Судове рішення #12501832

         

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у м. Феодосії

___________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

                                                ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26 жовтня 2010 року                                                                                               м. Феодосія

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

Головуючого судді   Іщенка В.І.,

суддів                         Моісеєнко Т.І.,

                                    Полянської В.О.,

при секретарі             Короткові Д.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму заборгованості за кредитом, відсотками, пені, стягнення заборгованості за кредитом, відсотками, пені, судових витрат в солідарному порядку, зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»  про визнання розірваним кредитного договору, за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі – ВАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, відсотками, пені, в солідарному порядку у розмірі 37752,26 доларів США та звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 на суму заборгованості за кредитом, відсотками, пені, судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи  у розмірі 120 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 січня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №7, на підставі якого відповідачу було видано кредит у сумі 40000 доларів США строком погашення до 20 січня 2018 року зі сплатою 14% річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов’язань, що випливають з кредитного договору між сторонами був укладений договір іпотеки від 21 січня 2008 року, реєстровий №60 в якому предметом іпотеки виступає квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, вартість якої згідно з договором іпотеки складає 290575 грн.

Крім того з метою забезпечення зобов’язань що випливають з кредитного договору був укладений договір поруки №9 між ВАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2 та поручителем позичальника ОСОБА_3, згідно з умовами якого вона зобов’язалась відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов’язань за кредитним договором.

На протязі дії кредитного договору ОСОБА_2 постійно порушує його умови, тому 17 лютого 2010 року позивачем було надіслано позичальникові та поручителю претензію з вимогою про дострокове повернення кредиту, однак вони вимогу  Банку не виконали. Станом на 15 червня 2010 року заборгованість за Кредитним договором складає 37752,26 доларів США, а саме: - основний борг – 34426,20 дол. США, у тому числі прострочена заборгованість по кредиту 759,44 дол. США; - заборгованість по сплаті відсотків – 2720,23 дол. США, у тому числі прострочена заборгованість по сплаті відсотків 2535,36 дол. США; пеня за простроченою заборгованістю зі сплати кредиту та відсотків 605,83 дол. США. У зв'язку з тим, що забезпеченням виконання зобов’язань за Кредитним договором виступає іпотека нерухомого майна, відповідно до п.4.2.2 Кредитного договору при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи відсотками Банк вправі здійснити погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Не погодившись з позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з зустрічним позовом, в якому з урахуванням зміни предмету та підстав позову просили суд на підставі ст.652 ЦК України визнати розірваним кредитний договір №7 від 21 січня 2008 року, укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 з дати ухвалення рішення суду, також визначити наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

 Зустрічний позов мотивований тим, під час укладення договору у січні 2008 року економічні процеси в Україні мали стабільні показники, проте за період між датою укладення кредитного договору та зверненням позивача до суду, курс долара США відносно до української гривні збільшився практично на 60%. Стабільні економічні показники протягом 2008 року давали можливість сторонам кредитної угоди розраховувати свої фінансові можливості, та не очікувати значного погіршення.

Позивачі вважають, що виконання договору на діючих умовах порушує майнові інтереси позичальника, оскільки сума кредиту, яка була видана 21.01.2008 року збільшилась з 202000 грн. до 319400 грн. станом на 06.09.2010 р., також збільшились і відсотки за користування кредитом за рік з 28280 грн. до 44716 грн. відповідно. Розбіг складає по тілу кредиту 117700 грн. та відсотки 16436 грн. Крім того співвідношення вартості кредиту та іпотеки з 2008 р. по 2010 р. не забезпечує виконання зобов’язань по кредиту і позбавляє позичальника того, на що він розраховував при укладенні кредитного договору. Отже, позивачі вважають, що зміна обставин є істотною і якби позичальник міг передбачити такі зміни обставин, він би не укладав цей договір. Крім того, із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована особа. На підставі зазначеного вони вважають, що усі чотири умови для розірвання договору які зазначені у ст. 652 ЦК України мають місце у даному випадку.

Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 20 вересня 2010 року позов ВАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь позивача заборгованість за кредитним договором, відсотками, пені у розмірі 298242,85 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. та судовий збір у сумі 1700 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 було задоволено, розірвано кредитний договір №07 від 21 січня 2008 року, укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_2, який вважатиметься розірваним з дня набрання рішенням суду законної сили.    

ВАТ «Державний ощадний банк України» не погодилося з зазначеним рішенням та подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване ним рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.  

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування суттєвих обставин у справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які містять матеріали справи. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно дійшов висновку про порушення умов кредитного договору та наявність правових підстав для задоволення вимог ВАТ «Державний ощадний банк України»  про погашення заборгованості за цим договором шляхом звернення стягнення на спірну квартиру як предмет іпотеки.

Апелянт зазначає, що вирішуючи питання про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 суд помилково дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність задоволення, оскільки неправильно застосував норми матеріального закону. Апелянт вважає, що при укладенні кредитного договору №7 від 21 січня 2008 року в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, ОСОБА_2 чітко усвідомлював, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу, можливо настане, саме тому позивач повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором. Крім того, згідно п.1.8 кредитного договору №7 від 21 січня 2008 року у випадку надання кредиту в іноземній валюті, валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе позичальник. Отже, вищевказане свідчить, що всі ризики, пов'язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні кредитного договору, позивальник приймає на себе, і такі обставини не є підставою для розірвання цього договору, а також невиконання позичальником зобов'язань за вищезазначеним договором. Крім того, позивач за зустрічним позовом не звернув уваги на умови кредитного договору зокрема на те, що всі ризики, пов'язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні договору, він приймає на себе та вони не є підставою для зміни договору, тобто вирішуючи для себе зміну курсу валюти як істотну обставину, з якої позивач виходив, укладаючи цей договір ризик зміни цієї істотної обставини він несе самостійно. Таким чином, апелянт вважає, що відсутні підстави для розірвання кредитного договору за положенням ст. 652 ЦК України.    

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов ВАТ «Державний ощадний банк України», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 своїх зобов'язань перед ВАТ «Державний ощадний банк України» належним чином не виконував та не виконав до теперішнього часу, що підтверджується дослідженими в суді доказами і не заперечувалося представником позивача та відповідачем ОСОБА_3 у судовому засіданні, тому суд вважав доведеним їх обов'язок солідарно сплатити заборгованість перед ВАТ «Державний ощадний банк України» за кредитним договором в сумі  37752,26 доларів США, застосувавши ст.533 ЦК України, якою передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях та стягнув на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» 298242,85 грн.

Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити на підставі ч.3 ст.39 Закону «Про іпотеку», у зв'язку з недоцільністю, оскільки допущене боржником порушення основного зобов'язання не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Розглядаючи зустрічний позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог та необхідність їх задоволення виходячи зі ст.652 ЦК України, зазначивши, що факт розірвання кредитного договору ніяк не скасовує зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути ВАТ «Державний ощадний банк України» грошову суму.

Суд зазначив, що основною функцією Національного Банку України (далі- НБУ) згідно ст.6 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  є забезпечення стабільності грошової одиниці, а п.12 ст.7 даного Закону встановлює, що НБУ складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування. Враховуючи що НБУ належним чином виконував свою основну функцію більше п’яти років, а аналіз та прогнозування стану платіжного балансу не передбачало різких критичних змін, сторони при укладенні спірного договору виходили з того, що різка зміна співвідношень гривні до долару США не настане.

Істотною зміною обставин, суд визнав, різке зменшення вартості заставного майна, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

На час розгляду справи сума кредиту 40000 доларів США в гривневому еквіваленті по курсу НБУ складає 316000 грн., а вартість майна 290575 грн., що в валюті кредиту складає 36780 доларів США. Таке співвідношення не забезпечує виконання зобов'язань по кредиту. Суд зазначив, що дана обставина є дуже суттєвою, оскільки по-перше при укладенні договору позивач за зустрічним позовом розраховував, що в разі бажання терміново погасити кредит у нього не виникне складнощів, так як вартість заставленого майна перевищує суму наданого кредиту, по-друге, надання банком кредиту на суму, що не забезпечена виконанням зобов'язання на 50% не можливо на тих умовах, або й зовсім неможливо. Вказані обставини на думку суду безперечно підтверджують, що при наявності цих обставин на момент укладення кредитного договору сторони не укладали б такого договору.

З урахуванням приписів п.7.3.1 Закону України «Про оподаткування», на думку суду, виконання позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 кредитного договору суттєво збільшить дохід банку, за рахунок зміни курсу гривні до долара США по тілу кредиту 117700 грн. та за відсотками за користування кредитом 16436 грн. Суд зазначив, що на цій підставі виконання оспорюваного кредитного договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін, тому що банк отримує прибуток більший,  ніж той на який розраховував при укладенні договору, тоді як ОСОБА_2 несе витрати та відповідальність у більшому об’ємі, ніж той на який розраховував при укладенні договору.

З висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та  в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ВАТ «Державний ощадний банк України» про розірвання кредитного договору не погоджується колегія суддів, оскільки судом першої інстанції були ретельно досліджені докази по справі, однак дослідженим доказам не була надана належна правова оцінка. Судом неправильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено судове рішення, яке не відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21 січня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі заступника начальника Філії – Кримського республіканського управління ВАТ «Ощадбанк» з роздрібного бізнесу Шитковською К.М., з одного боку, та ОСОБА_2, з іншого боку, був укладений договір №7, згідно якого банк надав останньому грошові кошти в сумі 40000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14% річних строком на 120 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 20 січня 2018 року. ОСОБА_2 зобов’язався щомісячно до 20 числа місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 333,33 дол. США та сплачувати відсотки, нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом.

У забезпечення виконання зобов’язання між сторонами був укладений договір іпотеки №60  від 21 січня 2008 року, предметом іпотеки якого виступає чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Вартість майна переданого в іпотеку згідно з договором іпотеки від 21 січня 2008 року складає 290575 грн. (а.с.12-14).

З метою забезпечення зобов’язань що випливають з кредитного договору між ВАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2 та поручителем позичальника ОСОБА_3 був укладений договір поруки №9 від 21 січня 2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_3 зобов’язалась відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов’язань за кредитним договором №7 від 21 січня 2008 року.

Цивільним Кодексом України, норми якого регулюють у тому числі і правовідносини між банком та позичальником, передбачено свободу договору, і відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними при укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Колегія суддів вважає, що при зверненні до банку ОСОБА_2 була надана можливість ознайомитися з умовами кредитування, в тому числі валютами, в яких надаються кредитні кошти, і процентними ставками за користування ними. Укладення ОСОБА_2 договору №7 від 21 січня 2008 року свідчить про усвідомленість обрання валюти кредиту – долар США. Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов'язки  щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, позивач чітко усвідомлював, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу, можливо, настане, саме тому позивач повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором. Таким чином, кредитний договір відповідає вимогам ст.ст.626,638 ЦК України, оскільки сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що причини суттєвої зміни обставин полягають у падінні курсу гривні, значній девальвації гривні та знеціненні нерухомості, що викликало впливом світової фінансової кризи, яка призвела до суттєвих негативних явищ в економіці України. В даному випадку при всій турботливості та обачності жодна із сторін договору не в змозі вплинути на курс гривні або на економічну політику держави, що проводиться відповідними органами влади, оскільки ані позивач, ані відповідач не мають повноважень та встановлення або регулювання курсу гривні.  

Також суд першої інстанції у рішенні зазначив, що суттєва зміна обставин перш за все викликана змінами в банківській сфері, тому згідно з діючим законодавством, обов'язок нести фінансові ризики лежить на відповідачеві за зустрічним позовом, і не може бути перекладений на позивача за зустрічним позовом.

З таким висновком суду не погоджується колегія суддів, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Відповідно до аналізу змісту ст.652 ЦК України розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за наявності всіх чотирьох обов’язкових умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміне обставинне настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після її виникнення при всій турботливості і обачливості, які від неї вимагались; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, однією з обов’язкових умов для розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин є умова, за якою в момент укладення договору сторони повинні були виходити з того, що така зміна обставин не настане.

Згідно із ч.1 ст.36 Закону України від 20.05.1999 року «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.

Частиною 1 ст.8 Декрету КМУ від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» визначено, що валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабміном України.

За змістом Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року №496 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2003 року за №1094/8415, а також додатку №1 до нього, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема: долару США, євро та швейцарського франку, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.  

Проте суд першої інстанції наведеного до уваги не взяв, у порушення вимог ст.213 ЦК України не врахував, що у позичальника ОСОБА_2 існувала можливість передбачення в момент укладення договору зміни курсу гривні відносно іноземних валют, ураховуючи динаміку зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти – гривні – і її девальвації, та можливість отримання ним кредиту у національній валюті, а тому одна з обов’язкових умов для розірвання кредитного договору у зв’язку з істотною зміною обставин відсутня.

Посилання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на відсутність їх вини у порушенні зобов'язань внаслідок зміни економічної політики країни, яка є наслідком світової фінансової кризи не може бути підставою для звільнення їх від майнової відповідальності, виходячи з такого.

За приписами ст. 617 ЦК України особа несе відповідальність за порушення зобов'язання, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов кредитного договору (п.1 ч.1 ст.263 ЦК України).

На думку колегії суддів зміни економічної політики країни, яка є наслідком світової фінансової кризи не можливо вважати обставинами непереборної сили тому, що, хоча ці події не залежать від волі позичальника кредиту, але не є екстраординарною подією, яка має ознаки неможливості передбачення та відвернення зусиллями особи.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів про те, що позичальником та поручителем приймалися міри для вирішення питання розстрочки чи погашення кредиту у добровільному порядку, після отримання попередження банку про відкликання кредиту у лютому 2010 року.      

На підставі вищенаведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду і в частини відмови у задоволенні позову ВАТ «Державний ощадний банк України» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи вбачаться, та не заперечується ОСОБА_2, що він не виконував належним чином зобов'язань за укладеним між сторонами кредитним договором, який був забезпечений договором іпотеки.  

 Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у  разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

          Також, п. 5.1. Договору іпотеки, укладеного між сторонами, передбачено, що у разі порушення основного зобов’язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом стягнення на предмет іпотеки.

Договором іпотеки на іпотекодержателя покладається зобов'язання надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, відповідно до вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку», і ВАТ «Державний ощадний банк України» дотримався цієї норми Закону. Частиною 2 ст. 35 Закону встановлено,  що положення  частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодаржателя  звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

    Крім того, при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами, а також в інших випадках, передбачених договором, банк згідно п.4.2.2. кредитного договору, укладеного між сторонами, має право вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за договором, та стягнути заборгованість за договором в примусовому  порядку, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, про відмову у задоволенні позову ВАТ «Державним ощадний банк України» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на суму заборгованості за кредитом, відсотками, пені.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.          

Відповідно до п.1.6.4 Кредитного договору усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись позичальником в валюті кредиту та в порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори  (або утримуватись від укладення договорів) і визначити їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

      Як встановлено умовами кредитного договору, положення яких відповідає ч. 2 ст. 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, сплати процентів, пені та інших платежів за цим договором.

Сума заборгованості станом на 15 червня 2010 року в розмірі 37752,26 дол. США, не оспорюється, і визначена з додержанням умов кредитного договору та вимог чинного законодавства та складається з заборгованості за кредитом основний борг – 34426,20 дол. США, у тому числі прострочена заборгованість по кредиту 759,44 дол. США; - заборгованість по сплаті відсотків усього – 2720,23 дол. США, у тому числі прострочена заборгованість по сплаті відсотків 2535,36 дол. США; пеня за простроченою заборгованістю зі сплати кредиту та відсотків 605,83 дол. США.

Порушення виконання зобов'язань за вказаним договором ОСОБА_2 є підставою для застосування правових наслідків, встановлених договором або законом, згідно вимог ст. 611 ЦК України..

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при вирішенні питання про стягнення коштів за кредитним договором необхідно прийняти до уваги положення ст.533 ЦК України, та стягнути борги за кредитним договором  у розмірі 298242,85 грн., дотримуючись чинного законодавства, визначивши суму, яка підлягає стягненню, саме у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день ухвалення рішення.

На підставі наведеного і, керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2010 року задовольнити частково.

         Рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2010 року в частині відмови у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про розірвання кредитного договору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Звернути стягнення на предмет іпотеки, визначений договором іпотеки від 21 січня 2008 року, а саме на квартиру №1(один) у будинку №21 (двадцять один) по вул. Парковій, смт. Совєтський, Совєтського району, АР Крим, яка належить ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 7 від 21 січня 2008 року, шляхом продажу квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання розірваним договору кредиту №7 від 21 січня 2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2, відмовити.

В решті рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 вересня 2010 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

Судді

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація