№ 2-854/10

                                                                                                           Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А І Н И

 22 листопада  2010 року

           Артемівський районний суд м. Луганська  у складі:

           головуючого судді Головіної Т.М., при секретарі: Шубіної О.С.,

           за участю: представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

           представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4,

            розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в місті Луганську цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3, виконкому Артемівської районної у м.Луганську ради про визнання об»єктом права спільної  сумісної власності подружжя, визнання права власності та розділ домоволодіння внатурі,-

В С Т А Н О В И В :

     Позивачка,  посилаючись на те, що під час спільного шлюбу з відповідачем   за її особисті кошти, які були отримані нею від продажу належних їй будівель, за адресою: АДРЕСА_1 були побудовані  капітальні побудови: гараж,  сарай,   два вольєри для собак,  літній душ,  бесідка, прибудова до будинку,  зливна яма,  окрім того, літня кухня була переобладнана у  житловий флігель, у якому  вони провели водопровід, каналізацію, послали лінолеум,  зробили капітальний ремонт  стін і стелі,  прибудували веранду, замінили два вікна та двері; також зробили нову огорожу,  двір заклали бетонними плитами;  у житловому будинку  замінили столярку,  переобладнали внутрішню  частину будинку -  встановили дві цеглові перегородки, збільшивши кількість кімнат;  встановили систему  опалення, водопровід  і каналізацію, внаслідок чого вартість спірного будинку значно зросла, звернулася до суду із позовом, який надалі уточнила ( т.2 а.с.47-48), у якому просить визнати спільним  майном подружжя спірне домоволодіння, визнати за нею право власності на ј частину спільного майна, яке складається  з літньої кухні літ Б-1, капітального гаража, вольєра та альтанки, у загальному користуванні залишити  територію двора, вбиральню  - літ. «У», душ – літ «И».

    У судовому засіданні позивачка та її представник  на своїх вимогах наполягали, пояснивши також,  що у 1995 році  до будинку спочатку прибудували сарай, який у  2001 році сторони перебудували на  кухню і ванну кімнату;  у період часу з  1990 по  1993 рік сторони перебудували літню кухню у  житловий флігель,   у якій  вони провели водопровід, каналізацію,  постелили лінолеум,  зробили капітальний ремонт  стін і стелі,  прибудували веранду, замінили два вікна та двері. Склад ј майна, яке підлягає розділу був встановлений позивачкою із самостійних розрахунків,  посилаючись на  висновок експертизи, шляхом розділу у рівних частках  загальної суми поліпшень -   68 310 грн. та виділення на половину даної суми майна внатурі – а саме літню кухню,  капітальний гараж та альтанка.

  Відповідач у судовому засіданні   вимоги позивачки  не визнав, посилаючись на те, що  спірний будинок належить  йому на праві особистої  власності; що після першого розірвання шлюбу з відповідачкою -  у квітні  1993 року,  питання про розділ спільно нажитого майна з відповідачкою було  вирішено  мирним шляхом, а саме – відповідачка забрала  собі і вивезла усі меблі, а йому залишилися придбані за сумісні кошти будівельні матеріали,  з яких він своїми власними силами  робив  прибудови та перепланування – побудував душ  у 1993 році, зробив замощення двору бетонними плитами,  цеглові перегородки в будинку,  зливну яму,  сарай був побудований  його дідом у  1956 році,  а у 1993 році він його облицював  цеглою;  літня кухня побудована  у 1939 році,  у якій  у   1983 році  дід прибудував  веранду,  у 1987 році – провів водопровід,  у 1980 році – зробив каналізацію, у  1999 році   перекритий  дах,  у якій кахель і штукатурку за свої власні кошти і сили робила його мати у 1992 році;  у 1993 році  прибудував прибудову до будинку  у якій знаходяться кухня,  ванна кімната і туалет. За спільні кошти з позивачкою з 1995 року ними були придбані будівельні матеріали,  бойлер,  замінені вікна  та двері у будинку, встановлені два вольєри для собак, а усього – на загальну суму  2 415 грн., Ѕ якої відповідач згоден сплатити позивачці, як компенсацію частки сумісного майна.

 Представник відповідача - виконкому Артемівської районної у м.Луганську ради у судове засідання не з»явився, про слухання справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.  

     Допитані свідки суду показали:

     ОСОБА_5 –  що з весни та до осени 1993 року її чоловік  працював у відповідача -  будував прибудову до АДРЕСА_1, вона приносила йому обіди. На той час у будинку перебували  відповідач, який також приймав участь у будівництві, його батьки  та дідусь, позивачки на той час не було, зі слів відповідача, вони разом не мешкали; виконані роботи оплачував відповідач;

      ОСОБА_6,  що у 1993 році відповідач розповідав йому, що розлучився, з травня  та по жовтень 1993 року він йому допомагав у будівництві прибудови,  їздив з відповідачем за будматеріалами – останній придбав  доску, цемент,  шифер. Часто бачив у будинку батьків відповідача, його брата, позивачку  не бачив жодного разу;

      ОСОБА_7 – що позивачка деякий час – 3-4 місяці  у будинку  з відповідачем не мешкала, вона виїхала; відповідач мешкав у будинку постійно, займався будівництвом, йому допомагали батьки та друзі;

      ОСОБА_8, ОСОБА_9 -  мати  та брат відповідача, що усім будівництвом  займався відповідач, його батьки та брат – ОСОБА_9 Позивачка  участі у будівництві не приймала, вони з відповідачем розлучились та розділили майно,  остання виїхала з будинку та вивізла посуд, меблі, відповідачу залишилися  будівельні матеріали, які вони придбали разом;

       ОСОБА_10 -  що у 1993 році  працював у відповідача -  будував прибудову до АДРЕСА_1 – робив кладку , покривав кришу шифером, відповідач їм допомагав – привозив будівельні матеріали,  на той час у будинку знаходились його батьки; позивачку він жодного разу у будинку не бачив;

         ОСОБА_11 – що у 1992-1993 роках  він допомагав відповідачу  класти фундамент до прибудови  та під гараж, грузити та відвантажувати будівельні матеріали; позивачки на той час не було, вони були у розлученні;

         ОСОБА_12 – що у позивачки  було два флігеля, які вона продала та у спірному будинку  сторони робили ремонт; на той час позивачка вела господарство, тримала кролів. Сторони розлучились через свекруху,  позивачка виїхала з будинку та вивезла меблі;

         ОСОБА_13, ОСОБА_14 – що  позивачка продала свої флігелі та почала робити у будинку перебудови- сторони провели до літньої кухні воду, зробили каналізацію, перекрили дах, зробили прибудову  позивачка вела господарство – тримала кролів, курей;

         ОСОБА_15 – що у позивачки було 2 флігеля, сторони їх продали та почали  будівництво, придбали автомобіль – побудували прибудову,  гараж. Років 7 потому сторони розходилися,  позивачка виїжджала з будинку та вивозила якісь речі, вони ділили майно. На протязі року до неї переїхав відповідач;

        ОСОБА_14- що позивачка продала свою нерухомість  та сторони почали сумісне будівництво – капітального гаражу, вольєру, огорожі, душу, вбиральні, мешкали у флігелі,  там провели газ та воду, ремонтували літню кухню; з 1993 року по 2004 рік (коли вона виїхала із міста),  сторони мешкали разом,  не розводилися та не роз»їжджалися.

         Допитаний у судовому засіданні судовий експерт Лісовцов С.О. суду показав, що ним була проведена по справі будівельно-технічна експертиза, існування будівель ним було перевірено особисто шляхом виходу на місцевість, однак ці будівлі не внесені у технічний паспорт та не введені в експлуатацію, прибудова до будинку побудована на місці сараю, вона недобудована, корисна площа будинку завдяки якої збільшилася. Прибудова до будинку у технічному паспорті 1995 року значиться, як сарай літ «Д».

                     Судом встановлено, що вперше сторони уклали шлюб 2.06.1990 року, коли позивачка вселилась у будинок, шлюб був розірваний  23.04.1993 року, коли позивачка виїхала з будинку.  2.11.1993 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_17, який був розірваний  6.07.1994 року. Сторони примирилися та позивачка вселилася до будинку  17.06.1994 року.  24.12.1994 року сторони повторно уклали шлюб, який було розірвано   Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.05.1995 року  відповідач є власником Ѕ частини АДРЕСА_1. Інша Ѕ частина даного будинку належить відповідачеві на підставі  договору дарування  від 30.10.1985 року.  

                    Рішенням виконкому Артемівської райради м.Луганська від 13.06.1995 року, відповідачу дозволено зареєструвати  самовільно побудовані  тамбур літ б,  сарай літ д, закріплено у постійне  користування самозахоплення земельної ділянки площею 19 кв.м.
                   Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.05.1998 року, позивачка після смерті матері  отримала у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

                   3.06.1998 року  позивачка набула право власності на  житловий АДРЕСА_3, що у м.Луганську на підставі договору міни – шляхом обміну на належну їй квартиру , розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

                   За договором купівлі-продажу, 11.09.1998 року позивачка продала житловий АДРЕСА_3, що у м.Луганську за 4 000 грн.

                  16.01.2002 року позивачка подарувала  ОСОБА_18  8/100 частин житлового будинку  за адресою: АДРЕСА_4.

                  З 2006 року відносини між сторонами погіршилися та набули статус конфліктних,  17.11.2006 року відповідач залишив спірний будинок та мешкає за іншою адресою, повторно уклав шлюб.  5.04.2007 року позивачка зверталася до міліції  із заявою щодо крадіжки відповідачем телевізора. 13.04.2007 року відповідач звертався із заявою до міліції відносно хуліганських дій позивачки.  Постановами  Артемівського РО ЛМУ  від 10.04. та 14.04.2007 року, у порушенні кримінальної справи за ознаками ст.. 185,  296 КК України, відмовлено.

    Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №2183/23 від 12.04.2010 року дійсна вартість АДРЕСА_1 із прибудовами, підсобними приміщеннями в м. Луганську до червня 1990р. у тім технічному стані, у якому він був, становить 7999 руб., до червня 1990р. у тім технічному стані, у якому він був, у цінах на даний період - 163193 грн. Вартість  проведених  із     червня 1990р.  у  домоволодінні перебудов, прибудов й поліпшень, таких як: будівництво капітального гаража, сараю, нового огородження з металу й шиферу з фундаментом, 2-х капітальних вольєрів для собак, літнього душу, альтанки, убиральні, устаткування побутовими приналежностями й сантехнікою, укладання двору бетонними плитами, устаткування житлового будинку системою опалення, водопроводом і каналізацією, установка бойлера для гарячої води, заміна повністю столярки (вікна, двері), переустаткування внутрішньої частини будинку - установка 2-х цегельних перегородок і ремонт стін і стелі, укладання кахельної плитки, прибудова веранди, штукатурка будинку із зовнішньої сторони, будівництво зливальної ями й кладка її цеглою, переустаткування літньої кухні в житловий флігель (дах перекритий шифером, устаткування газовим опаленням, проведення водопроводу й каналізації, укладання лінолеуму, у цінах порівнянних з дійсною вартістю домоволодіння становлять 68310 грн.

           Стенове огородження прибудови до будинку, товщиною 0,2м.(1\2 песчаника)  не   відповідає   вимогам   будівельних   норм   і   правил,    у   частині  теплотехнічних характеристик  конструкцій, що  обгороджують,     які мають можливість утримувати в зимовий період часу   необхідну розрахункову температуру приміщень ванної кімнати. Будова знову збудуваного сараю, знову збудованого гаража, знову вибудуваної вбиральні, нове огородження з металу й шиферу з фундаментом відповідають вимогам державних будівельних норм; зливальна яма вибудувана за межами земельної ділянки (на ділянці вулиці).

Згідно  п.3.26. державних        будівельних        норм,  спорудження каналізації повинні перебувати    в глибині двору не ближче 15,0м. від вікон житлових будинків, у тому числі й сусідніх садибах. Роботи, проведені в спірному домоволодінні, при виконанні яких були вибудувані цілі спорудження, інженерні мережі,поліпшені будови житлового будинку літера «А-1», літньої кухні літера «Б», відносять
 капітальним роботам.  У результаті будівництва прибудови до будинку, приміщення якої є суміжними із приміщеннями будови житлового будинку літера «А-1», корисна площа житлового будинку збільшилася. Вартість спірного домоволодіння в ринкових цінах на даний час без обліку всіх прибудов і поліпшень становить 84085 грн.  Вартість поліпшень спірного домоволодіння в дійсній вартості домоволодіння станом до червня 1990 р. становить 42%. Вартість поліпшень спірного домоволодіння в дійсній вартості домоволодіння  станом на час проведення експертизи  становить 45%.

                    Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

                    Аналізуючи надані сторонами докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, виходячи із наступного:

                    відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено  прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.  

                   згідно з ч. ч. 1,2 ст. 376 ЦК України, якій не суперечить ст. 105 ЦК України (у редакції 1963 р.) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.  

                   Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.    

                    Відповідно до ст. 26 Закону України “Про основи містобудування” спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх   повноважень,  а  також  судом  відповідно до законодавства.  

                    Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.  

                    З огляду на вказане, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що  порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.  

                    З матеріалів справи вбачається, що майно, яке позивачка просить визнати спільним  майном подружжя та надалі розділити його внатурі, таке як: капітальний гараж, сарй, нове огородження з металу й шиферу з фундаментом, два капітальні вольєри для собак, літній душ, альтанка, убиральня, на момент розгляду справи до експлуатації не прийнято, тому вирішення питання про визнання майна об»єктом права спільної  сумісної власності подружжя,  виділення частки із спільного майна кожному зі сторін та визнання права власності на спірне майно, у відповідності до вимог  діючого законодавства, є неможливим.  

                    Окрім того, згідно ст.. 25 КпШС  ( суд вважає, що необхідно керуватися  КпШС України 1970 року,  що діяв на час виникнення майнових прав на будинок),  якій   не суперечить  ст..62  СК України (2002 року),  що діє на час виникнення спору, майно одного з подружжя може бути визнане  об»єктом права  їх загальної сумісної власності, якщо вартість цього майна  за час шлюбу значно зросла внаслідок  спільних трудових  чи матеріальних витрат одного з подружжя чи їх обох.  

                    Відповідно до ст..  156 ЖК України,  члени сім»ї власника  житлового будинку,  які проживають разом із ним у будинку,  користуються житловим приміщенням нарівні  з власником, зобов»язані дбайливо ставитися до  житлового будинку, брати участь  у витратах  по утриманню будинку, придомової території та проведенню ремонту.

                   Відповідно до п.4 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює  право приватної власності громадян на жилий будинок»  від 4.10.1991 року, члени сім»ї власника жилого будинку, що брали участь у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю тощо..)  і підсобних приміщень або коли їх затрати  на ремонт жилого будинку перевищували покладений  на них ст.. 156 ЖК України обов»язок,  вправі вимагати  не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат  на будівництво.

                    Встановлено, що будинок №8 по вул.. Броненосца Потьомкіна.був набутий відповідачем до шлюбу,  належить йому на праві  приватної власності, тобто є його  роздільною власністю – згідно ст.. 24 КпШС  України (у редакції 1970 р.)

                       Поклавши у підставу свого рішення висновок експерта, за яким експерт встановлює вартість спірних будівель та проведених поліпшень у домобудівлі з урахуванням невведених до експлуатації будівель і споруд, суд приодить до наступного:

                      аналізуючи даний висновок,  вартість всіх поведених  сторонами ремонтних робіт  та удосконалень у будинку складає  68 310 грн.,  вартість поліпшень складає 45%  в дійсній вартості будинку. При цьому, у вартість  проведених  робіт також уввійшло: будівництво капітального гаража, сараю, 2-х капітальних вольєрів для собак, літнього душу, альтанки, убиральні, прибудова веранди (сарай літера «Д»),  які є  підсобними  будівлями та приміщеннями, а також переустаткування літньої кухні в житловий флігель  - поліпшення  підсобної будівлі, вартість яких склала 40 179 грн. Таким чином, вартість всіх поведених сторонами ремонтних робіт та удосконалень у будинку за відрахуванням підсобних  будівель та приміщень та проведених у них ремонтних робіт, складає  28 131 грн. -  (68 310 грн. - 40 179 грн.).  Приймаючи до уваги співвідношення  вартості проведених робіт - 28 131  грн. з вартістю  будинку без урахування даних робіт – 135 062  грн.( 163 193 грн. – вартість будинку з прибудовами та підсобними приміщеннями до червня 1990 року – 28 131 грн.),  враховуючи, що вартість підсобних будівель та приміщень не може бути підставою для визнання права власності за позивачем, суд вважає, що вартість спірного будинку  значно не зросла,  спірний будинок не може бути визнаний  об»єктом права  загальної сумісної власності сторін.

                  Позивач не  вимагає відшкодування своїх витрат на будівництво та проведення ремонтних робіт,  дане питання не було предметом розгляду зазначеної справи, позивач наполягає лише на визнанні за нею права власності на частину спірного  будинку, тому суд розглядає позов у межах заявлених вимог.

                  Прийшовши до висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, суд також бере до уваги той факт, що остання, як член сім»ї власника житлового будинку (на той час – дружина відповідача), яка проживала разом із відповідачем у будинку,  користувалася житловим приміщенням нарівні  з останнім зобов»язана дбайливо ставитися до  житлового будинку, брати участь  у витратах  по  утриманню будинку, при домової території та проведенню ремонту, що не є  підставою для визнання за позивачкою права власності на спірний будинок.

                       З вищенаведених підстав суд приходиь до висновку, що позов ОСОБА_1 необгрунтований та здоволенню не підлягає.          

                      На підставі викладеного ст..24, 25 КпШС  України (1970 року), ст..62  СК України (2002 року), ст..156 ЖК України, ст. 331,  376 ЦК України ( у редакції  2004 року), ст. 105 ЦК України (у редакції 1963 р.),  керуючись ст. 10,11,60, 212-215  ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

        У позові ОСОБА_1 до  ОСОБА_3, виконкому Артемівської районної у м.Луганську ради  про визнання об»єктом права спільної  сумісної власності подружжя, визнання права власності та розділ домоволодіння внатурі - відмовити за необґрунтованістю.  

                     Апеляційна скарга на рішення суду  може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення.

                     Повний текст рішення суду виготовлений 24 листопада 2010 року.

        Суддя:                                                                                                                                 Т.М. Головіна