Справа № 2-4010/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 грудня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Бірси О.В.
при секретарі - Бушура Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції в м. Києві про визнання договору дарування квартири недійсним, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції в м. Києві про визнання договору дарування квартири недійсним посилаючись на те, що 12 листопада 2004 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В. посвідчено договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5. 19 листопада 2004 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В. посвідчено заповіт ОСОБА_5, відповідно до якого остання заповіла ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1. 13 березня 2008 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори Буренко О.М.. Оскільки позивач, яка є дружиною ОСОБА_2 про дані обставини дізналися лише в квітні 2010 року та не надавала письмової згоди на укладення договору дарування, вона просить визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 недійсним та стягнути з відповідачів на її користь сплачений судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги збільшила та просила визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 12 листопада 2004 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В. та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13 березня 2008 року, посвідчене державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори Буренко О.М. недійсними, а також стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з підстав викладених в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_7 в інтересах відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що квартира, яка є була предметом оспорюваного договору дарування належала відповідача ОСОБА_2 на праві особистою приватної власності оскільки була набута ним до шлюбу з позивачем. Крім того, після укладення оспорюваного договору дарування того ж дня в тій же нотаріальній конторі було укладено договір дарування між померлою ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримав в дар трикімнатну квартиру. Тобто фактично замість подарованої двокімнатної він отримав трикімнатну квартиру. Позивач, яка є дружиною відповідача ОСОБА_2, була обізнана про укладені договори, тому просив застосувати наслідки порушення строків позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним і відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник Головного управління юстиції в м. Києві в судові засідання не з’явився, надали суду заяву про слухання справи у відсутності представника та ухвалити рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.
Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 12 листопада 2004 року було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 (а.с.5-6). Д аний договір посвідчено державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В..
Відповідно до п. 3 договору дарування квартири від 12 листопада 2004 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру серія ККВ № 33446, виданого 28 липня 1999 року на підставі наказу № 627-С Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 21 липня 1999 року та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 30 липня 1999 року за № 29/30390/31721.
В судовому засіданні встановлено, і не оспорюється сторонами, що спірна квартира була набута відповідачем ОСОБА_2 до укладення шлюбу з позивачем ОСОБА_1 шляхом участі у кооперативному будівництві, при цьому пайовий внесок повністю сплачено 30 грудня 1982 року, що підтверджується поясненням Головного управління юстиції в м. Києві (а.с.34-35) та відповідний записом на договорі дарування (а.с.5).
З наданого суду свідоцтва про укладення шлюбу вбачається, що шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено 06 травня 1992 року ( а.с.9), Тобол після повної сплати пайового внеску за квартиру №
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 15 Закону України «Про власність», який був чинний до 27.04.2007 року, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.
З наданого суду свідоцтва про укладення шлюбу вбачається, що шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено 06 травня 1992 року ( а.с.9), тобто після повної сплати пайового внеску .
Згідно п.1 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
За нормою ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя вважається кожна річ, набута за час шлюбу.
Таким чином, враховуючи те, що пайовий внесок сплачено в повному обсязі 30 грудня 1982 року, тобто до укладення шлюбу з позивачем 06 травня 1992 року, квартира АДРЕСА_1 була особистою власністю відповідача ОСОБА_2, й письмова згода ОСОБА_1 на укладення договору дарування зазначеною квартири не є обов’язковою, оскільки ОСОБА_1 жодних майнових прав на квартиру на момент посвідчення договору дарування не мала.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК Україна кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні будь-яких доказів щодо наявності правових підстав для визнання оспорюваного нею договору дарування недійсним надано не було. Факт тривалого проживання та користування жилим приміщенням не породжує права власності на майно, яким особа користується.
19 листопада 2004 року ОСОБА_5 на випадок її смерті зробила розпорядження із майна належного її на праві особистої власності, а саме квартиру АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_3 (а.с.7). Заповіт посвідчено державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В..
13 березня 2008 року державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори Буренко О.М. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом в якому посвідчено, що на підставі заповіту, посвідченого Десятою Київською державною нотаріальною конторою 19 листопада 2004 року і зареєстрованого в реєстрі за 2у-1573, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є її дочка - ОСОБА_3 (а.с. 8). Спадкове майно, на яке видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13 березня 2008 року складається з квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 214 Наказу Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Перевірка наявності заповіту (секретного заповіту), спадкового договору, здійснюється за допомогою Спадкового реєстру у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів, спадкових договорів та спадкових справ.
Відповідно до п. 216 Наказу Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування.
Враховуючи те, що в судовому засіданні не було доведено, що особа, якій видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_3 не мала права на спадкування, відсутні й підстави для визнання отриманого нею свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
Таким чином, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 638, 1301 ЦК України, ст. ст. 57, 65 СК України, ст. ст. 10, 11, 58, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції в м. Києві про визнання договору дарування квартири недійсним – відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня оголошення рішення суду в судовому засіданні, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
С у д д я:
Справа № 2-4010/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(вступна та резолютивна частини)
07 грудня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Бірси О.В.
при секретарі - Бушура Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції в м. Києві про визнання договору дарування квартири недійсним, -
В С Т А Н О В И В:
Оскільки для написання повного тексту рішення необхідно певний час, суд вважає за можливе, відповідно до ч.3 ст.209, ч.1 ст. 218 ЦПК України оголосити вступну та резолютивну частини рішення. З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, можуть ознайомитися через три дні після проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частин рішення.
Керуючись ст. ст. 203, 215, 638, 1301 ЦК України, ст. ст. 57, 65 СК України, ст. ст. 10, 11, 58, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції в м. Києві про визнання договору дарування квартири недійсним – відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня оголошення рішення суду в судовому засіданні, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
С у д д я: