне  підприємство „житлово-експлуатаційна контора обласного кооперативного об’єднання  по агропромисловому будівництву „Кіровоградолбагробуд” передати гуртожиток, розташований по АДРЕСА_1 до комунальної власності Кіровоградської міської ради та зобов’язати виконком Кіровоградської міської ради  прийняти до комунальної власності Кіровоградської міської ради  вище зазначений гуртожиток.  

           Зазначав, що  кімната  в якій він проживає знаходиться у гуртожитку по АДРЕСА_1, будівля якого згідно даних Кіровоградського ООБТІ  зареєстрована за Кіровоградським обласним будівельним трестом (реєстраційне посвідчення  від 25.11.1963 року). Згідно довідки колективного підприємства  житлово-експлуатаційної контори обласного

                                                                             2.

кооперативного об’єднання „Кіровоградоблагробуд”  малосімейний гуртожиток по АДРЕСА_1 перебуває  на його балансі з червня 1967 року, балансова вартість будівлі  складає частину уставного фонду підприємства.  

           У липні 2008 року  мешканці гуртожитку, у тому числі і він, звернулися до керівника обласного кооперативного об’єднання по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд” з заявою про передачу даного гуртожитку до комунальної власності, в результаті чого вони б мали можливість приватизувати свої кімнати.  

           Проте в задоволені заяви було відмовлено з тих підстав, що гуртожиток потребує капітального ремонту для чого об’єднанням накопичуються кошти  після чого  буде розглянуто питання щодо приватизації житла.  

            Протягом 2009 року він неодноразово звертався з приводу цього ж питання  до обласного кооперативного об’єднання по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд”,  але відповіді не отримав.  На чергове звернення  до Комісії з забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків виконкому Кіровоградської міської ради  з приводу цього ж питання у задоволені його заяви теж було відмовлено з тих підстав, що  дія Закону України „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”  поширюється тільки на гуртожитки, які перебувають у комунальній власності, а без згоди власника гуртожитку передача до комунальної власності можлива тільки за рішенням суду.    

            У зв’язку із зазначеним,  на підставі  статті 3, 4, 5  Закону України „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” просив  позов задовольнити.  

            Рішенням  Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08 вересня 2010 року позов задоволено.  Зобов’язано обласне кооперативне об’єднання по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд” та колективне  підприємство „Житлово-експлуатаційна контора обласного кооперативного об’єднання  по агропромисловому будівництву „Кіровоградолбагробуд” безоплатно передати  гуртожиток до комунальної власності Кіровоградської міської ради, а виконавчий комітет Кіровоградської міської ради прийняти до комунальної власності  Кіровоградської міської  ради вказаний  гуртожиток.  

            В апеляційній скарзі  виконавчий комітет Кіровоградської міської ради просить скасувати  рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального  права , та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог  відмовити в повному обсязі.  

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення  суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що  апеляційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.    

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції  виходив з того, що відповідно до ст.. 3 Закону України  „Про забезпечення реалізації  житлових прав мешканців гуртожитків” всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону,  підлягають передачі у власність територіальних громад у визначений цим Законом строк; передача гуртожитків  у власність територіальних громад відповідно до цього Закону має бути здійснена протягом трьох років з дня його прийняття;  передача гуртожитків згідно із цим Законом  у власність територіальних громад здійснюється  відповідно до порядку, передбаченого Законом України „Про передачу  об’єктів права державної та комунальної власності”; рішення про передачу  гуртожитків , на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано у користування  державне майно або суд.  

Виходячи з того, що  позивач на законних підставах проживає у гуртожитку, що перебуває у фактичному користуванні обласного кооперативного об’єднання по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд”, колективного  підприємства „Житлово-експлуатаційна контора обласного кооперативного об’єднання  по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд”, які права власності на гуртожиток не мають,  і рішення  

                                          3.

щодо звернень  позивача  до різних установ щодо приватизації кімнати  у даному гуртожитку, в якій він проживає, не прийнято, суд дійшов висновку про порушення  прав позивача, які підлягають захисту та наявність підстав для задоволення позову.    

Проте з такими висновками суду погодитися не можна .  

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до статті 309 ЦПК України, є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи,  порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.  

При цьому суд апеляційної інстанції наділений правом досліджувати нові докази, що породжує його право на самостійну їх оцінку та встановлення нових фактів (ст. 303 ЦПК України).  

 Так, застосовуючи до спірних правовідносин  положення Закону України  „Про забезпечення реалізації  житлових прав мешканців гуртожитків” суд не звернув уваги на те, що він набрав чинності з 01 січня 2009 року.  

Більш того, стаття 3 цього Закону декларує підходи забезпечення реалізації прав на житло мешканців гуртожитків, в той час як порядок передачі гуртожитків у власність територіальних громад передбачений Законом України „Про передачу  об’єктів права державної та комунальної власності”.  

Отже, для розгляду даної справи по суті суду першої інстанції  необхідно було  встановити орган, уповноважений управляти  спірним майном,   дослідити додержання порядку передачі гуртожитків згідно Закону України „Про передачу  об’єктів права державної та комунальної власності”, зокрема, прийняття рішення  про передачу та прийняття майна до комунальної власності,  коло учасників спірних правовідносин, встановити наявність  у  позивача, який звернувся  з позовом, суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов  та відповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права . Але при вирішенні  спору  судом першої інстанції  зазначені обставини  в повному обсязі не досліджені.    

Судом установлено, що   на підставі ордеру   № 20  від  24 лютого 1983 року  ОСОБА_1 з сім’єю  була надана  кімната АДРЕСА_1, в якій позивач проживає і на даний час.    

Положеннями  статті 1  Закону України „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”  визначено, що сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які  є об’єктами права державної чи комунальної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управлінням з житловим фондом незалежно від форм власності.  

Відповідно до статті 3 цього Закону всі гуртожитки, на які поширюється дія цього  Закону підлягають передачі у власність територіальних громад  протягом  трьох років з дня  прийняття цього Закону.  

 Передача гуртожитків   згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України „Про передачу об’єктів права  державної та комунальної власності” та прийнятих  відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону.  

    Відповідно до  ст. 4 Закону України „Про передачу  об’єктів права державної та комунальної власності” передача об’єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням органів, уповноважених управляти державним  майном, самоврядних організацій – щодо об’єктів, визначених у абзацах четвертому та шостому частини першої статті 2 цього Закону.  

4.

Об’єктом передачі згідно з цим  Законом, а саме відповідно до  абзацу шостого частини 1 статті 2 вказаного Закону  є житловий фонд та інші об’єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі незавершені будівництва.  

 Ініціатива щодо передачі  об’єктів права державної та комунальної власності  може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким  передано в користування державне майно, місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування ( ст. 3 Закону).  

Передача об’єктів з державної у комунальну власність  територіальних громад сіл, селищ, міст районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних  сільських, селищних, міських , районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних сіл, селищ, міст – за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом (п.2 ч.1 ст. 4 Закону).  

Положеннями ст. 14 Закону України „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”, якою визначено особливості передачі гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад,  визначено, що гуртожитки , не віднесені до державного фонду, у тому числі ті, що перебувають  у власності господарюючих суб’єктів, утворених у результаті корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, а також ті, що знаходяться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних, комунальних  підприємств, установ, організацій (крім тих, що творено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для утримання житлового фонду) можуть підлягати передачі у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом.  

Рішення  щодо  передачі (або про відмову в передачі) гуртожитку у власність відповідній територіальній громаді приймає власник гуртожитку (або уповноважена ним особа чи визначений статутом утвореної власником гуртожитку організації  керівний орган) або суд за поданням місцевої ради, на території якої знаходиться гуртожиток (частина 2 статті 14 Закону).  

Рішення щодо прийняття гуртожитку від приватного чи колективного власника у власність відповідної територіальної громади приймається на сесії тієї місцевої ради, що представляє її інтереси та на території якої розташовано гуртожиток (частина 3 статті 14 Закону).  

При вирішенні справи вказаним правовим положенням судом першої інстанції  юридичної оцінки надано не було, про те це є суттєвим для вирішення спору.  

Констатуючи, що  гуртожиток по АДРЕСА_1 підлягає передачі до комунальної власності, суд не встановив  у чиєму саме віданні чи власності  знаходиться на даний час цей гуртожиток, і хто саме повинен приймати рішення про передачу гуртожитку до комунальної власності.    

Обмежившись  дослідженням даних Кіровоградського ООБТІ  щодо реєстрації гуртожитку з 1963 року  за Кіровоградським обласним будівельним трестом, дані про реєстрацію якого на даний час відсутні  в Єдиному  державному реєстрі  юридичних осіб та фізичних осіб -  підприємців,   суд не  звернув увагу та не дав оцінку  тим обставинам, що   в 1963 році  Кіровоградський обласний будівельний трест був перейменований в трест „Кіровограджитлобуд”, в 1966 році – в „Кіровоградсільбуд”,  а в 1986 році відповідно до наказу Кіровоградського обласного агропромислового комітету № 66 від 5 березня 1986 року увійшов до системи  Кіровоградського обласного кооперативного об’єднання   по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд” .

 Із матеріалів справи вбачається, що  постановою правління Кіровоградського обласного об’єднання „Кіровоградоблагробуд” № 34 від 21 серпня 1996 року  гуртожиток для малосімейних по АДРЕСА_1, у числі інших трьох гуртожитків,  був

                                                                            5.

переданий в розпорядження і на баланс колективного підприємства  „Житлово- експлуатаційна контора об’єднання  „Кіровоградоблагробуд”, яке створено згідно наказу по обласному кооперативному об’єднанню „Кіровоградоблагробуд” № 43 від 17 березня 1986 року  і входить до складу цього об’єднання.    

Положеннями статуту колективного підприємства  „Житлово- експлуатаційна контора об’єднання „Кіровоградоблагробуд” (п.5.3 Статуту), затвердженого постановою правління Кіровоградського обласного кооперативного об’єднання по агропромисловому будівництву  „Кіровоградоблагробуд”  15 серпня 1996 року, зареєстрованого  у визначеному законом порядку 09 вересня 1996 року,  визначено, що майно, яке належить об’єднанню  „Кіровоградоблагробуд” закріплено за  житлово-експлуатаційною конторою на правах повного господарчого відання. Житлово-експлуатаційна контора не має права здійснювати продажу, передачу іншим підприємствам на баланс закріпленого за нею майна ( а.с. 142-145).  

З урахування наведеного, висновок суду щодо перебування гуртожитку в  користуванні обласного кооперативного об’єднання по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд” та  колективного  підприємство „Житлово-експлуатаційна контора обласного кооперативного об’єднання  по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд” без підстав, передбачених законом,  та відсутності  їх прав   на володіння цим гуртожитком,  є помилковим .  

Судом  установлено,  що  рішення про передачу  гуртожитку по АДРЕСА_1 до  комунальної власності у визначеному законом порядку Кіровоградським обласним об’єднанням не приймалося.  

За таких обставин у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для передачі вказаного гуртожитку до комунальної власності Кіровоградської міської ради.  

Не можна погодитися і з висновком суду щодо покладення    на виконком Кіровоградської міської ради  зобов’язань  щодо  прийняття гуртожитку  по АДРЕСА_1 до  комунальної власності  Кіровоградської міської ради.  

Вирішуючи спір, суд не врахував, що відповідно до частини 1  статті 10 Закону України „Про місцеве самоврядування” сільські, селищні, міські ради  є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні  територіальні громади та здійснюють від їх імені  та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України цим та іншими законами..  

Відповідно до положень статті  26 цього Закону  вирішення питань щодо  надання згоди  на передачу об’єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об’єктів  з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об’єктів державної власності віднесено до виключної компетенції  сільських, селищних, міських  рад,  рішення щодо яких  приймаються  виключно на пленарних засіданнях зазначених рад (пункт 51 частини 1 статті 26 Закону).  

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, управління та інші створювані радами виконавчі органи, які є підконтрольними  і підзвітними  відповідним радам, а з питань здійснення делегованих  їм повноважень органів виконавчої влади – також підконтрольними  відповідним органам виконавчої влади.(частини 1, 2 статті  11 Закону).  

Відповідно до положень статті 29 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (власних самоврядних повноважень) належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громадян.  

Із аналізу зазначених положень закону вбачається, що виконавчі комітети,   сільських, селищних, міських, районних у містах  рад, які є виконавчими  органами зазначених рад,  не наділені власними  самоврядними повноваженнями  щодо прийняття  майна  до комунальної власності  майна.    

6

Судом також встановлено,  що Кіровоградська  міська рада  питання про прийняття  гуртожитку до комунальної власності територіальної громади  не вирішувала, згоди на це не давала, і визначених  законами повноважень щодо вирішення цього питання виконавчому комітету не делегувала.  

Таким чином, виконавчий комітет Кіровоградської міської ради не є належним відповідачем у справі  і висновок суду щодо покладення на виконавчий комітет Кіровоградської міської ради нього обов’язку прийняття гуртожитку до комунальної власності Кіровоградської міської ради не відповідає вимогам закону.  

Крім того, заслуговують на увагу і доводи  апеляційної  скарги   щодо невідповідності  позову  вимогам статті 3 ЦПК України.    

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.  

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття  4 ЦПК).  

Заявляючи позов,  позивач мав на меті  безоплатно шляхом приватизації отримати у власність  кімнату в гуртожитку, в якій він проживає.  

Можливість гарантованого  отримання  житла в гуртожитку  в приватну власність  передбачена Законом України  від 19 червня1992 року № 24-82Х11 „Про приватизацію державного житлового фонду”.  Положеннями Закону України  „Про забезпечення реалізації  житлових прав мешканців гуртожитків” задекларовані  підходи забезпечення реалізації прав на житло мешканців гуртожитків.  

Разом з тим,  чинним законодавством позивач не наділений правом звернення до суду   з позовом щодо примусової  передачі у власність територіальних громад  гуртожитків.  

Відповідно до  пункту 19  частини 1 статті 18 Закону України „Про забезпечення реалізації  житлових прав мешканців гуртожитків”   подача позовів до суду  про примусову передачу  у власність територіальних громад гуртожитків  віднесена до повноважень органів місцевого самоврядування  і відповідно до частини 2 статті  14 цього Закону  рішення щодо передачі гуртожитку у власність відповідній територіальній громаді приймає суд  за поданням місцевої ради, на території якої знаходиться гуртожиток.  

Апеляційним судом не встановлено порушення прав позивача, які підлягають захисту обраним ним способом, проте це не позбавляє його права на  звернення  до суду за захистом своїх прав, пов’язаних з порушенням житлових прав, шляхом оскарження дій чи бездіяльності  органів та посадових осіб, до компетенції яких  законом віднесено вирішення зазначених питань.  

На підставі наведеного,   колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених  позовних вимог щодо  передачі гуртожитку   та прийняття його до комунальної власності Кіровоградської міської ради виконавчим органом цієї ради, оскільки позивач не є належним позивачем у справі і обраний ним спосіб захисту  своїх прав не  відповідає вимогам закону.  

За таких обставин,  рішення суду про задоволення вимог щодо примусової передачі гуртожитку  до комунальної власності Кіровоградської міської ради та вимог про  прийняття його виконкомом Кіровоградської міської ради до комунальної власності, що є похідними від первісних, і  є взаємопов’язаними між собою,  як ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права,  підлягає скасуванню у повному обсязі  із ухвалення нового рішення про відмову  у задоволені позовних вимог.  

Керуючись ст..ст.303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -    

                                                          ВИРІШИЛА:    

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Кіровоградської міської ради    задовольнити .    

7.

Рішення Ленінського районного  суду міста Кіровограда від 08 вересня 2010 року     скасувати та ухвалити нове рішення.    

У задоволені позову ОСОБА_1 до  виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, обласного кооперативного об’єднання по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд”, колективного  підприємства „житлово-експлуатаційна контора обласного кооперативного об’єднання  по агропромисловому будівництву „Кіровоградоблагробуд”  про зобов’язання вчинити певні дії щодо передачі гуртожитку у комунальну власність  відмовити.          

Рішення апеляційного суду  набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене  в касаційному порядку  до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти днів  з дня набрання  ним  законної сили.  

  Головуючий- суддя:  

  Судді: