АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1147-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Цурцев В.М.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:
головуючого, судді Кустової І.В.,
суддів Притуленко О.В.,
Авраміді Т.С.
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного банку «Експрес-Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Акціонерного банку «Експрес-Банк» про встановлення факту виконання кредитних зобов’язань та припинення кредитного договору, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 31 травня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2009 року Акціонерний банк «Експрес-Банк» (далі – Банк) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі статей 527, 599, 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у сумі 192 673грн. 33 коп., яка утворилася за період з 07 квітня 2009 року по 15 квітня 2010 року.
Вимоги позову мотивовані тим, що між Банком та відповідачами 03 жовтня 2005 року укладений кредитний договір на суму 140 000 доларів США. Рішенням суду від 02 грудня 2008 року з відповідачів стягнута заборгованість за цим договором. Оскільки рішення суду боржники не виконують, Банком здійснений розрахунок розміру заборгованості згідно курсу долара США, встановленого Національним Банком України за два терміни: з 07 квітня 2009 року по 03 листопада 2009 року (8,0116 грн. за 1 долар США) та з 04 листопада 2009 року по 15 квітня 2010 року(7,9258 грн. за 1 долар США), визначена сума заборгованості - 192 673,33 грн., яка складається з суми заборгованості по процентах за користування кредитом – 150 369 грн. 46 коп. (85 056,51 грн. + 65 321,95 грн.), трьох процентів річних від суми простроченого кредиту – 34 225 грн. 18 коп. (19 359,55 грн. + 14 865,63 грн.), трьох процентів річних від суми прострочених процентів – 8 069 грн. 69 коп. (4 407,26 грн. + 3 662,43 грн.).
У травні 2010 року представник ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до Банку, в якому просила встановити факт виконання й погашення ОСОБА_4 кредиту за кредитним договором № 303-05/КЛ/USD від 03 жовтня 2005 року за рахунок іпотечного майна майнових поручителів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та встановити факт припинення дії цього кредитного договору з моменту набрання законної сили рішенням Керченського міського суду АР Крим від 02 грудня 2008 року.
Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що всі пені, відсотки, які додатково нараховує Банк не є самостійними зобов’язаннями, а є похідними від зобов’язань по кредитному договору, заборгованість за яким стягується на теперішній час у примусовому порядку і виконавче провадження не завершене. Вини ОСОБА_4 у затягуванні виконання судового рішення від 02 грудня 2008 року немає, оскільки відповідальність за його невиконання несе державна виконавча служба, а тому вимоги Банку є необґрунтованими та зроблені без урахування вимог Закону України «Про виконавче провадження». Після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості, кредитні правовідносини між сторонами припинилися, а у боржника виникло нове зобов’язання - з виконання судового рішення.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 31 травня 2010 року позов Банку задоволений – стягнуто з солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Банку суму заборгованості в розмірі 192 673, 33 грн. за період з 07 квітня 2009 року по 15 квітня 2010 року. У зустрічному позові відмовлено. Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
На вказане судове рішення представник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у позові Банку відмовити та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_4
Апелянт вказує, що суд не звернув увагу на те, що заборгованість за кредитом стягується у примусовому порядку на підставі рішення суду, а тому у Банка не має права додатково нараховувати проценти та штрафні санкції. Після ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за кредитним договором умови цього договору є фактично вичерпаними, кредитні правовідносини припинилися й перешли у площину виконання судового рішення, а у боржника виникло нове зобов’язання з його виконання. Вини відповідачів у тривалому невиконанні судового рішення не має, оскільки його виконання залежить від державної виконавчої служби. Суд не врахував, що з метою виконання судового рішення ОСОБА_4 передав в рахунок погашення заборгованості своє майно, яке знаходилося у іпотеці Банку. Також судом проігноровані клопотання відповідачів про витребування інформації щодо погашення кредиту, що позбавило можливості повно та всебічно встановити усі фактичні обставини даної справи та призвело до прийняття незаконного рішення по справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Банку, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що 03 жовтня 2005 року Акціонерний банк «Експрес-Банк» і ОСОБА_4 уклали кредитний договір № 303 – 05/КЛ/USD, за умовами якого Банк відкрив ОСОБА_4 відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом заборгованості 140 000, 00 доларів США строком на три роки з 03 жовтня 2005 року по 02 жовтня 2008 року з виплатою 13 процентів річних за користування кредитом (а.с.6-7).
На виконання умов вказаного кредитного договору з метою забезпечення зобов’язань 03 жовтня 2005 року Банк уклав з поручителями позичальника - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 договір іпотеки ВСМ № 833176 щодо належної їм нерухомості. Також 03 жовтня 2005 року між Банком та ОСОБА_6 і ОСОБА_5 було укладено договори поруки № 303 – 05П та № 303 – 05П/1 відповідно, за якими поручителі зобов’язалися відповідати перед Банком при порушенні ОСОБА_4 умов вищеназваного кредитного договору (а.с. 12).
У зв’язку з порушенням ОСОБА_4 своїх зобов’язань, заочним рішенням Керченського міського суду АР Крим від 02 грудня 2008 року стягнуто з останнього та його поручителів на користь Банка суму заборгованості станом на 03 листопада 2008 року у грошовому еквіваленті доларів США до гривні за курсом Національного Банку України у розмірі 1090010 грн. 61 коп. (а.с.8).
Рішенням Апеляційного суду АР Крим у місті Феодосії від 27 жовтня 2009 року стягнуто солідарно з усіх відповідачів на користь Банку заборгованість по процентах за користування кредитом, три процента річних від суми простроченого кредиту та три процента річних від суми прострочених процентів станом на 06 квітня 2009 року.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що на час звернення з цим позовом заочне рішення суду не виконано, заборгованість за кредитним договором відповідачами не сплачена, передане майновими поручителями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у погашення боргу іпотечне майно не реалізоване.
Відповідно до меморіального валютного ордеру № 3 від 30 жовтня 2009 року ОСОБА_4 перераховано Банку 8 153, 85 доларів США (еквівалент 65 230 грн. 80 коп.), які зараховані у погашення заборгованості по процентах за користування кредитом, визначеної заочним рішенням Керченського міського суду АР Крим від 02 грудня 2008 року.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог Банку, які заявлено на підставі пунктів 1.1, 12.1 кредитного договору та статей 527, 599, 625 ЦК України, та з безпідставності зустрічних вимог ОСОБА_4, оскільки ухвалення судового рішення не припиняє кредитного зобов’язання, а розрахунки суми заборгованості відповідають обставинам погашення кредиту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтується на законі та відповідають обставинам справи.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають на підставах, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (частина 2 статті 509 ЦК України).
Зобов’язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України).
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604 – 609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов’язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
За відсутності інших підстав припинення зобов’язання, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.
Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.
Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає право кредитора на отримання боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми та оплату цих сум.
Відповідно до аналізу норм статей 11, 12, 15,16 ЦК України, статті 3 ЦПК України слід зробити висновок, що право, яке захищає суд, повинно існувати на день ухвалення судового рішення.
Наявність судового рішення про стягнення боргу та передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України грошових сум за інші періоди невиконання боржником зобов’язання й відкриття виконавчого провадження за цим рішенням за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання (добровільно чи примусово) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.
Враховуючи, що вимоги Банка стосуються стягнення процентів та штрафних санкцій за період невиконання відповідачами зобов’язань за кредитним договором після ухвалення судових рішень від 02 грудня 2008 року та 27 жовтня 2009 року (з урахуванням часткового погашення цих зобов’язань боржниками), а також пункт 12.1 кредитного договору № 303 – 05/КЛ/USD (а.с.7 зворот), згідно якого цей договір діє до повного погашення кредитоотримувачем заборгованості в порядку встановленому статтею 534 ЦК України, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення вимог Банку та відмову у задоволенні зустрічних вимог відповідачів.
Вказане спростовує довід апеляційної скарги щодо відсутності у Банка права нараховувати проценти та штрафні санкції за кредитним договором у зв’язку з припиненням правовідносин між сторонами після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості та звернення його до виконання.
Обставини примусового виконання судового рішення від 02 грудня 2008 року, на які посилається апелянт, враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, тому до уваги колегією суддів не приймаються.
Відповідно до вимог частини 3 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України довід апеляційної скарги щодо порушення судом порядку розв’язання клопотання відповідачів про витребування певної інформації не може бути підставою для скасування законного судового рішення.
Вирішуючи питання щодо суми, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь Банку, суд першої інстанції врахував часткове погашення ОСОБА_4 заборгованості по процентах за користування кредитом, тому твердження апелянта щодо невірної оцінки судом обставин справи та наданих сторонами доказів не заслуговують на увагу.
Таким чином, відповідно до положень частини 1 статті 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційна скарга представника ОСОБА_4 підлягає відхиленню, а рішення Керченського міського суду АР Крим від 31 травня 2010 року - залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії
У Х В А Л И ЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 31 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді
І.В. Кустова О.В. Притуленко Т.С. Авраміді