Справа № 2-5221/10

РІШЕННЯ

іменем України

(вступна та резолютивна частина)

02 листопада 2010 року  Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді                 Сеніна В.Ю.

при секретарі                                 Распутній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа – Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії, -

На підставі ч. 3 ст. 209 ЦПК України суд проголошує вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст. 99 Конституції України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 р., ст.ст. 192, 524, 533 ЦК України та ст.ст. 57-60, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа – Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя

                      Справа № 2-5221/10

РІШЕННЯ

іменем України

02 листопада 2010 року  Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді             Сеніна В.Ю.

при секретарі                                 Распутній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа – Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

у липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк», третя особа – ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання недійсними кредитного договору і договору застави та зобов’язання відповідача та третьої особи вчинити дії.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 01.09.2008 р. між ним та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є відповідач, було укладено кредитний договір № CL-005/183/2008, відповідно до умов якого відповідач надав йому кредит на купівлю автомобіля в розмірі 95324 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12,99% та кінцевим строком повернення кредиту 01.09.2015 р.

В забезпечення виконання його зобов’язань за кредитним договором, 01.09.2008 р. між ним та відповідачем було укладено договір застави автотранспортного засобу № PCL-005/183/2008. Предметом застави було визначено автомобіль «Audi Q7».

Посилаючись на те, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки кредит було видано в іноземній валюті без наявності на те індивідуальної ліцензії, просить визнати недійсними кредитний договір та договір застави автотранспортного засобу, а також зобов’язати відповідача прийняти в нього суму в розмірі 437287,68 грн. (еквівалент суми кредиту за курсом 1 долар США – 4 грн. 86 коп., що діяв на момент укладення кредитного договору) із розстрочкою такого платежу на 120 місяців. Також просить зобов’язати третю особу виключити з реєстру заборони відчуження легковий автомобіль «Audi Q7».

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, посилаючись на письмові заперечення, та просила залишити його без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, надіслав до суду письмові пояснення, в яких просив залишити без задоволення позовні вимоги в частині зобов’язання ДП «Інформаційний центр» вчинити певні дії.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 01.09.2008 р. між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є відповідач, було укладено кредитний договір № CL-005/183/2008, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит на купівлю автомобіля «Audi Q7» в розмірі 95324 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12,99% та кінцевим строком повернення кредиту 01.09.2015 р.

В забезпечення виконання позивачем його зобов’язань за кредитним договором, 01.09.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір застави автотранспортного засобу № PCL-005/183/2008. Предметом застави було визначено зазначений вище автомобіль.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 р. за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

-   неторговельні операції з валютними цінностями;

-   операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

-   ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

-   залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

-   залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

-   інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, а тому, враховуючи наявність у відповідача банківської ліцензії та письмового дозволу, його дії щодо видачі валютного кредиту є законними.

Доводи позивача про те, що він не міг передбачити зміну курсу валют, та те, що ця обставина є істотною, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, приписам чинного законодавства, а відтак не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти – гривні. Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено. Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому позивач повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.  

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії (на відсутність якої посилається позивач) на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

За вказаних вище обставин та за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Таким чином, під час розгляду справи не встановлено підстав для визнання кредитного договору недійсним.  

При цьому слід зазначити, що оскільки суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору, то відсутні і правові підстави для визнання недійсним договору застави автотранспортного засобу від 01.09.2008 р. № PCL-005/183/2008, оскільки вказаний договір є похідним від кредитного договору, а також для зобов’язання відповідача та третьої особи вчинити певні дії.

Керуючись ст. 99 Конституції України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 р., ст.ст. 192, 524, 533 ЦК України та ст.ст. 57-60, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа – Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

 Суддя