Справа № 2-4789/10

РІШЕННЯ

іменем України

(вступна та резолютивна частина)

12 листопада 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді                       Сеніна В.Ю.

при секретарі                                             Распутній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

На підставі ч. 3 ст. 209 ЦПК України суд проголошує вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись Законом України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 510 гривень франшизи, а також 51 гривню судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

                      Справа № 2-4789/10

РІШЕННЯ

іменем України

12 листопада 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді                       Сеніна В.Ю.

при секретарі                                             Распутній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

в червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 11.10.2009 р. на вул. Ломоносова в м. Києві за участю автомобілів "ВАЗ", під керуванням ОСОБА_2, та "Міцубісі", яким керував він, сталося ДТП, внаслідок якого було пошкоджено належний йому автомобіль "Міцубісі". Винною особою у ДТП, відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 05.11.2009 р., було визнано ОСОБА_2 (далі – відповідач-1).

Оскільки цивільну відповідальність ОСОБА_2 було застраховано ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" (далі – відповідач-2) за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/4371869, він 12.10.2009 р. звернувся до відповідача-2 із заявою про настання страхового випадку та виплату йому страхового відшкодування. Після отримання відповіді щодо його дій для подальшого розгляду справи про отримання страхового відшкодування, 14.12.2009 р. він надав відповідачу-2 заяву про страхове відшкодування із зазначенням реквізитів власного рахунку в "Родовід банку" для перерахування суми страхового відшкодування, яке повинно було бути виплачено 14.01.2010 р., але фактично було сплачено 31.03.2010р.

Також позивач зазначив, що після визначення відповідачем-2 суми страхового відшкодування в розмірі 13167,82 грн., він, не погоджуючись з розміром страхового відшкодування, звернувся до бюро експертиз та оцінки майна "Бюмекс" із заявою про визначення розміру матеріального збитку, який, згідно з висновком зазначеної установи склав 21274,30 грн.

Просить суд стягнути з відповідача-1 та відповідача-2 солідарно на його користь 7606,48 грн. вартості відновлювального ремонту та судові витрати (судовий збір, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 4200 грн. на правову допомогу), а також просить стягнути з відповідача-1 510 грн. франшизи, суму збитків в розмірі 3810,80 грн. (вартість дефектовки автомобіля – 174 грн., вартість діагностики автомобіля – 436,80 грн., вартість експертизи – 500 грн., вартість юридичної допомоги – 2700 грн.) та 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а з відповідача-2 – пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування в розмірі 562,07 грн. та 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили суд задовольнити його у повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на надані письмові заперечення.

Представник ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" в судовому засіданні також позов не визнала та посилаючись на письмові заперечення, просила відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.10.2009 р. на вул. Ломоносова в м. Києві за участю автомобілів "ВАЗ", під керуванням ОСОБА_2, та "Міцубісі", під керуванням ОСОБА_1, сталося ДТП, внаслідок якого було пошкоджено автомобіль "Міцубісі". Винною особою у ДТП, відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 05.11.2009 р., було визнано ОСОБА_2

Також встановлено, що цивільну відповідальність відповідача-1 було застраховано відповідачем-2 за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/4371869.

Згідно із ст. 22 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі – Закон) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

12 жовтня 2009 року позивач звернувся до відповідача-2 із заявою про настання страхового випадку і виплату йому страхового відшкодування та в той же день автомобіль позивача було оглянуто з фіксуванням наявних пошкоджень та пошкоджень, не пов'язаних з ДТП. З протоколом огляду позивач погодився, підписавши його і ніяких зауважень та заперечень не висловив.  

Відповідно до складеної відповідачем-2 ремонтної калькуляції від 17.11.2009 р. № 4045, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля без урахування зносу склала 21350,10 грн., з урахуванням зносу – 13677,82 грн., яку, з відрахуванням франшизи 510 грн., і було сплачено позивачу.

Не погоджуючись з розміром визначеного відповідачем-2 страхового відшкодування, позивач 12.03.2010 р. звернувся до бюро експертиз та оцінки майна "Бюмекс" із заявою про визначення розміру матеріального збитку, який, згідно з висновком зазначеної установи від 22.03.2010 р. № 173-1 склав 21274,30 грн.  

Відповідно до ст. 29 Закону "…у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством...".

За вказаних обставин посилання позивача на те, що відповідач-2 без достатніх правових підстав самостійно визначив розмір відшкодування, занизивши грошову суму на 7606,48 грн., є необґрунтованими, а тому позов в частині стягнення з відповідача-2 вказаної суми задоволенню не підлягає.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача-1 7606,48 грн. у відшкодування завданої майнової шкоди, оскільки з положень Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та зі змісту полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який покриває відповідальність відповідача-1, випливає, що матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну ним, покладено на ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" в сумі, що не перевищує 25500 грн., тобто відповідач-2 є особою, відповідальною за спричинену відповідачем-1 шкоду в межах зазначеного ліміту.

Дійсно, статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданою неї шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичними розмірами шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Але, при визначенні суми, яка має бути стягнута з відповідачів, позивач посилається на висновок бюро експертиз та оцінки майна "Бюмекс" від 22.03.2010 р. № 173-1, однак зазначений висновок суд не бере до уваги, оскільки огляд автомобіля зазначеною установою було проведено через 5 місяців після ДТП, без виклику відповідачів, до переліку пошкоджень було включено пошкодження, які не пов'язані з аварією та були зафіксовані при огляді автомобіля в жовтні 2009 року, зокрема пошкодження лівої фари, що викликає сумнів у достовірності та об'єктивності розрахунків, викладених у висновку.

З клопотаннями щодо призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи позивач не звертався.

Статтею 34 Закону передбачено, що страховик зобов'язаний не пізніше трьох робочих днів, враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок, направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи.      

З матеріалів справи вбачається, що призначений відповідачем-2 аварійний комісар вчасно приступив до визначення розміру збитків.

Вимога позивача про стягнення з відповідача-1 збитків в розмірі 3810,80 грн. (вартість дефектовки автомобіля – 174 грн., вартість діагностики автомобіля – 436,80 грн., вартість експертизи – 500 грн., вартість юридичної допомоги – 2700 грн.) також задоволенню не підлягає, оскільки такі витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.

Статтею 12 Закону передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих; страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Також п. 37.5 Закону передбачено, що страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

Оскільки відповідач-2 здійснив виплату страхового відшкодування позивачу з відрахуванням 510 грн. франшизи – вимога щодо стягнення з відповідача-1 зазначеної суми є обґрунтованою, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача-2 пені за затримку, суд зазначає, що така вимога також є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки при зверненні 14.12.2009 р. до відповідача-2 із заявою про страхове відшкодування, позивач зазначив ті реквізити, на які і було в подальшому здійснено переказ суми грошового відшкодування, а отже вина відповідача-2 у даному випадку відсутня.

Крім того, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з позивачів по 2000 грн. з кожного у відшкодування моральної шкоди, оскільки Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в стравах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з подальшими змінами), зокрема пунктом 4, визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.  

Позивач доказів, що підтверджують заподіяння йому діями відповідачів моральної шкоди, не навів, розмір такої шкоди не обґрунтував та жодних пояснень в судовому засіданні з цього приводу не надавав.

Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 4200 грн., то вона також задоволенню не підлягає з наступних підстав.  

По-перше, наявність цих витрат необхідно довести відповідними доказами. Для того, щоб їх визнати, необхідно дотримуватись таких вимог:

1) відшкодовуються не будь-які витрати на оплату допомоги адвоката, а лише ті, які сторона понесла у зв’язку з даною справою;

2) ці витрати мають бути підтверджені відповідними документами, а саме:

а) документи, які свідчать, що особа, яка надавала правову допомогу, має статус адвоката (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, чи посвідчення адвоката);

б) договір про надання правової допомоги або ордер на представництво інтересів в суді;

в) документи, які свідчать про оплату наданих адвокатом послуг:

платіжне доручення про перерахування коштів адвокатові за надану допомогу;

квитанція про внесення відповідних сум як гонорару;

вексель, виданий в оплату за надані послуги тощо.

За вказаних обставин та враховуючи те, що хоча при розрахунку витрат на правову допомогу позивачем і було дотримано вимоги Постанови КМУ № 590 від 27.04.2006 р., але у матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили, що особа, яка надавала правову допомогу, має статус адвоката (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, чи посвідчення адвоката), а також документальне підтвердження понесення витрат на правову допомогу в зазначеному позивачем розмірі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України та пропорційно до задоволених вимог з відповідача-1 на користь позивача підлягають стягненню 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись Законом України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 510 гривень франшизи, а також 51 гривню судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя