АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1723-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Цветков О.Я.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді Авраміді Т.С.
Суддів: Моісеєнко Т.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості з заробітної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 27 вересня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА :
У квітні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість з заробітної плати у розмірі 13350 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він з СПД ОСОБА_7 з 28 червня 2007 року по 31 серпня 2009 року перебував у трудових відносинах. В період роботи відповідачка заробітну плату не виплачувала, у зв’язку з чим утворилась вказана заборгованість, яка при звільненні та на даний час ОСОБА_7 не виплачена.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 27 вересня 2010 року у позові відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове про стягнення заборгованості по заробітної плати.
В якості доводів апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги відомості Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим, відповідно до якої позивачу нарахована заробітна плата за період з 01.07.2007 року до 31.08.2009 року в сумі 13350 гривень, доказів про виплату якої відповідачка суду не надала.
Крім того ОСОБА_6 одночасно з апеляційною скаргою звернувся до суду із заявою про відмову від позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 02 листопада 2010 року рішення Керченського міського суду АР Крим від 27 вересня 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – скасовано, провадження у справі в цій частині закрито у зв’язку з відмовою позивача від цих позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір підряду - на виконання робіт з перевезення пасажирів, що стало підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заробітної плати.
З таким висновком не може погодитись колегія суддів, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Таким чином на підрядника покладено обов’язок виконати певну роботу (одноразово) і надано право на одержання відповідної плати за таку роботу, а замовник зобов’язаний оплатити таку одноразову роботу і наділений правом вимагати належного виконання роботи з боку підрядника.
Тобто за договором підряду оплачується не процес праці, а його конкретний результат. Який визначається після закінчення роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 червня 2007 року між ОСОБА_6 та СПД ОСОБА_7 був укладений договір, згідно якого відповідач доручає, а позивач зобов’язується виконувати роботу з перевезення пасажирів, строк дії договору – постійно (а.с.6).
Зі змісту укладеної між сторонами угоди, враховуючи характер та періодичність роботи, яку виконував позивач (перевезення пасажирів на постійній основі) цей договір не носить ознак цивільно-правового договору, оскільки в ньому зазначено, що ОСОБА_6 зобов’язується постійно перевозити пасажирів, тобто обумовлено виконання не одноразової роботи, а постійної, а свідчить про укладення між сторонами трудового договору.
Наявність між сторонами фактичних трудових відносин підтверджується і тим, що відповідачкою нараховувалася плата за виконану позивачем роботу, яка дорівнювала розміру мінімальної заробітної плати (а.с.7), виплата якої передбачена ст.95 КЗпП України, про що свідчить також довідка про заробітну плату та інших доходів за 9 місяців 2008 року, яка була видана СПД ОСОБА_7 (а.с.9).
Крім того, відповідно до ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та ЗУ «Про автомобільний транспорт» провадження господарської діяльності з надання послуг перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) підлягає ліцензуванню.
Згідно довідки Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим від 07 липня 2007 року ОСОБА_6 перебуває у трудових відносинах з суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_7, видом діяльності якої є перевезення пасажирів (а.с.8).
Не маючи особисто відповідної ліцензії, ОСОБА_6 мав права виконувати роботу з перевезення пасажирів лише за наявності трудових відносин з суб’єктом господарювання – відповідачкою. Зазначені обставини також свідчать про наявність між сторонами трудових відносин.
Той факт, що укладений між сторонами договір не був зареєстрований у відповідному центрі зайнятості та відсутність записів про роботу у трудовій книжці позивача, не спростовує наявність між сторонами трудових відносин, а свідчить про недотримання роботодавцем вимог діючого законодавства.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами був укладений саме договір підряду, не відповідає фактичним обставинам справи та рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, що відповідно до п.3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Згідно відомості з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДПА України від 20 січня 2010 року (а.с.7) та відповіді ДПІ в м. Керчі від 28 травня 2010 року (а.с.18) позивачу нараховувалася з 1 липня 2007 року по 31 серпня 2009 року щомісячно заробітна плата у розмірі мінімальної заробітної плати на відповідний період часу, загальна сума складає 13350 грн.
Однак, матеріали справи не містять безумовних доказів того, що вказана заробітна плата виплачувалася ОСОБА_6 Заперечуючи проти позову відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували факт оплати виконаної позивачем роботи.
У зв’язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що права позивача на винагороду за виконану роботу підлягають захисту.
Водночас позовні вимоги підлягають лише частковому задоволенню виходячи з того, що згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Як вбачається з листа Державної прикордонної служби України (а.с. 43) ОСОБА_6 з 6 травня 2009 року по 20 жовтня 2009 року перебував за межами України. Не заперечується і позивачем той факт, що з 06 травня 2009 року до часу звільнення він роботу з перевезення пасажирів не виконував.
Таким чином з відповідачки ОСОБА_7 на користь позивача у рахунок погашення заборгованості по оплаті за виконану позивачем роботу за період з липня 2007 року по 1 травня 2009 року підлягає стягненню 10840 грн., сума визначена без утримання податків та інших обов’язкових платежів.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення заборгованості з заробітної плати підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення вказаних позовних вимог.
Відповідно до положень ст.88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись, статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктами 1,4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 27 вересня 2010 року – задовольнити частково.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 27 вересня 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення заборгованості з заробітної плати – скасувати.
Ухвалити у справі в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості з заробітної плати – задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 10840 (десять тисяч вісімсот сорок) гривень (сума визначена без врахування податків та інших обов’язкових платежів).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування судових витрат 228 (двісті двадцять вісім три) грн. 40 копійок.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Авраміді Т.С. Моісеєнко Т.І. Полянська В.О.