АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
___________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2010 року м. Феодосія
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
Головуючого судді Іщенка В.І.,
суддів Моісеєнко Т.І.,
Авраміді Т.С.,
при секретарі Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою прокурора м. Керчі на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2007 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2007 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, укладеного між нею та ОСОБА_3 дійсним і визнання права власності за нею на земельну ділянку площею 0,1000га за вказаною вище адресою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 листопада 2006 року сторони досягли згоди про продаж земельної ділянки, у результаті чого була складена розписка, відповідно до якої ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 5000 доларів США, що еквівалентно 25000 грн., за продаж належної йому земельної ділянки яка розташована по АДРЕСА_1. Позивач вважає, що фактично між нею та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки з розписки вбачається, що відповідач отримав оговорену суму та отримав документацію на земельну ділянку, і претензій до неї не має. Однак, відповідач від реєстрації договору купівлі-продажу у нотаріальному порядку ухиляється, у зв’язку з чим позивач була вимушена звернутися до суду, з вимогою про визнання договору купівлі-продажу дійсним на підставі статей 220, 665 Цивільного кодексу України.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 24 грудня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000га по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та визнано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2
Прокурор м. Керчі не погодився з зазначеним рішенням та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване ним рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які містять матеріали справи. Апелянт зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази встановлення факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. Апелянт зазначає, що відповідно до ст.657 ЦК вказаний договір повинен укладатися у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Крім того, згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, та визнання права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що з розписки від 22 листопада 2006 року вбачається, що ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 25000 грн. в рахунок продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1, проте відповідач від нотаріального посвідчення угоди ухиляється, тому на підставі статей 328, 334, 392 ЦК України між сторонами відбулася угода купівлі-продажу земельної ділянки, у зв’язку з чим у позивача виникло право власності на спірну земельну ділянку.
З такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки судом не були ретельно досліджені докази по справі, а дослідженим доказам не була надана належна правова оцінка. Судом неправильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено судове рішення, яке не відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що 22 листопада 2006 року що між позивачем ОСОБА_2 та відповідачам ОСОБА_3, була складена розписка відповідно до якої ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 5000 доларів США, що еквівалентно 25000 грн. за продаж належної йому земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_1.
Згідно зі ст.125 Земельного Кодексу України, в редакції (яка діяла на час розгляду справи), право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на землю, та після її реєстрації.
Відповідно до ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ст.220 ч.2 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Вирішуючи спір, суд зазначені вимоги закону застосував неправильно, не врахував, що норма ч.2 ст.220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню й державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 540 ЦК пов’язується з державну реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов’язків для сторін.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що позовна заява та матеріали справи не містять доказів про ухилення відповідача від нотаріального укладення договору, оскільки при розгляді справи сторони у судовому засіданні не були присутні, а з заяви відповідача, наданої до суду, про розгляд справи за його відсутності вбачається, що відповідач визнав позов.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судом першої інстанції ухвалено без дотримання вимог норм матеріального і процесуального права, без урахування всіх суттєвих обставин у справі без надання належної правової оцінки дослідженим доказам, а тому вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову у позові ОСОБА_2
На підставі наведеного і, керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу прокурора м. Керчі на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2007 року задовольнити.
Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2007 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 дійсним і визнання права власності на земельну ділянку площею 0,1000га, яка розташована у АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Судді