АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у м. Феодосії

___________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2010 року                                                                                        м. Феодосія

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого судді: Іщенка В.І.,

суддів     Моісеєнко Т.І.,

Полянської В.О.,

при секретарі: Джан Е.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії справу за позовом ОСОБА_5 і ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 жовтня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

08 липня 2010 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивовані тим, що вони є власниками вказаної квартири, а відповідач з 2008 року була прописана у квартиру, однак в цьому ж році добровільно пішли з вказаної квартири і проживає з чоловіком за іншою адресою. Оскільки, вони є власниками вказаної квартири, то вважають, що відповідач втратила право користування житловим приміщенням на підставі ст.405 ЦК України, оскільки не проживає у ній більш двох років.

  Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 01 жовтня 2010 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_7 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 не погодилася з зазначеним судовим рішенням та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом. Апелянт зазначає, що у  квартирі вона не проживала, оскільки її бабуся ОСОБА_5 створювала неможливі умови для проживання. Також, апелянт вказала, що суд при ухваленні рішення не врахував, що вона знаходиться на п’ятому місяці вагітності. Апелянт вважає, що стягнувши з неї судові витрати суд вийшов за межі позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у 2008 році зі згоди співвласників спірної квартири в ній була зареєстрована відповідач і як вона пояснила у судовому засіданні, що 20.07.2008 року вона добровільно залишила квартиру, оскільки не бажала проживати разом з дідусем та бабусею та пішла проживати з молодим чоловіком за іншою адресою. Оскільки, відповідач не проживала в спірній квартирі з липня 2008 року, то відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, за нею зберігалося право користування житловим приміщенням по липень 2009 року, а після цього вона втратила право користування цим житловим приміщенням.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки судом  правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалене судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Згідно із ч.2 ст.405 Цивільного кодексу  України, член сім`ї  власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї  без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, за згодою позивачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6, співвласників квартири, у липні 2008 року відповідач ОСОБА_7 була зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1, а з 20 липня 2008 року ОСОБА_7 добровільно пішла з квартири позивачів і з того часу проживала за іншою адресою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не проживає в спірній квартирі більш ніж один рік без поважної причини.  Відповідачем по справі не надано доказів і матеріали справи не містять таких доказів, що вона після липня 2009 року приймала зусилля для вселення в спірну квартиру, а позивачі створював умови, за яких було неможливе вселення та проживання відповідача у вказаній квартирі.

Доводи апелянта про те, що вона не за власним бажанням пішла із квартири нею не спростовані, оскільки відповідно до ч. 2, ч.3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України,  сторони  та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідачем не було надано жодного доказу в спростування позовних вимог позивачів, оскільки відповідач у судовому засіданні поясняла, що вона добровільно пішла з квартири і в теперішній час не бажає там проживати, а їй потрібна тільки прописка.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про порушення вимог процесуального законодавства, в частині стягнення судових витрат з відповідача, неспроможними, оскільки відповідно до ч.1 ст.88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати і вказані вимоги закону були виконані судом при ухваленні рішення.  

Таким чином, колегія суддів вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, з урахуванням всіх суттєвих обставин по справі та наданням належної правової оцінки доказам, які надавалися сторонами, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_7 та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки відповідач не проживає в спірній квартирі без поважних причин понад один рік.

На підставі наведеного і, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

                                                   УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

Судді: