Справа № 2-4014/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

08 грудня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:  
головуючого судді -         Бірси О.В.   

при секретарі -                 Бушура   Ю.В.   

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи Головне управління юстиції в м. Києві, орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання договору дарування квартири недійсним,-  

В С Т А Н О В И В:   

Позивач в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи Головне управління юстиції в м. Києві, орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання договору дарування квартири недійсним посилаючись на те, що 12 листопада 2004 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В. посвідчено договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6. 19 листопада 2004 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В. посвідчено заповіт ОСОБА_6, відповідно до якого заповіла ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1. 13 березня 2008 року  ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори Буренко О.М.. Позивач, яка є дружиною  ОСОБА_3 та матір’ю неповнолітнього ОСОБА_2 про дані обставини дізналися лише в квітні 2010 року. Письмової згоди на укладення договору дарування, як мати неповнолітнього, не надавала. На момент укладення договору дарування в квартирі АДРЕСА_1 проживав та проживає її неповнолітній син ОСОБА_2. Вважає, що уклавши зазначений договір дарування  відповідач ОСОБА_3 порушив  права їхнього неповнолітнього сина  на користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1, тому вона просить визнати цей договір недійсним та стягнути з відповідачів на її користь сплачений судовий збір та витрати  на інформаційно-технічне  забезпечення  розгляду справи.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги збільшили та просили визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 12 листопада 2004 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В. та Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13 березня 2008 року, посвідчене державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори Буренко О.М. недійсними, а також стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір та витрати  на інформаційно-технічне  забезпечення  розгляду справи.  

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_8  в інтересах  відповідача  позовні вимоги не визнав,  посилаючись на те, що квартира, яка є була предметом оспорюваного договору дарування  належала  відповідача ОСОБА_3 на праві особистою приватної власності оскільки була набута ним до шлюбу з позивачем. Крім того,  після укладення оспорюваного договору дарування  того ж дня в тій же нотаріальній конторі  було укладено договір дарування між померлою ОСОБА_6 та  відповідачем ОСОБА_3 відповідно до якого   відповідач ОСОБА_3  отримав в дар  трикімнатну квартиру. Тобто фактично замість  подарованої двокімнатної він отримав трикімнатну квартиру. Позивач, яка є дружиною відповідача ОСОБА_3, була обізнана про укладені договори, і внаслідок укладення  таких договорів  права неповнолітньої дитини не порушувались,  а внаслідок набуття батьком   неповнолітнього ОСОБА_3 права на трикімнатну квартиру,  відбулось покрашення  житлових умов як  самого обдарованого, так і його неповнолітнього сина. В задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

Представник Головного управління юстиції в м. Києві в судові засідання не з’явився, надали суду заяву про слухання справи у відсутності представника та ухвалити рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Представник органу опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з’явився, надали суду заяву про слухання справи у відсутності представника та ухвалити рішення в інтересах неповнолітнього.

Вислухавши  пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 12 листопада 2004 року було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 (а.с.5-6). Д оговір дарування посвідчено державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В..

Відповідно до п. 3 договору дарування квартири від 12 листопада 2004 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру серія НОМЕР_1, виданого 28 липня 1999 року на підставі наказу № 627-С Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 21 липня 1999 року та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 30 липня 1999 року за № 29/30390/31721.

В судовому засіданні  встановлено, і не оспорюється сторонами, що спірна квартира була набута відповідачем ОСОБА_3 до  укладення шлюбу з позивачем  ОСОБА_1  шляхом участі у кооперативному будівництві, при цьому пайовий внесок повністю сплачено 30 грудня 1982 року, що підтверджується поясненням Головного управління юстиції в м. Києві (а.с.48-50) та відповідний записом  на договорі дарування (а.с.6).

З наданого суду  свідоцтва про укладення шлюбу вбачається, що шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 укладено 06 травня 1992 року (а.с.10), Тобол після  повної сплати пайового внеску за  квартиру.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 15 ЗУ «Про власність», який був чинний до 27.04.2007 року, член  житлового,  житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу,  гараж,  іншу  будівлю  або  приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Громадянин,  який  став  власником  цього  майна,  має  право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати,  здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

З наданого суду  свідоцтва про укладення шлюбу вбачається, що шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 укладено 06 травня 1992 року ( а.с.9), тобто після  повної сплати пайового внеску .

Згідно п.1 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

За нормою ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності  подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів,  які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної  реєстрації,  а  також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до ч.2 ст. 177 СК України (в редакції чинній  на час укладення  договору дарування, до внесення змін згідно Закону № 2620-ІV від 02 червня 2005 року)
від 02.06.2005 року) при вчиненні  одним із батьків  право чинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він дії за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

Згідно ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або  особи,  які  їх  замінюють,  не  мають  права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін,  відчуження  житла, зобов'язуватися  від  імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Аналіз  зазначених норм чинного законодавства дає підстави вважати, що ці норми стосуються виключно майна малолітньої дитини, а саме управління та розпорядження майном малолітньої дитини батьками. Враховуючи те, що  неповнолітній ОСОБА_2 не є і не був власником чи співвласником квартири АДРЕСА_1, згода другого з батьків на відчуження майна, яка є особистою власність  іншого не є обов’язковою.

Посилання позивача на норми ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»  відповідно до яких держава охороняє і захищає  права та інтереси дітей  при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення  або обмеження  прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками  та  особами,  які  їх   замінюють,   житлових   прав   і охоронюваних законом інтересів дітей.  Для здійснення   будь-яких   правочинів  стосовно  нерухомого майна,  право власності на яке або право користування  яким  мають діти,  потрібна  попередня  згода  органів  опіки  та  піклування. Посадові особи органів  опіки  та  піклування  несуть  персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди  на  вчинення  правочинів  щодо  належного дітям нерухомого майна не можуть  бути прийняті судом оскільки зазначений закон набрав чинності лише 1 січня 2006 року.

Тобто згода органів опіки і піклування на укладення відповідачем ОСОБА_3 договору дарування належної йому на праві особистої власності квартири не є обов’язковою.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК Україна  кожна сторона зобов’язана довести  ті обставини, на які вона посилається як на підставу  своїх  вимог і заперечень.

Проте, позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні будь-яких доказів щодо наявності правових підстав для визнання оспорюваного нею договору дарування  недійсним надано не було.  

 19 листопада 2004 року ОСОБА_6 на випадок її смерті зробила розпорядження із майна належного її на праві особистої власності, а саме  квартиру АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_4 (а.с.7). Заповіт посвідчено державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В..

13 березня 2008 року державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори Буренко О.М. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом в якому посвідчено, що на підставі заповіту, посвідченого Десятою Київською державною нотаріальною конторою 19 листопада 2004 року і зареєстрованого в реєстрі за 2у-1573, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є її дочка - ОСОБА_4 (а.с. 8). Спадкове майно, на яке видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13 березня 2008 року складається з квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 214 Наказу Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» нотаріус  при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом  шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті  спадкодавця,  наявність  заповіту,  наявність  та чинність спадкового   договору,  час  і  місце  відкриття  спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які  мають  право  на  обов'язкову  частку  в  спадщині. Перевірка наявності  заповіту  (секретного  заповіту),  спадкового договору, здійснюється за допомогою  Спадкового реєстру у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів, спадкових договорів та спадкових справ.

Відповідно до п. 216 Наказу Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» видача свідоцтва про право на  спадщину  на  майно,  яке підлягає   реєстрації,   провадиться   нотаріусом   після  подання правовстановлювальних  документів  про  належність   цього   майна спадкодавцеві  та  перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно ст. 1301 ЦК України  свідоцтво про право на спадщину  визнається  недійсним  за рішенням  суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування.

 Враховуючи те, що в судовому засіданні не було доведено, що особа, якій видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_4 не мала права на спадкування, відсутні  й підстави для визнання отриманого нею свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.

Таким чином, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.  

Відповідно до ст. 88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 1301  ЦК України, ст. ст. 57, 65, 177 Сімейного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 10, 11, 58, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -  

В И Р І Ш И В:   

В позові ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи Головне управління юстиції в м. Києві, орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання договору дарування квартири недійсним – відмовити.  

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня оголошення рішення суду в судовому  засіданні, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом  десяти днів з дня отримання  копії цього рішення.  

С у д д я:

Справа № 2-4014/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

    08 грудня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:  
головуючого судді -         Бірси О.В.   

при секретарі -                 Бушура   Ю.В.   

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи Головне управління юстиції в м. Києві, орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання договору дарування квартири недійсним,-  

В С Т А Н О В И В:

Оскільки для написання повного тексту рішення необхідно певний час, суд вважає за можливе, відповідно до ч.3 ст.209, ч.1 ст. 218 ЦПК України оголосити вступну та резолютивну частини рішення. З повним  рішенням суду особи, які беруть участь у справі, можуть ознайомитися через три дні після проголошення в судовому засіданні  вступної та резолютивної частин рішення.  

Керуючись ст. ст. 203, 215, 1301  ЦК України, ст. ст. 57, 65, 177 Сімейного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 10, 11, 58, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -  

В И Р І Ш И В:   

В позові ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи Головне управління юстиції в м. Києві, орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання договору дарування квартири недійсним – відмовити.  

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня оголошення рішення суду в судовому  засіданні, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом  десяти днів з дня отримання  копії цього рішення.  

С у д д я: