ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2009 року

справа № 2-а-6664/09/2270/4

Хмельницький окружний адміністративний суд в складі

судді Ковальчук O.K.

при секретарі Сенькову О.О.

за участю

представників позивача Ткач В.І, Папош І.С.

представника відповідача Власюка А.С., Колосовської Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коричинецьке» до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001952300/0 від 15 червня 2009 року в сумі 50324, 0 грн.

ВСТАНОВИВ:

в поданому до суду адміністративному позові позивач просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області № 0001952300/0 від 15 червня 2009 року, прийняте на підставі акту планової виїзної перевірки № 374/23/03788187 від 03.06.32009 року, яким визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 76053, 0 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 50702, 0 грн. та за штрафними санкціями в сумі 25351, 0 грн., в частині основного платежу в сумі 50324, 0 грн. та відповідної суми штрафних санкцій.

На думку позивача є необгрунтованим висновок відповідача щодо нікчемності договору поставки нафтопродуктів від 26.03.2008 року № 20/03-3, укладеного з ТОВ «Транс-Нафта Сервіс», оскільки факт отримання, оплати пального та використання його в господарській діяльності товариства підтверджується первинними документами.

В судовому засіданні представники позивача змінили позовні вимоги і з підстав, викладених в позовній заяві просять визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача № 0001952300/0 від 15 червня 2009 року в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 75486, 0 грн.. в тому числі за основним платежем в сумі 50324, 0 грн. та за штрафними санкціями в сумі 25162, 0 грн.

Представник відповідача проти позову заперечив та пояснив, що податкове повідомлення-рішення № 0001952300/0 від 15 червня 2009 року прийняте відповідачем на підставі акту планової виїзної перевірки у зв’язку з порушенням позивачем вимог п.1.4 ст. 1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та заниженням податку на додану вартість на суму 50702, 0 грн. по операції з поставки нафтопродуктів, не підтвердженої товарно-транспортними накладними, відповідно до нікчемного договору з ТОВ «Транс-Нафта Сервіс».

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв’язку та сукупності суд вважає позовні вимоги обгрунтованими на підставі викладеного нижче.

Судом встановлено, що позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Коричинецьке» зареєстроване 05.11.1999 року Деражнянською райдержадміністрацією Хмельницької області (Свідоцтво про державну реєстрацію серії А00№ 165000009923).

До 01.01.2009 року позивач застосовував спеціальні режими оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.п.11.21 та 11.29 Закону України «Про податок на додану вартість», а з 01.01.2009 року перейшов на спеціальний режим оподаткування відповідно до п.8 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість»

На підставі акту № 374/23/03788187 від 03.06.32009 року про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.03.2009 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001952300/0 від 15 червня 2009 року, яким визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 76053, 0 грн.. в тому числі за основним платежем в сумі 50702, 0 грн. та за штрафними санкціями в сумі 25351, 0 грн., яке оскаржується позивачем в частині основного платежу в сумі 50324, 0 грн. та відповідної частини штрафних санкцій.

Податкове повідомлення-рішення № 0001952300/0 від 15 червня 2009 року в частині визначення зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 50324, 0 грн. базується на викладеному в акті виїзної планової перевірки висновку відповідача щодо порушення позивачем вимог п.1.4 ст. 1. п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та заниження податку на додану вартість на суму 50702, 0 грн. у зв’язку з віднесенням до податкового кредиту звітних періодів податку на додану вартість по операції з поставки нафтопродуктів відповідно до нікчемного договору № 20/03-3 від 26.03.2008 року, укладеного з ТОВ «Транс-Нафта Сервіс».

За умовами договору № 20/03-3 від 26.03.2008 року постачальник - ТОВ «Транс-Нафта Сервіс» зобов’язався поставити позивачеві нафтопродукти (п.п. 1.1., 1.2 договору), в кількості, яка визначається рахунками та видатковими накладними (п.3.1 договору), покупець (позивач) в свою чергу - оплатити вартість фактично отриманого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.4.2 договору).

Відповідно до п.5.1 зазначеного договору відвантаження товару здійснюється або транспортом покупця на умовах EXW - самовивіз з нафтобази постачальника, або транспортом постачальника на умовах СРТ - місце призначення, вказане покупцем. Пунктом 5.2 договору № 20/03-3 від 26.03.2008 року визначено, що обов’язок постачальника щодо поставки товару вважається виконаним з моменту передачі товару покупцю, факт якої підтверджується накладною. Право власності на товар переходить до покупця від дати поставки товару, вказаній в накладній.

На виконання укладеного договору ТОВ «Транс-Нафта Сервіс» в період з березня по жовтень 2008 року здійснило поставку позивачеві дизельного пального виробництва ВАТ «Лукойл» - Одеський нафтопереробний завод» на загальну суму 301944, 0 грн. на умовах СРТ - склад позивача в с. Коричинці. Вантажовідправником та одночасно перевізником дизельного пального відповідно до товарно-транспортних накладних є ТОВ «Транс-Нафта Сервіс».

Факт поставки дизельного пального, постачальником якого є ТОВ «Транс-Нафта Сервіс», підтверджується дослідженими в судовому засіданні договором № 20/03-3 від 26.03.2008 року, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними. Сертифікатом відповідності № 513161 серії ДЕ. журналом складського обліку, рахунком 20/3 «пальне». Придбане дизельне пальне позивач використав у власній господарській діяльності, що підтверджується рахунком 91/3 «затрати».

Факт оплати позивачем отриманого дизельного пального підтверджується актом про результати планової перевірки № 374/23/03788187 від 03.06.2009 року та платіжними дорученнями.

Отримуючи від постачальника дизельного пального (ТОВ «Транс - Нафта Сервіс») податкові накладні, позивач включав до податкового кредиту звітних періодів суми податку на доладну вартість, сплаченого ним в ціні товару.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп.7.5.1 п.7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Таким чином, платник податку - покупець має право зарахувати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, підтверджену належним чином оформленою податковою накладною, яку він отримав.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) і є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97).

Підпунктом 7.4.5 п.7.5. ст. 7 вказаного Закону заборонено включати до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зі змісту п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону „Про податок на додану вартість" лише у випадку відсутності податкової накладної покупець позбавлений права включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку даним пунктом не передбачено.

Дослідивши всі наявні докази у справі у їх сукупності, суд вважає, що наявні у позивача податкові накладні, оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства постачальником товару ТОВ «Транс Нафта Сервіс» є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, оскільки викладені в них відомості є достовірними, а факт поставки дизельного пального підтверджується дослідженими судом доказами.

Суд відхиляє, як необгрунтовані, доводи відповідача щодо нікчемності договору № 20/03-3 від 26.03.2008 року, укладеного з ТОВ «Транс-Нафта Сервіс» та відсутності реальних наслідків його виконання, а відтак і безпідставного віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків.

Підставою недійсності правочину ( ст. 215 ЦК України) є недодержання в момент вчинення правочину у стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Нікчемним зокрема є правочин. який порушує публічний порядок (ч.2 ст. 228 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки (постачальник), який здійсню підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 665 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ході судового розгляду судом не встановлено та не доведено відповідачем невідповідності змісту договору № 20/03-3 від 26.03.2008 року, укладеного з ТОВ «Транс-Нафта Сервіс» на постачання нафтопродуктів вимогам цивільного законодавства.

Судом також не встановлено та не доведено відповідачем, що укладаючи договір, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства. Його укладання не заборонене законом та не потребує спеціального дозволу.

Натомість, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору (позивач та його контрагент - ТОВ «Транс-Нафта Сервіс») не тільки вчинили всі дії. необхідні для забезпечення реального виконання договору, а й виконали договір. Зазначене підтверджується первинними документами, оформленими сторонами з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», які свідчать про отримання позивачем дизельного пального від ТОВ «Транс-Нафта Сервіс».

Отримавши товар, позивач оприбуткував його в журналі складському обліку, здійснив розрахунок в повному обсязі, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунком постачальника та використав у власній господарській діяльності.

Отримавши податкову накладну, виписану постачальником дизельного пального позивач, відніс суми податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, до податкового кредиту звітного періоду.

Частиною 2 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Нормами ч. 1 ст. 666 ЦК України передбачено, якщо продавець не передає покупцеві документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч.2 ст. 666 ЦК України).

Таким чином, несвоєчасне виконання постачальником обов’язків щодо передачі позивачеві сертифікату відповідності на дизельне пальне, є підставою для відмови позивача від договору постачання нафтопродуктів, однак не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Як свідчать матеріали справи, на вимогу позивача його постачальник ТОВ ««Транс-Нафта Сервіс» надало Сертифікат відповідності № 513161 серії ДЕ на поставлене дизельне паливо.

Відповідно до пп.4.1.3.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства економіки України. Міністерства транспорту України. Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України, Державного комітету статистики України від 2 квітня 1998 року N 81/38/101/235/122. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1999 р. за N 685/3978, яка діяла на час існування спірних правовідносин, приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється у відповідності з вимогами нормативної документації, умовами поставки та договорами.

За умовами п.3.1 та 5.2 договору № 20/03-3 від 26.03.2008 року товар вважається поставленим позивачеві за наявності видаткової накладної. Наявність податкової накладної та видаткової накладної, на кожну поставку пального підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями представників позивача та відповідача.

Хоча, умовами договору № 20/03-3 від 26.03.2008 року не передбачений обов’язок постачальника щодо передачі позивачеві товарно-транспортної накладної, на вимогу останнього постачальник на кожну поставку дизельного пального надав також товарно-транспортні накладні, відповідно до яких місцем поставки є с. Коричинці.

За змістом п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.4.2.2.4 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року N 281/171/578/155, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 р. за N 805/15496 перевезення нафтопродуктів автотранспортом оформлюється товарно-транспортною накладною відповідно до діючої Інструкції про порядок розрахунків за перевезення вантажів автомобільним транспортом. У товарно-транспортній накладній в обов’язковому порядку вказуються найменування нафтопродуктів, густина, температура, об’єм та загальна маса нафтопродуктів. До накладної на замовлення покупця додається паспорт якості нафтопродукту.

Таким чином, факт поставки дизельного пального від ТОВ «Транс-Нафта Сервіс» підтверджується первинними документами, оформлення яких передбачене правилами бухгалтерського та податкового обліку.

Судом також враховується, що в період з березня по жовтень 2008 року єдиним постачальником позивачеві дизельного пального було ТОВ «Транс-Нафта Сервіс», що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема, актом виїзної планової перевірки від 03.06.2009 року № 374/23/03788187. переліком контрагентів та поясненнями представників позивача та відповідача в судовому засіданні.

Заперечуючи сам факт придбання позивачем в березні-жовтні 2008 року дизельного пального, відповідач не надав жодного доказу того, що власником або постачальником зазначеного товару є інший господарюючий суб’єкт, а не ТОВ «Транс-Нафта Сервіс».

Разом з тим, під час планової виїзної перевірки ТОВ «Транс-Нафта Сервіс» за період з 01.01.2006 року по 30.09.2008 року, результати якої оформлені актом від 19.02.2009 року № 367/230/33233534, податковим органом не встановлено порушень у визначенні цим товариством скоригованого доходу та податкових зобов’язань з податку на додану вартість, на формування яких в тому числі вплинули доходи від продажу позивачеві дизельного пального у період, що підлягав перевірці.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене вище відповідачем не доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001952300/0 від 15 червня 2009 року в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 75486.0 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 50324, 0 грн. та за штрафними санкціями в сумі 25162, 0 грн., а отже позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Керуючись Законом України «Про податок на додану вартість», ст. 11, 99, 100, 158 - 163, 186, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коричинецьке» задовольнити.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області № 0001952300/0 від 15 червня 2009 року в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 75486, 0 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 50324, 0 грн. та за штрафними санкціями в сумі 25162, 0 грн.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 17.09.2009 року.