АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1399-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Морозова Л.М.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Кустової І.В . ,
суддів Авраміді Т.С.,
Притуленко О.В.
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та стягнення збитків, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 01 липня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2009 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3., та уточнивши позовні вимоги, просив на підставі статті 230 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визнати угоду про завдаток, що укладена 10 жовтня 2006 року між ним та представником ОСОБА_2. - ОСОБА_3.,складеною під впливом омани та стягнути з ОСОБА_2. на його користь збитки у розмірі 511 878, 52 грн. (подвійна сума завдатку з врахуванням індексу інфляції).
Вимоги позову мотивовані тим, що між позивачем та відповідачами було досягнуто домовленості про купівлю-продаж 33/100 частини домоволодіння, яке розташоване у АДРЕСА_1. У зв’язку з тим, що власником цієї нерухомості - ОСОБА_2. не було вирішено питання про виділ у натурі його частки земельної ділянки, яка знаходилася у сумісній власності з іншими особами, нотаріус відмовив у посвідченні договору купівлі-продажу. Тому, 03 червня 2006 року ОСОБА_2. була видана ОСОБА_3. довіреність на належне оформлення його прав та укладення договору від його імені.
10 жовтня 2006 року між позивачем та ОСОБА_3. укладено угоду про завдаток, на виконання якої позивачем сплачено 200 800 грн., а ОСОБА_3. зобов’язався підготувати до 15 травня 2008 року усі необхідні документи для укладення договору купівлі-продажу.
Посилаючись на те, що відповідачі не збирались продавати вказане домоволодіння, оскільки умисно не зазначили у довіреності повноваження представника щодо складення угоди про завдаток та здійснення дій, направлених на розподіл земельної ділянки у натурі, а також ОСОБА_3. не виконав та й не збирався виконувати жодного з обов’язків встановлених угодою від 10 жовтня 2006 року, вважає, що вони незаконно заволоділи його грошовими коштами.
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 01 липня 2010 року у позові відмовлено.
На вказане судове рішення позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог. На думку апелянта, суд неповно з’ясував обставини справи, внгаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3. просить її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2006 року позивач та ОСОБА_3. в письмовій формі дійшли згоди про купівлю-продаж 33/100 частки домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1, укладено угоду про завдаток (а.с. 10, 18-19, 38), при цьому ОСОБА_3. зобов’язався не пізніше 15 травня 2008 року продати вказане домоволодіння позивачу, а ОСОБА_1. сплатити ОСОБА_3. повну його вартість - 200 800 грн., у момент підписання цієї угоди, як завдаток (пункт 2.2.). Безспірно встановлено, що договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна між сторонами укладений не був.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами була укладена угода про завдаток, проте ОСОБА_1. не довів, що вказана угода була вчинена під впливом омани, оскільки на час підписання вказаної угоди позивачу було відомо про існування перешкод для її нотаріального посвідчення внаслідок неналежного оформлення ОСОБА_2. (який є власником 33/100 частини домоволодіння) права власності на земельну ділянку.
На думку апелянта, рішення суду є незаконним та необгрунтованним, оскільки ухвалено без врахування наведених ним доказів про укладення угоди під впливом омани з боку відповідачів, які взагалі не мали наміру на продаж частини домоволодіння. За таких обставин, суд безпідставно відмовив у стягненні на користь позивача подвійної суми завдатку.
Колегія судді погоджується з доводами апелянта про те, що рішення не відповідає вимогам статті 213 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає й способом платежу, й способом забезпечення виконання зобов’язання.
Правила статті 571 ЦК України про залишення завдатку особі, яка його одержала. або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в тих випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь зі сторін.
У разі, коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються у тому розмірі, в якому вони надавалися.
Оскільки договору купівлі-продажу 33/100 частки домоволодіння, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону (статті 657 ЦК України), між сторонами укладено не було, то сплачені ОСОБА_1. грошові кошти в сумі 200 800 грн. є авансом і повинні бути повернуті в тому розмірі, в якому вони передавалися.
Згода, досягнута між сторонами 10 жовтня 2006 року та викладена у письмовій формі, не є правочином і тому законних підстав для визнання її укладеною під впливом омани, а також для застосування правових наслідків, передбачених частиною 2 статті 230 ЦК України немає.
З урахуванням наведеного, рішення суду підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України, як ухвалене з порушенням норм матеріального права, з постановленням нового – про часткове задоволення позову ОСОБА_1. – стягнення переданої ним суми з ОСОБА_3., який своїм підписом у письмовій угоді засвідчив факт отримання 200 800 грн., що відображено у пункті 3.9 підписаного сторонами документу (а.с.18-19).
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що будь-яких доказів про передачу зазначеної суми ОСОБА_2., який 03 червня 2006 року видав ОСОБА_3. довіреність на розпорядження належною йому частиною домоволодіння (а.с. 38) матеріали справи не містять.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено право кредитора на отримання від боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті – гривні, то норми статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначене договором у гривні.
З матеріалів справи вбачається, що грошовою валютою забезпечення зобов’язання, яку 10 жовтня 2006 року позивач передав ОСОБА_3., були українські гривні (пункт 3.9 Угоди про завдаток – а.с. 18, зміст позовних вимог – а.с. 3, 4, 66, 99, 107, зміст апеляційної скарги – а.с. 133, 138, 141), тому колегія суддів погоджується з розрахунком суми авансу з урахуванням індексу інфляції зробленим позивачем з 15 травня 2008 року, але визначає його на час ухвалення судового рішення – 29 вересня 2010 року.
Отже, сума боргу, яка належить до стягнення на користь позивача з урахуванням індексу інфляції за період з 15 травня 2008 року по 29 вересня 2010 року, складає 254 614 грн. 40 коп. (борг у сумі 200 800 грн. х середній індекс інфляції 1,268).
Довід апеляційної скарги щодо необізнаності позивача про наявність перешкод у складенні договору купівлі – продажу спростовується матеріалами справи та його особистими поясненнями, тому на увагу колегії суддів не заслуговує.
Згідно з вимогами частини 5 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача ОСОБА_3. на користь позивача підлягає стягненню пропорційно задоволених вимог: судовий збір в сумі 845 грн. 58 коп. (49,74% від 1700 грн.) та у рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 59 грн.68 коп. (49,74% від 120 грн.), усього 905 грн. 26 коп.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 4 частини 1 статті 309, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Судацького міського суду АР Крим від 01 липня 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та стягнення збитків задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 (за паспортом НОМЕР_1 - ОСОБА_1) суму авансу з урахуванням індексу інфляції за час прострочення зобов’язання у розмірі 254 614 (двісті п’ятдесят чотири тисячі шістсот чотирнадцять) гривень 40 коп.
У задоволенні решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 845 грн. 58 коп., витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в сумі 59 грн.68 коп., усього – 905 (девятьсот пять) гривень 26 коп.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді
І.В. Кустова Т.С. Авраміді О.В. Притуленко