АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 22-ц-1602-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Кіт М.В.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого судді Авраміді Т.С.

Суддів:     Моісеєнко Т.І.,

Іщенка В.І.

при секретарі Джан Е.Е.,          

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою прокурора м. Керчі на рішення Керченського міського суду АР Крим від 2 червня 2008 року,  

ВСТАНОВИЛА :

У травні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 у якому просив визнати договір купівлі – продажу ресторану з літнім майданчиком, розташованого по АДРЕСА_1 та договір купівлі – продажу земельної ділянки площею 0,0649 га, що розташована по АДРЕСА_1, що укладені між сторонами 12 березня 2008 року дійсними та визнати на вказане нерухоме майно за ним право власності.

 Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 березня 2008 року ОСОБА_6  уклав з ОСОБА_7 у простій письмовій формі договори купівлі продажу вищезазначеного нерухомого майна. На виконання умов зазначених договорів позивач сплатив відповідачу обумовлену ціну договорів в розмірі 650000грн., а відповідач передав у власність позивачу вищезазначене нерухоме майно за актами приймання-передачі від 14.03.2008 року. ОСОБА_6 свої обов’язки виконав, проте відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення вказаних договорів купівлі-продажу, що позбавляє позивача зареєструвати право власності на придбане нерухоме майно у встановленому діючим законодавством порядку і як наслідок, реалізувати свої права власності.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 2 червня 2008 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності на нерухоме майно задоволений. Визнаний дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - ресторану з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 12 березня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Визнаний дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 0,0649 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений 12 березня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Визнано за  ОСОБА_6 право власності на вказане нерухоме майно. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.  

У вересні 2010 року прокурор м. Керчі АР Крим, який діє в інтересах держави, в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в АР Крим та Керченської міської ради АР Крим, на підставі ст. 121 Конституції України, ст.ст. 6, 35, 36-1, 37 Закону України "Про прокуратуру" подав апеляційну скаргу,  в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Оскаржуючи рішення, прокурор зазначає, що у суду першої інстанції не було законних підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу дійсним, оскільки положення ч.2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів з приводу нерухомого майна, що підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов’язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що 12 березня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 фактично були укладені договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0649 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, (кадастровий номер НОМЕР_1) та ресторану з літнім майданчиком, що знаходиться за зазначеною адресою. Оскільки відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення вказаних договорів, суд на підставі положень ст.220 ЦК України визнав дійсними договори купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна та дійшов висновку щодо набуття позивачем права власності на нього на підставі ст. 328 ЦК України та ч.1 ст. 81 ЗК України.

З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки він суперечить вимогам закону.

    Як вбачається з матеріалів справи,   ОСОБА_7 та ОСОБА_6, від імені якого діяв на підставі довіреності ОСОБА_8,  12 березня 2008 року підписали складені у простій письмовій формі договори купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна – ресторану з літнім майданчиком та земельної ділянки  (а.с.5-7, 9-11). Зазначені договори нотаріально не посвідчені, відсутня їх державна реєстрація.

     Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

    Оскільки предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно (земельна ділянка та приміщення ресторану), згідно вимог ст. 657 ЦК України та   ст. 132 ЗК України такі договори укладаються у письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації і є укладеними з часу їх державної реєстрації (ст.ст. 210, 640 ЦК України), з цього ж часу згідно положень ч.   4 ст. 334 ЦК України  у набувача виникає право власності на нерухоме майно.

За тих підстав, що момент укладення правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна слід вважати неукладеними та такими,  що не породжують правових наслідків для сторін, зокрема права власності. Норма частини другої статті 220 ЦК до таких правочинів не застосовується.

Однак, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув і в порушення норм матеріального права визнав дійсними договори купівлі-продажу нерухомого майна на підставі положень ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції у порушення положень ч.4 ст.174 ЦПК України не перевірив чи не суперечить закону визнання відповідачем позову.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності визнання спірного договору купівлі-продажу дійсним на підставі ч.2 ст. 220 ЦК слід  визнати  обґрунтованими.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було ухвалене рішення з порушенням норм матеріального права, що відповідно до положень п.4 ч.1. ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 303, п. 4  ч. 1 ст. 309, ст.ст.313,314,316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

    Апеляційну скаргу прокурора м. Керчі на рішення Керченського міського суду АР Крим від 2 червня 2008 року – задовольнити.

    Рішення Керченського міського суду АР Крим від 2 червня 2008 року – скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання дійсними договору купівлі-продажу від 12 березня 2008 року нерухомого майна - ресторану з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та договору купівлі-продажу від 12 березня 2008 року земельної ділянки  площею 0,0649 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1  та визнання права власності на вказане нерухоме майно - відмовити.

    Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: