Справа № 22ц-7556/10 Суддя першої інстанції: Щербина С.В.
Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
18 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Данилової О.О.,
суддів: Лівінського І.В.,
ОСОБА_2,
при секретарі судового засідання Єфіменко О.М.,
за участі: представників позиваки ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
представника відповідача Коваля В.А.,
третьої особи ОСОБА_6,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль»
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2010 року
за позовом
ОСОБА_8 до ПАТ « Райффайзен Банк Аваль », треті особи – ОСОБА_6, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Балкіна О.Л. про визнання недійсними договорів ,
в с т а н о в и л а :
В березні 2010 року громадська організація «Асоціація захисту прав громадян» звернулась в інтересах ОСОБА_8 з позовом до ВАТ « Райффайзен Банк Аваль » (зараз перейменований у ПАТ « Райффайзен Банк Аваль ») про визнання недійсними договорів.
Позивачка зазначала, що 8 травня 2008 року уклала з ВАТ « Райффайзен Банк Аваль » кредитний договір № 014/08-112/58495, за яким отримала 35000 доларів США кредиту на 14 років та відсотками за користування грошима в розмірі 14 % річних. З метою забезпечення умов цього договору між банком та ОСОБА_10 було укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку банка належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Щомісячні платежі по кредитному договору дорівнювали 543,43 доларам США, що на момент укладення договору складало 2744, 32 грн. Однак, у зв’язку із кризовими явищами в України, курс валют виріс, що значно вплинуло і на розмір платежів у гривневому еквіваленті.
Позивачка просила суд визнати недійсним вказаний кредитний договір, посилаючись на те, що цей договір укладений з недодержанням письмової форми договору, його умови є несправедливими, чим порушено її права, як споживача, банк не мав права видавати кредит у іноземній валюті, оскільки це суперечить чинному законодавству, ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Крім того, вона просила визнати недійсним вказаний договір іпотеки, вважаючи, що недійсність цього правочину спричинена недійсністю кредитного договору. Також позивачка просила суд звільнити спірну квартиру від обтяжень, обумовлених іпотекою, та зобов’язати приватного нотаріуса Балкіну О.Л. вчинити відповідні дії, пов’язані із звільненням квартири від обтяжень.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2010 року позов задоволено частково. Постановлено визнати недійсним спірний кредитний договір. В задоволенні решти вимог відмовлено. Також суд розподілив судові витрати.
В апеляційній скарзі ПАТ « Райффайзен Банк Аваль », посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду скасувати, а провадження у справі закрити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_8 про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, не маючи права надавати споживчий кредит в доларах США, уклав з позивачкою кредитний договір на несправедливих умовах, чим порушив вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та положення чинного законодавства щодо валютного регулювання. Відмовляючи у визнанні іпотечного договору недійсним та інших вимог, суд вважав, що позивачка не має права спорювати цей договір, оскільки не була стороною в договорі.
Однак з такими висновками погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права, неправильно встановив характер та коло суб’єктів спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв’язку з чим рішення підлягає скасуванню.
Ухвалюючи нове рішення колегія суддів дійшла наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 8 травня 2008 року між ОСОБА_8 та ВАТ « Райффайзен Банк Аваль » укладено кредитний договір № 014/08-112/58495, предметом якого було надання кредиту в сумі 35000 доларів США зі строком користування, з урахуванням додаткової угоди № 014/08-112/58495/1 від 15 травня 2009 року, до 8 травня 2022 року та відсотками за користування грошима в розмірі 14 % річних. Для забезпечення цього договору між банком та ОСОБА_10 було укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку банка належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
Із системного аналізу положень ст. 192 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет № 15-93) вбачається, що іноземна валюта може використовуватись банками при видачі кредитів за наявності у них генеральної ліцензії Національного банку України (далі – НБУ).
Судом встановлено, що ВАТ « Райффайзен Банк Аваль » має банківську ліцензію № 10, видану НБУ 11 жовтня 2006 року на здійснення операцій з валютними цінностями.
Отже, на момент укладення спірної угоди чинне законодавство передбачало можливість видачі кредитів в іноземній валюті, а ВАТ « Райффайзен Банк Аваль » мав відповідні дозволи на вчинення таких операцій.
Доводи позивачки про те, що іноземна валюта взагалі не може бути предметом кредитних договорів в Україні, є необґрунтованими з наведених вище підстав.
Також не заслуговують на увагу посилання позивачки на необхідність отримання банком індивідуальної ліцензії для надання кредиту в іноземній валюті, оскільки така вимога передбачена Декретом № 15-93 (п.п. «в» п. 4 ст. 5) лише для кредитів, терміни і суми яких перевищують встановлені законодавством межі.
Разом з тим, чинним законодавством не визначено меж термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті (лист НБУ від 7 грудня 2009 року № 13-210/7871-22612).
Твердження позивачки про несправедливі умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що є підставою для визнання договору недійсним за ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не заслуговують на увагу, оскільки під час укладання кредитного договору, сторони чітко розуміли, що курсові коливання гривні можуть настати, але позивачка, укладаючи договір на підставі вільного волевиявлення, обрала валютою кредитування саме долари США та взяла на себе зобов’язання повернути кредит в іноземній валюті, і ставлячи підпис, вважала такі умови справедливими.
Не погоджується колегія і з доводами позивачки про введення її в оману відповідачем щодо сукупної вартості кредиту, оскільки з матеріалів справи вбачається, що така інформація позивачці надавалась (а.с. 61).
Щодо порушення сторонами письмової форми договору, а саме відсутність печатки юридичної особи, то ці доводи також суперечать обставинам справи.
Як видно з кредитного договору, від імені ВАТ « Райффайзен Банк Аваль » його укладено представником Миколаївської обласної дирекції відповідача за дорученням банку та скріплено печаткою цієї дирекції.
Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Вказана норма не містить прямого застереження щодо скріплення правочинів від імені юридичної особи виключно печаткою юридичної особи.
Отже, скріплення кредитного договору печаткою філії юридичної особи не суперечить положенням ч. 2 ст. 207 ЦК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору. В зв’язку чим підстави, які зазначила позивачка для визнання недійсним спірного договору іпотеки, також відсутні. Тому вимоги ОСОБА_8 про визнання недійсними вказаних договорів задоволенню не підлягають.
Також не підлягають задоволенню і вимоги позивачки звільнити спірну квартиру від обтяжень, обумовлених іпотекою, та зобов’язати приватного нотаріуса вчинити відповідні дії, пов’язані із звільненням квартири від обтяжень, оскільки ці вимоги є супутніми від вимог про визнання спірних правочинів недійсними.
Разом з тим, суд першої інстанції на вказані обставини справи та вимогами матеріального права належної уваги не звернув, та помилково задовольнив частково позов.
Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з позивачки на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати, сплачені при подачі апеляційної скарги.
Керуючись статями 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства « Райффайзен Банк Аваль » про визнання недійсними договорів відмовити.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь публічного акціонерного товариства « Райффайзен Банк Аваль » 45 грн. 50 коп. судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Судді: