АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1600-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Белоусов Е.Ф.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Кустової І.В.,
суддів Притуленко О.В.,
Ломанової Л.О.
при секретарі Короткові Д.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою прокурора м. Керчі на рішення Керченського міського суду АР Крим від 07 грудня 2007 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку.
Вимоги позову мотивовані тим, що позивач придбав у відповідача вказану земельну ділянку за 2000 грн., про що складено розписку.
Посилаючись на відсутність правовстановлюючих документів на придбану ним земельну ділянку площею 0, 0990 Га., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, позивач просив суд визнати право власності на дану земельну ділянку.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 07 грудня 2007 року позов задоволений – визнано за ОСОБА_4 за правочином купівлі-продажу право власності на земельну ділянку площею 0, 0990 Га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 93 337, 20 грн.; зобов’язано Керченський державний відділ Кримського регіонального філіалу підприємства «Центр державного земельного кадастру» провести перереєстрацію права власності на дану земельну ділянку за позивачем. Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У вересні 2010 року прокурор м. Керчі АР Крим в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в АР Крим на підставі ст. 121 Конституції України, статей 20, 36-1 Закону України "Про прокуратуру" подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
Оскаржуючи рішення, прокурор посилається на відсутність правових підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу дійсним, оскільки положення частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) не застосовується щодо правочинів з приводу нерухомого майна, що підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації у зв’язку з тим, що момент вчинення таких правочинів пов’язується з державної реєстрацією, тому вони є неукладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач наполягає на законності оскаржуваного судового рішення та просить апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі –ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення не відповідає вимогам вказаної норми закону.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 13 листопада 2007 року є власником земельної ділянки площею 0, 0990 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7). Згідно розписки від 01 серпня 2008 року відповідач отримав від позивача 2000 грн. та земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за продаж земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18).
Матеріали справи не містять відомостей про наявність складеного сторонами у письмовій формі договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.
Виходячи з того, що угода не оспорюється зацікавленими сторонами, а право власності, хоча і не зареєстроване у встановленому законом порядку, але підтверджується вказаною розпискою та іншими наданими документами, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до статей 81 та 131 Земельного кодексу України громадяни України мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
Згідно частини 2 статті 131 цього Кодексу укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Оскільки предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно - земельна ділянка, згідно вимог статті 657 ЦК України та статті 132 Земельного кодексу України такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, він є укладеним з часу його державної реєстрації (статті 210, 640 ЦК України), з цього ж часу згідно положень частини 4 статті 334 ЦК України у набувача виникає право власності на нерухоме майно та земельну ділянку.
Норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією.
Однак, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув та без достатніх правових підстав визнав за позивачкою право власності на спірну земельну ділянку на підставі статті 392 ЦК України, не врахувавши при цьому, що позивачем у позові про визнання права власності на підставі наведеної норми закону може бути лише власник майна, що не має місця у даному випадку.
Крім того, суд першої інстанції у порушення положень частини 4 статті 174 ЦПК України не перевірив, чи не суперечить закону визнання відповідачем позову.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення з порушенням норм матеріального права, що відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового – про відмову у позові.
На підставі наведеного, статей 210 та 220 Цивільного кодексу України, статей 131, 132 Земельного кодексу України, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора м. Керчі задовольнити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 07 грудня 2007 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді
І.В. Кустова О.В. Притуленко Л.О. Ломанова