АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
___________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2010 року м. Феодосія
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
Головуючого судді Іщенка В.І.,
суддів Моісеєнко Т.І.,
Авраміді Т.С.,
при секретарі Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на частку будинку та земельної ділянки за апеляційною скаргою прокурора м. Керчі на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 листопада 2007 року,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_2 звернулася з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири № 2 в літ. «А», домоволодіння АДРЕСА_1, що знаходяться на першому поверсі і складаються з коридору, площею 25 кв.м., кладової, площею 1,9 кв.м., кухні, площею 11,6 кв.м. холу, площею 25 кв.м., санвузлу, площею 7,1 кв.м., жилої кімнати, площею 13,6 кв.м., загальною площею на першому поверсі, площею 84,2 кв.м.; мансарди, до якої входять сходи, площею 5,3 кв.м., жила кімната, площею 19,1 кв.м., санвузол, площею 7,2 кв.м., жила кімната, площею 13, 3 кв.м., коридор, площею 6,0 кв.м.,, загальна площа по мансарді 50,9 кв.м., загальна площа по квартирі № 2 – 135,1 кв.м., житлова площа – 46,кв.м., допоміжна площа – 89,1 кв.м., гараж літ. «В» і земельна ділянка, площею 390 кв.м., укладеного між нею ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання права власності на квартиру № 2 в літ. «А», домоволодіння АДРЕСА_1, що складається на першому поверсі: з коридору, площею 25 кв.м., кладової, площею 1,9 кв.м., кухні, площею 11,6 кв.м. холу, площею 25 кв.м., санвузлу, площею 7,1 кв.м., жилої кімнати, площею 13,6 кв.м., загальною площею на першому поверсі, площею 84,2 кв.м.; мансарди, до якої входять сходи, площею 5,3 кв.м., жила кімната, площею 19,1 кв.м., санвузол, площею 7,2 кв.м., жила кімната, площею 13, 3 кв.м., коридор, площею 6,0 кв.м.,, загальна площа по мансарді 50,9 кв.м., загальна площа по квартирі № 2 – 135,1 кв.м., житлова площа – 46,кв.м., допоміжна площа – 89,1 кв.м., гараж літ. «В» і земельна ділянка, площею 390 кв.м.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у серпні 2007 року між позивачем та відповідачем була досягнута домовленість про продаж зазначеного домоволодіння за 100000 грн. 15 вересня 2007 року відповідач отримав в рахунок виконання договору вказану суму грошових коштів про що видав розписку. Однак, від реєстрації у нотаріальному порядку відповідач ухиляється, у зв’язку з чим позивач була вимушена звернутися до суду, з вимогою про визнання договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки дійсним на підставі статей 220 ч. 2 і 657 Цивільного кодексу України.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 07 листопада 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку літ. «А», господарсько-побутових будівель і споруд та земельної ділянки площею 0,0390га., що розташовані у будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2, та ОСОБА_3
Визнано право власності на будинок і господарсько-побутові будівлі і споруди розташовані за вищезазначеною адресою, які складаються в житловому будинку літ. «А» з приміщень 2-1; 2-2; 2-3; 2-4; 2-5; 2-6; 2-7; 2-8; 2-9; 2-10; 2-11; житловою площею 46,0кв.м., загальною площею 135,1кв.м., гараж літ. «В», огорож 3,4,5,6 із присвоєнням окремої адреси АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок літ. «А», який складається з приміщень: 1-1; 1-2; 1-3; 1-4; 1-5; 1-6; 1-7; 1-8; 1-9; 1-10, житловою площею 53,9кв.м., загальною площею 172,3кв.м., гараж літ. «Б», огорож 1,2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_2 право власності за земельну ділянку площею 0,0390га, для обслуговування будинку і господарських будівель, за адресою АДРЕСА_2, визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку, розміром 0,0550га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1.
Прокурор м. Керчі не погодився з зазначеним рішенням та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване ним рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які містять матеріали справи. Апелянт зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази встановлення факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. Апелянт зазначає, що відповідно до ст.657 ЦК вказаний договір повинен укладатися у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Крім того, згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-продажу дійсною, та визнання права власності на майно, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2007 році у простій формі укладено договір купівлі-продажу спірного домоволодіння та земельної ділянки за вказаною вище адресою. Суд вказав, що вказану угоду варто визнати дійсною, оскільки між сторонами відбулося повне виконання договору і вони домовилися щодо усіх важливих умов договору, пославшись у рішенні на вимоги частини 2 статті 220, частини 3 статті 334, статтю 657 ЦК України .
З такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки судом не були ретельно досліджені докази по справі, а дослідженим доказам не була надана належна правова оцінка. Судом неправильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено судове рішення, яке не відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З розписки, виданої ОСОБА_3 – ОСОБА_2 15 вересня 2007 року, вбачається, що ним отримано 100000грн. за продану квартиру № 2 в домоволодінні АДРЕСА_1(а.с.29).
Відповідно до ст.220 ч.2 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Вирішуючи спір, суд зазначені вимоги закону застосував неправильно, не врахував, що норма ч.2 ст.220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню й державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 540 ЦК пов’язується з державну реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов’язків для сторін.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що позовна заява та матеріали справи не містять доказів про ухилення відповідача від нотаріального укладення договору, оскільки при розгляді справи сторони визнали позов.
Згідно зі ст.125 Земельного Кодексу України, в редакції (яка діяла на час розгляду справи), право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на землю, та після її реєстрації.
З матеріалів справи вбачається, що державний акт на право власності на спірну земельну ділянку відповідач ОСОБА_3 отримав тільки 06 листопада 2007 року(а.с.29) і оскільки він не був власником земельної ділянки в серпні 2007 року, то і не мав права на її продаж.
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З матеріалів справи вбачається, що ні позивач ОСОБА_2 ні відповідач ОСОБА_3 з вимогами про визнання права власності за ОСОБА_3 на домоволодіння та земельну ділянку, розміром 0,0550га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 до суду не зверталися, оскільки матеріали справи таких вимог не містять, однак суд першої інстанції ухвалив в цій частини рішення, вийшовши за межі позовних вимог і порушивши норми цивільного процесуального законодавства.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судом першої інстанції ухвалено без дотримання вимог норм матеріального і процесуального права, без урахування всіх суттєвих обставин у справі без надання належної правової оцінки дослідженим доказам, а тому вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову у позові ОСОБА_2
На підставі наведеного і, керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу прокурора м. Керчі на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 листопада 2007 року задовольнити.
Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 07 листопада 2007 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири № 2 в літ. «А», домоволодіння АДРЕСА_1 та визнання права власності на квартиру № 2 в літ. «А», домоволодіння АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Судді