АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 22-ц-1403-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Терентьєв А.М.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

29 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:

Головуючого, судді         Кустової І.В.,

        суддів             Притуленко О.В.,

                    Авраміді Т.С.

при секретарі             Воронович К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Феодосійського казенного оптичного заводу про стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації втрати її частини, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, компенсації за невикористану відпустку та зобов’язання здійснити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 10 серпня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2009 року ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом  до відповідача про стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації втрати її частини, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації моральної шкоди та зобов’язання відповідача перерахувати страхові внески до Пенсійного фонду України, мотивуючи тим, що він працював у відповідача з 12 березня по 27 квітня 2009 року, йому нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 269, 36 грн., нараховані, але не направлені до Пенсійного фонду страхові внески, що перешкоджає зарахувати до пенсійного стажу вказаний період праці.

Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути на його користь заборгованість з заробітної плати у розмірі 269, 36 грн., компенсацію втрати її частини у зв’язку з порушенням строків виплати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію моральної шкоди та зобов’язати відповідача перерахувати страхові внески до Пенсійного фонду.

У червні 2010 року позивач доповнив позовні вимоги та просив стягнути на його користь компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 14 липня 2009 року по 16 грудня 2009 року у структурному підрозділі Феодосійського казенного оптичного заводу - Житлово-комунальному відділі «ОПТА».

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 10 серпня 2010 року позов задоволений частково: стягнуто із Житлово-комунального відділу «ОПТА» Феодосійського казенного оптичного заводу на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку. В решті позову відмовлено. Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На вказане судове рішення позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у позові про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення, компенсації моральної шкоди та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення його вимог.

Так апелянт наполягає на тому, що у період роботи з 12 березня по 27 квітня 2009 року він працював за трудовим договором, оскільки його трудовий розпорядок співпадав з із загальним розпорядком працівників заводу. Тому, вважає необґрунтованою відмову у стягненні компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації моральної шкоди.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду про задоволення позову щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, відмови у позові про стягнення заробітної плати за період роботи з 12 березня по 27 квітня 2009 року та про зобов’язання відповідача перерахувати страхові внески до Пенсійного фонду України апелянтом не оскаржується.

     Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача фрезерувальником 4 розряду з оплатою праці згідно тарифу та акту виконаних робіт з 12 березня по 27 квітня 2009 року, коли був звільнений за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв’язку з закінченням строку трудового договору. За вказаний період роботи згідно з актами виконаних робіт позивачу нараховано 326,19 грн. (а.с.29, 30). Розрахунок з позивачем проведений лише 28 квітня 2010 року (а.с.27).

Вказані обставини не заперечуються сторонами та підтверджені матеріалами справи.

Ухвалюючи  рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що з 12 березня по 27 квітня 2009 року позивач виконував роботу фрезерувальника 4 розряду на Феодосійському казенному оптичному заводі за цивільно-правовою угодою, тому відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за порушення трудових прав позивача, передбачені трудовим законодавством.

Між тим, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, звертаючи увагу на наступне.

Відповідно до статті 21 Кодексу законі про працю України (далі – КзПП України) трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов’язується виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Зі змісту наведеного положення закону вбачається, що відмінностями трудового договору від цивільно-правової угоди є те, що остання укладається заради досягнення результату праці, а трудові відносини передбачають регулювання процесу виконання працівником роботи дорученої йому адміністрацією роботодавця. При укладенні трудового договору працівник підлягає внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, про прийняття його на роботу видається наказ, він має право на одержання допомоги з соціального страхування, виконує роботи під керівництвом іншої сторони, що прийняла на себе обов’язок організувати працю, одержала право давати вказівки щодо послідовності проведення робіт тощо.

Як роз’яснено пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» згідно зі статтею 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 прийнято на роботу за трудовою угодою згідно наказу № 19 від 13 березня 2009 року та звільнено за пунктом 2 статті 36 КзПП України у зв’язку з закінченням трудового договору згідно наказу № 30 від 27 квітня 2009 року (а.с. 4). Відповідно до трудової угоди № 19 у вказаний період він виконував роботу фрезерувальника 4 розряду у  цеху 801, його  праця оплачувалася згідно тарифу на підставі актів виконаних робіт (а.с. 28, 29, 30). Відповідачем видана позивачу довідка про заборгованість саме з заробітної плати у розмірі 269, 36 грн. за період праці з 12 березня по 27 квітня 2009 року (а.с. 2), а також довідка про розмір заробітної плати, яка враховується для обчислення пенсії, зі змісту якої вбачається, що на всі виплати нараховані страхові внески до  Пенсійного фонду України (а.с. 3). Нарахування на заробітну плату позивача за вказаний період праці загальнообов’язкових внесків до Пенсійного фонду та Фонду зайнятості також підтверджено довідкою відповідача № 112 від 20 травня 2010 року (а.с.41).

Сукупність наведених юридичних фактів свідчить про укладення позивачем з Феодосійським казенним оптичним заводом саме трудового договору, а не цивільно-правової угоди.

Отже, колегія суддів бере до уваги твердження апелянта про те, що у спірний період роботи він працював за трудовим договором та визнає неправильним висновок суду першої інстанції щодо виконання ним роботи на підставі цивільно-правової угоди.

Звертаючи увагу на наявність між сторонами трудових відносин та керуючись положеннями статті 34 Закону України «Про оплату праці», статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та прийнятого  з метою реалізації цього Закону - Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації частини несвоєчасно отриманої заробітної плати у розмірі 26, 21 грн., відповідно до розрахунку позивача, який не суперечить наведеним правовим нормам (а.с. 38).

Також колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, оскільки несвоєчасний розрахунок при звільненні та отримання заробітної плати тільки після звернення до суду свідчить про спричинення позивачу моральних страждань. Враховуючи вимоги статті 2371 КзПП України, колегія суддів дійшла висновку, що достатньою компенсацією  моральної шкоди буде стягнення на користь позивача суми у розмірі 100 гривень.

Згідно із статтею 117 КзПП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Підставою відповідальності власника відповідно до даної статті є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні та наявність  у цьому  його вини.

Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем строків остаточного розрахунку при звільненні позивача (а.с.27), але колегія суддів дійшла висновку про відсутність у цьому вини відповідача у зв’язку з арештом грошових коштів розміщених на банківських рахунках (а.с. 31, 32), що перешкоджало йому своєчасно розрахуватися з позивачем.

За таких обставин, відсутні підстави передбачені трудовим законодавством для покладення на відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Тому, посилання апелянта на необґрунтовану відмову у позові в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не береться колегією суддів до уваги.

Відповідно до положень пунктів 3 та 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування оскаржуваного рішення у частині відмови у позові про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації моральної шкоди та ухвалення нового рішення в цій частині – про стягнення на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати та компенсації моральної шкоди й про відмову у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з інших підстав.

Відповідно до вимог статті 88 цього Кодексу, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Однак, ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції не призведе до зміни розподілу судових витрат, тому, рішення суду у частині розподілу судових витрат не підлягає скасуванню.

На підставі наведеного, керуючись статтями 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3 та 4 частини 1 статті 309, статтею 313, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 10 серпня 2010 року в частині відмови у позові ОСОБА_4 до Феодосійського казенного оптичного заводу про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди   - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення – про часткове задоволення цих вимог.

Позов ОСОБА_4 до Феодосійського казенного оптичного заводу задовольнити частково:

стягнути з Феодосійського казенного оптичного заводу на користь ОСОБА_4 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 26 (двадцять шість) грн. 21 коп. та у відшкодування моральної шкоди – 100 (сто) грн., усього  стягнути 126 (сто двадцять шість) грн. 21 коп. В задоволенні іншої частини вказаних позовних вимог  відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

    І.В. Кустова О.В. Притуленко Т.С. Авраміді