АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1575-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Шофаренко Ю.Ф.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Кустової І.В.,
суддів Ломанової Л.О.,
Притуленко О.В.
при секретарі Короткові Д.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного підприємства «Ленінське лісове господарство» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа –Сектор громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим про визнання осіб такими, що втратили право користування жилими приміщеннями, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та скасування реєстрації, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Ленінське лісове господарство» на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 02 вересня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2009 року Державне підприємство «Ленінське лісове господарство» (далі – Лісгосп) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, та уточнивши позовні вимоги, просило визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, оскільки відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без поважних причин тривалий час не користуються цим житловим приміщенням, а ОСОБА_4 з 2007 року знаходиться у розшуку; усунути перешкоди у користуванні житлом: виселити відповідачів з квартири № 2 та з самовільно зайнятої ними квартири № 3 даного будинку, зобов’язати їх звільнити спірне приміщення від особистих речей та передати вказане приміщення позивачу, а також зобов’язати Сектор громадянства та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим скасувати реєстрацію відповідачів за вказаною адресою.
Вимоги позову мотивовані також тим, що відповідач ОСОБА_4, будучі керівником Лісгоспу, у 2003 році вселився в квартиру АДРЕСА_1 АР Крим, у цьому ж році за його згодою у квартирі були зареєстровані його батьки – відповідачі у справі, з моменту реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у спірному жилому приміщенні не проживають. Крім того, у березні 2006 року ОСОБА_4, отримавши рішення виконкому Ленінської селищної ради АР Крим від 29 березня 2006 року № 75 «Про перевід нежилої будівлі по вул. Чернишевського в смт. Леніне у жилий будинок», яке згодом скасоване за протестом прокурора, здійснив перепланування будинку, об’єднавши квартири № 2 та № 3 в одне окреме ізольоване приміщення, загальною площею 114 м2, яке за призначенням є виробничим приміщенням.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 02 вересня 2010 року у позові відмовлено.
Вважаючи вказане судове рішення незаконним, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апелянт наполягає на тому, що суд необґрунтовано не прийняв до уваги надані позивачем акти, якими підтверджено факт не проживання відповідачів у спірному жилому приміщенні без поважних причин понад встановлений законом строк, та дійшов незаконного висновку про поважність причин тривалої відсутності ОСОБА_4 за місцем постійного проживання, а також не врахував факт незаконного перепланування відповідачами квартири № 3, розташованої у спірному будинку.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення осіб, що з’явилися у судове засідання, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи спір, суд виходив з недоведеності факту непроживання відповідачів у спірному жилому приміщенні понад встановлені законом строки, та відсутності доказів щодо самовільного перепланування та захоплення відповідачами частини будинку.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не може, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 30 липня 2003 року ОСОБА_4 видано ордер №36 на право зайняття квартири АДРЕСА_1 АР Крим, на підставі якого він зареєструвався за вказаною адресою у серпні 2003 року, а у вересні цього року у даній квартирі були зареєстровані його батьки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 6, 8,9,10). Лісгосп почав реконструкцію цього приміщення на підставі рішення 3 сесії 4 скликання Ленінської селищної ради від 02 березня 2006 року (а.с. 58 – 82), після чого рішенням виконавчого комітету Ленінської селищної ради № 75 від 29 березня 2006 року нежитлова будівля (будинок лісництва) переведена у категорію житлового будинку (а.с. 5).
На підтвердження тривалого непроживання відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у квартирі №2 позивачем надані акти, які складено працівниками Лісгоспу. Цими актами зафіксовані події, які відбувалися задовго до їх складання, при цьому посилання на джерело інформації та причини несвоєчасного фіксування фактів в них відсутні. Крім того, ці акти складено керівниками та працівниками Лісгоспу вже після звернення останнього до суду з метою підтвердження позовних вимог.
Інших доказів в обґрунтування своїх доводів позивачем не надано.
Звертаючи увагу на недоведеність факту тривалого непроживання цих відповідачів у спірному приміщенні, колегія суддів погоджується з висновком суду про необґрунтованість позовних вимог щодо втрати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права користування квартирою № 2 у спірному будинку.
Довід апеляційної скарги щодо неналежної оцінки суду вказаних актів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ці докази судом першої інстанції досліджені всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо, їм надано оцінку відповідно до вимог частини 3 статті 212 Цивільного процесуального кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи до початку перебудови спірного житла позивач по справі - Лісгосп отримав дозвіл на це відповідного компетентного органу місцевого самоврядування.
Доводи апелянта щодо самовільного перепланування саме відповідачами приміщення спірного будинку не підтверджені матеріалами справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність доказів щодо самовільного перепланування та захоплення відповідачами частини будинку у вигляді кімнати № 3.
Довід апелянта щодо не завершення процедури перепланування, як підставу для виселення відповідачів, не свідчить про незаконність судового рішення в цій частині, оскільки замовником реконструкції є Лісгосп, а відповідачі є тільки наймачами житла, які не можуть відповідати за дії юридичної особи.
Довід апеляційної скарги про те, що рішення виконавчого комітету Ленінської селищної ради про перевід нежитлової будівлі у категорію житлового будинку скасовано, не заслуговує на увагу, оскільки зміна правового режиму житла, яким правомірно користуються відповідачі, не може бути підставою для їх виселення та передачі спірного житла позивачу.
Проте, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду в частині визнання поважною причиною не проживання відповідача ОСОБА_4 у спірній квартирі більш ніж шість місяців у з’вязку з його розшуком правоохоронними органами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У разі відсутності особи за місцем проживання понад цей термін, за нею зберігається право користування жилим приміщенням у випадках, встановлених частиною 3 статті 71 Житлового кодексу України.
За інформацією прокуратури Ленінського району АР Крим ОСОБА_4 з 29 листопада 2007 року оголошено у розшук за скоєння злочинів (а.с. 43).
Така причина відсутності особи за місцем проживання у переліку поважних причин, визначених частиною 3 статті 71 Житлового кодексу України не передбачена, тому, відсутні підстави для зберігання за ОСОБА_4 спірного жилого приміщення понад встановлений законом шестимісячний строк.
Тому, висновок суду першої інстанції про поважність причин непроживання відповідача ОСОБА_4 у жиловому приміщенні - квартирі АДРЕСА_1 не можливо визнати законним та обгрунтованим.
Вимоги позивача щодо скасування реєстрації відповідачів за спірною адресою, при наявності спору про це, підлягають розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, тому задоволенню не підлягають.
Отже, оскаржуване рішення суду в частині відмови у визнанні відповідача ОСОБА_4 особою, яка втратила право користування жилим приміщенням, підлягає скасуванню, як ухвалене з порушенням норм матеріального права (пункт 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України).
На підставі наведеного та керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Ленінське лісове господарство» задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 02 вересня 2010 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання ОСОБА_4 особою, яка втратила право користування жилим приміщенням - скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення позову:
визнати, що ОСОБА_4 особою, яка втратила право користування жилим приміщенням – квартирою № 2 у будинку № 13 по вул. Чернишевського у смт. Леніне АР Крим.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді
І.В. Кустова Л.О. Ломанова О.В. Притуленко