АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1733-Ф/10 Г Головуючий суду першої інстанції Красікова С.І.
С Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді А Авраміді Т.С.
Суддів: Моісеєнко Т.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі Д Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії скаргу ОСОБА_6 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції АР Крим, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду АР Крим від 27 вересня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції АР Крим. З урахуванням уточнення вимог представником ОСОБА_6, скаржниця просила визнати неправомірними дії посадових осіб ВДВС Ленінського РУЮ в АР Крим, вчинені ними в ході здійснення примусового виконання рішення Ленінського районного суду АР Крим від 7.04.2009 року поза межами строку, визначеного Законом України «Про виконавче провадження» (після 01 лютого 2010 року), а саме: винесення постанов державним виконавцем Фоміної О.В. від 9.02.2010 року та 16.02.2010 року про накладення арешту на гараж у Гаражному кооперативі «Протон», №НОМЕР_1, ділянка №1 у м. Щолкіне, Ленінського району, АР Крим та на ? частку квартири АДРЕСА_1; складення акту прийому-передачі від 22.03.2010 року щодо передачі матеріалів виконавчого провадження Костіній С.Г., складення актів головним державним виконавцем Костіної С.Г. від 24.03.2010 року, 15.04.2010 року про неможливість проведення опису належного ОСОБА_6 майна; винесення постанови головним державним виконавцем Костіною С.Г. від 29.06.2010 року про закінчення вищевказаного виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Зобов’язати посадових осіб ВДВС Ленінського РУЮ АР Крим усунути порушення, шляхом скасування вищезазначених постанов та актів, а також зобов’язати винести постанову про закриття виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону.
Скарга мотивована тим, що рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 7 квітня 2009 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 стягнута заборгованість за договором позики та проценти у розмірі 167161грн. Державним виконавцем ВДВС Ленінського РУЮ в АР Крим на підставі заяви стягувача (ОСОБА_8) від 30 липня 2009 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню вказаного рішення суду. ОСОБА_6 з початку відкриття виконавчого провадження – 31.07.2009 року по грудень 2009 року проживала у буд. АДРЕСА_1, а згодом переїхала до місця постійного проживання у м. Київ(АДРЕСА_2). Відповідно до положень ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії за вказаним листом повинні бути проведені протягом шести місяців з дня винесення постанови, тобто до 1 лютого 2010 року. Проте всупереч вимогам вказаної норми закону державним виконавцем ВДВС Ленінського РУЮ в АР Крим після спливу строку, встановленого законом на проведення виконавчих дій, 9 лютого 2010 року та 16 лютого 2010 року винесені постанови про накладення арешту на гараж у Гаражному кооперативі «Протон» на ? частку квартири АДРЕСА_1, незважаючи також на те, що вказане майно належить на праві спільної сумісної і спільної часткової власності ОСОБА_6 та її колишньому чоловіку ОСОБА_9
29 червня 2010 року головним державним виконавцем ВДВС Ленінського РУЮ в АР Крим Костіною С.Г. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчий лист направлений для примусового виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ м. Києва.
Однак ОСОБА_6 вважає, що державним виконавцем вчинені вказані дії всупереч вимог ст.ст. 1,5, 20, 25, 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягувач здійснив свій вибір місця виконання рішення, подавши до ВДВС Ленінського РУЮ заяву про прийняття до виконання вказаного виконавчого листа. Державний виконавець мав можливість і повинен був здійснити виконання рішення у строк встановлений законом, а тому виконавче провадження повинно бути закрито з підстав передбачених п. 6 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».
Крім того, у день винесення постанови про закінчення виконавчого провадження та направлення виконавчого листа до ВДВС Шевченськівського РУЮ м. Києва ухвалою Ленінського районного суду АР Крим було надано відстрочку виконання рішення суду.
Внаслідок таких дій посадових осіб державної виконавчої служби, скаржник не може скористатися наданими їй ст.41 Конституції України та ст.ст.319,361 ЦК України правами, а тому вважає, що їх порушено.
Ухвалою Ленінського районного суду АР Крим від 27 вересня 2010 року в задоволенні скарги ОСОБА_6 на дії державного виконавця відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нову, якою задовольнити її скаргу від 08.08.2010 року у повному обсязі.
В якості доводів апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що виконавче провадження неодноразово відкладалося не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки матеріали вказаного виконавчого провадження не містять жодної постанови про відкладення виконавчих дій, що передбачено ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження». Також у період з 31 липня по 1 лютого 2010 року, тобто в шестимісячний строк, встановлений ст. 25 Закону для проведення виконавчих дій, виконавче провадження з примусового виконання Листа не зупинялося відповідно до ст.ст. 34,35,36 Закону, та майно, на яке накладений арешт, державним виконавцем згідно вимогам ст. 61 Закону та Інструкції про проведення виконавчих дій на реалізацію не передавалося. За таких обставин, ОСОБА_6 вважає, що 1.02.2010 року державний виконавець повинен був закінчити вказане виконавче провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» - у зв’язку із закінченням передбаченого Законом строку для даного виду стягнення, а дії державного виконавця з примусового виконання виконавчого листа після 1 лютого 2010 року є такими, що вчинені поза межами строку, встановленого Законом для їх здійснення, а тому є неправомірними.
Крім того, апелянт вказує, що стягувач використав своє право щодо вибору місця виконання виконавчого Листа відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону, пред’явивши його до Ленінського ВДВС, а не до ВДВС у м. Києві, а тому у державного виконавця не було підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.10 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» та направлення виконавчого листа до ВДВС Шевченськівського РУЮ м. Києва.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 та головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції АР Крим Костіну С.Г., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та матеріали виконавчого провадження, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані дії державного виконавця вчинені останнім відповідно до закону та в межах наданих повноважень.
З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця ВДВС Ленінського РУЮ Фоміної О.В. від 31 липня 2009 року за заявою ОСОБА_8 відкрито виконавче провадження за виконавчим документом № 2-463/2010 (а.с.131 ).
9 лютого 2010 року державним виконавцем Фоміною О.В. прийнята постанова про накладення арешту на гараж № НОМЕР_1 у гаражному товаристві «Протон», ділянка № у м. Щолкіне, Ленінського району АР Крим. 16 лютого 2010 року постановою державного виконавця Фоміною О.В. накладено арешт на ? частки квартири АДРЕСА_1 (а.с.134,135).
22 березня 2010 вказане виконавче провадження було передано державному виконавцю Костіній С.Г., про що був складений відповідний акт.
24 березня 2010 року державним виконавцем Костіною С.Г. складений акт про неможливість проведення опису майна боржника. 15 квітня 2010 року державним виконавцем Костіною С.Г. повторно був складений акт про неможливість проведення опису майна боржника у зв’язку з відсутністю можливості входження до квартири боржника(а.с.142).
29 червня 2010 року постановою державного виконавця виконавче провадження було закінчено з підстав передбачених п. 10 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» та виконавчий лист направлений до ВДВС Шевченського МУЮ м. Київ (а.с.146,172 ).
Звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця та вимагаючи скасування відповідних постанов та актів і закриття виконавчого провадження за п. 6 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв’язку з закінченням передбаченого законом строку для даного виду стягнення, ОСОБА_6 посилається на те, що виконавчі дії були вчиненні поза межами строку, встановленого ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» для здійснення виконавчих дій.
Відповідно до ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку. Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у випадку закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення.
З аналізу наведених норм випливає, що закінчення виконавчого провадження на підставі вказаної норми проводиться у разі закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення, а не закінчення строку, встановленого законом для виконання виконавчого документу.
Тобто сплив передбаченого ст. ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» строку, встановленого законом для здійснення дій з примусового виконання виконавчого документу, який не є строком, встановленим законом для даного виду стягнення – заборгованості за договором позики, не є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до п.8 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно ст.124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що закінчення виконавчого провадження не пов’язане лише з моментом закінчення строку, встановленого для здійснення виконавчих дій.
У зв’язку з чим вимоги ОСОБА_6 про зобов’язання державного виконавця прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження з п. 6 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» є необґрунтованими.
Здійснення державним виконавцем виконавчих дій з примусового виконання рішення суду після спливу строку, встановленого законом для проведення виконавчих, які вчинені в межах повноважень, наданих державному виконавцю законом, не свідчить про неправомірність вказаних дій.
Щодо твердження заявника про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження за п. 10 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» і направлення виконавчого документу до ВДВС Шевченського МУЮ м. Київ, то колегія суддів вважає їх неспроможними.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
Згідно ч. 2 цієї ж статті ЗУ «Про виконавче провадження» якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього акта до органу Державної виконавчої служби за новим місцем проживання, перебування чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту скарги у грудні 2009 року ОСОБА_6 переїхала із м. Щолкіне, Ленінського району АР Крим до місця постійного проживання у м. Київ(АДРЕСА_2).
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у випадках направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
У зв’язку з наведеним колегія суддів вважає, що державним виконавцем Костіною С.Г. правомірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п. 10 ч. 1 ст. 37 вказаного закону та направлено виконавчий документ до ВДВС Шевченського МУЮ м. Київ, в провадженні якого перебуває виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості на користь ОСОБА_9
Посилання апелянта на те, що внаслідок накладення арешту, яке знаходиться в м. Щелкіне АР Крим, ОСОБА_6 позбавлена права розпоряджатися ним колегія суддів не бере до уваги, оскільки згідно положень ст.38 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку з направленням виконавчого документу за належністю до іншого органу державної виконавчої служби не припиняється чинність арешту майна боржника.
Не є підставою для задоволення скарги ті обставини, що ухвалою Ленінського районного суду АР Крим від 29 червня 2010 року була надана відстрочка виконання рішення суду, оскільки на момент прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження вищевказане судове рішення законної сили не набрало. Не містять матеріали справи таких відомостей і на час розгляду скарги.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_6 про визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції АР Крим.
Доводи апеляційної скарги про неналежне сповіщення ОСОБА_6 про відкриття виконавчого провадження та відсутність підстав для його відкриття ВДВС Ленінського районного управління юстиції АР Крим, враховуючи місце реєстрації боржника, зазначене у виконавчому листі - м. Києві, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі обставини не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги також не містять правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог закону, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення ухвали суду без змін.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 312, пунктом 4 частини 1, статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – відхилити
Ухвалу Ленінського районного суду АР Крим від 27 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: