Судове рішення #12502259

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ


Справа № 22-ц-1640-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Цурцев В.М.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

 

03 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:

Головуючого – судді     Кустової І.В.,

        суддів             Притуленко О.В.,

                    Ломанової Л.О.

при секретарі             Короткові Д.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства «Керченський скляний комбінат» про стягнення заборгованості з заробітної плати, індексації заробітної плати, компенсації втрати її частини, середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 07 вересня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Закритого акціонерного товариства «Керченський скляний комбінат» (далі – ЗАТ «Керченський скляний комбінат») про стягнення заборгованості з заробітної плати, індексації заробітної плати, компенсації втрати її частини та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Вимоги позову мотивувала тим, що вона працювала у відповідача на посаді машиніста компресорних установок до 15 серпня 2007 року, коли була звільнена на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України за згодою сторін. При звільнення їй не виплачена заборгованість з заробітної плати у розмірі 284, 16 грн.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 07 вересня 2010 року позов задоволений частково – стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з заробітної плати станом на 30 жовтня 2007 року у сумі 284, 16 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На вказане судове рішення позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду у частині відмови у задоволенні її вимог скасувати та вирішити справу по суті.

Так у скарзі йдеться про те, що висновок суду щодо пропуску позивачем трьохмісячного строку для звернення до суду суперечить вимогам чинного трудового законодавства, оскільки заборгованість з заробітної плати відповідачем не погашена. Арешт рахунків відповідача не звільняє його від відповідальності за невиплату заробітної плати у передбачені законом строки.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач  наполягає на законності рішення суду та просить апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач працювала у відповідача на посаді машиніста компресорних установ до 15 серпня 2007 року, коли була звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) за згодою сторін. При звільнені їй не виплачена заборгованість з заробітної плати у розмірі 284, 16 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості вимог позову про стягнення заробітної плати у сумі 284, 16 грн., оскільки за час роботи вона була нарахована, однак не виплачена позивачу. Також суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову про стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати її частини та середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв’язку з пропуском позивачем без поважних причин передбаченого статтею 233 КЗпП України трьохмісячного строку для звернення до суду із відповідними вимогами.

Зі змісту апеляційної скарги слідує, що рішення суду в частині стягнення заробітної плати апелянтом не оскаржується (а.с. 64).

Однак, при вирішенні спору в цій частині суд першої інстанції не врахував роз’яснень, які містяться у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно з якими, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання прибуткового податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до частини 6 статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Частиною 2 статті 233 цього Кодексу передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що виплати громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Крім того, відповідно до роз’яснень, що містяться у частині 5 пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Судом встановлено, що виплата усіх належних позивачу виплат сум не проведена роботодавцем з часу звільнення ОСОБА_4 до часу ухвалення рішення по справі, а тому колегія суддів визнає неправильним висновок суду про пропуск позивачем строку звернення до суду та погоджується з доводами апелянта в цій частині.

Між тим, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову в частині стягнення індексації заробітної плати, оскільки будь – яких даних щодо непроведення відповідачем індексації  нарахованої позивачу заробітної плати у розмірі 284, 16 грн. матеріали справи не містять.

Згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Положенню про порядок проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання проводиться компенсація втрати частини заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Відповідно до положень статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація у розмірі 165, 95 грн. = 0, 584 (сума множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати позивачу заробітної плати) * 284, 16 грн. (сума заборгованості з заробітної плати).

За змістом статті 117 КЗпП України стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є санкцією за порушення з вини власника або уповноваженого ним органу передбачених статтею 116 цього Кодексу строків виплати належних звільненому працівникові сум.

Таким чином, право працівника на отримання даних виплат пов’язано з наявністю вини роботодавця у затримці розрахунку при його звільненні.

Між тим, відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, постановами старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби в АР Крим від 30 травня 2006 року, якими при виконанні зведеного виконавчого провадження про стягнення з ЗАТ «Керченський скляний комбінат» на користь фізичних та юридичних осіб загальної заборгованості у розмірі 539 411,51 грн. було накладено арешт на усі грошові кошти ЗАТ «Керченський скляний комбінат», що знаходяться на рахунках даного підприємства (а.с. 17-19). Відомостей про зняття арешту матеріали справи не містять.

Таким чином, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вказане спростовує твердження апелянта про наявність вини відповідача у невиплаті їй заробітної плати у передбачені законом строки.

Відтак, судом першої інстанції при вирішенні спору неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального права, що відповідно до вимог пунктів 1 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення Керченського міського суду АР Крим від 07 вересня 2010 року в частині відмови у позові про стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати її частини та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Згідно з ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Однак, ухвалення нового рішення у даній справі не призведе до зміни розподілу судових витрат.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 1, 4 частини 1 статті 309, статтею 313, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 07 вересня 2010 року задовольнити частково.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 07 вересня 2010 року в частині відмови у позові ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства «Керченський скляний комбінат» про стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати її частини та середнього заробітку за час затримки розрахунку - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства «Керченський скляний комбінат» про стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати її частини та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково:

 стягнути з Закритого акціонерного товариства «Керченський скляний комбінат» на користь ОСОБА_4 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати у сумі 165 (сто шістдесят п’ять) грн. 95 коп.;

у задоволенні позову в частині стягнення індексації заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити з інших підстав.

Зазначити суму заборгованості з заробітної плати, яку належить стягнути на користь ОСОБА_4 у розмірі 284 грн.16 коп. без утримання прибуткового податку й інших обов’язкових платежів.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

    І.В. Кустова О.В. Притуленко Л.О. Ломанова

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація