АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1491-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Буйлова С.Л.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Авраміді Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді Авраміді Т.С.
Суддів: Моісеєнко Т.І.,
Іщенка В.І.,
при секретарі Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 19 липня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА :
У червні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відповідачки без надання іншого житла з квартири АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16.06.1992 року, реєстровий №50 від 8.04.1993 року. 20 листопада 2007 року сторони в усній формі дійшли згоди про те, що ОСОБА_7 передає ОСОБА_6 2000 доларів США у рахунок платежів за придбання квартири АДРЕСА_1 та відповідачка зобов’язалася в строк до 20 листопада 2008 року виплатити позивачу залишок вартості в розмірі 10000 доларів США, а тим часом проживати у вказаній квартирі, про що ОСОБА_7 власноруч було складено розписку. У визначений сторонами строк, ОСОБА_7 зобов’язання не виконала, договір купівлі-продажу між сторонами не був укладений. У добровільному порядку ОСОБА_7 не звільняє квартиру АДРЕСА_1, чим перешкоджає позивачу як власнику квартири у користуванні та розпорядженні нею.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 19 липня 2010 року позов ОСОБА_6 задоволений. Усунуто перешкоди у користуванні житловим приміщенням та здійснення права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_7 Виселено ОСОБА_7 з зазначеної квартири без надання іншого житла. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить вказане судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_7 зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що квартира належить позивачу, є необґрунтованим оскільки в нього відсутні правовстановлюючі документи на спірну квартиру, а саме – свідоцтво про право власності. Посилається також на порушення норм процесуального права за тих підстав, що судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотань про залучення до участі у розгляді справи третіх осіб без самосійних вимог: органу опіки та піклування Ленінської РДА у зв’язку з тим, що в спірній квартирі проживають її малолітні діти, права яких були порушенні внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про виселення, а також КП «Щолкіне-Азов», оскільки спірна квартира у будинку знаходиться на балансі цього підприємства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідачки, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що проживаючи у спірній квартирі ОСОБА_7 перешкоджає ОСОБА_6 у користуванні та розпорядженні належної йому на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1, чим порушує право власності позивача, тому права ОСОБА_6, як власника підлягають захисту на підставі ст. 391 ЦК України шляхом виселення ОСОБА_7 із спірної квартири.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16.06.1992 року, зареєстрованого БТІ в реєстрі за №50 від 8.04.1993 року та згідно відповіді БТІ Ленінського району АР Крим на судовий запит за вих. №03/04/725 від 6.07.2010 року (а.с.37,38,39).
Згідно розписки ОСОБА_7 сплатила позивачу у рахунок майбутніх платежів за квартиру 2000 доларів США, залишок суми в розмірі 10000 доларів США зобов’язалася сплатити до 20 листопада 2008 року, а у випадку невиконання обов’язку щодо сплати грошових коштів звільнити квартиру 20 листопада 2008 року.
Посилаючись на тяжкі обставини – втрату дитини та відсутність грошових коштів, відповідачка не заперечувала факт невиплати позивачу залишку вартості квартири до теперішнього часу.
Наведене свідчить про те, що після 20 листопада 2008 року ОСОБА_7 проживає у квартирі АДРЕСА_1 не маючи на те правових підстав. Договір найму квартири між сторонами після 20 листопада 2008 року не укладався. Добровільно звільнити житлове приміщення відповідачка відмовляється.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, способами захисту права власності передбаченими нормами статей 16, 386, 391 ЦК та ст.169 ЖК України.
Як вбачається з сукупності зібраних у справі доказів, яким суд першої інстанції надав оцінку у відповідності зі ст. 212 ЦПК України, квартира АДРЕСА_1, яка є предметом спору, належить ОСОБА_6, та використовується ОСОБА_7, яка не має підстав для проживання в ній, посилання відповідачки на те, що вказана квартира є безхазяйною з підстав не проживання позивача протягом 15 років не засновані на законі.
Доводи апелянта щодо необґрунтованості висновку суду першої інстанції про те, квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_6 є неспроможними, оскільки право власності на вказану квартиру зареєстровано за позивачем згідно ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", його право власності на вказану квартиру ніким не оспорено, що підтверджено матеріалами справи.
Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права: незалучення до участі у розгляді справи в якості третіх осіб: органу опіки та піклування Ленінської РДА у зв’язку з тим, що в спірній квартирі проживають її малолітні діти, а також КП «Щолкіне-Азов», на балансі якого знаходиться спірна квартира не беруться колегією суддів до уваги, оскільки рішення по справі не стосується їх прав та обов’язків, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Таким чином, аналіз зібраних по справі доказів, які всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджені судом свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність перешкод з боку відповідачки у користуванні та розпорядженні квартирою, належною позивачу, що згідно положень ст. 391 ЦК України, ст.169 ЖК України є підставою для усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_7 із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та обрав засіб захисту порушеного права, який є адекватним змісту порушеного права.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1, статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 19 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: