РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Адаменко О.Г.
Суддів Руснак А.П.
Кірюхіної М.А.
при секретарі Бініашвілі Б.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за заявою ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа – сектор громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Євпаторійського МВ ГУ МВС України в АР Крим, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 квітня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
12 березня 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України з 1990 року.
Заява мотивована тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Благовещенськ Амурської області Російської РФСР. У 1984 році шлюб між його батьками – ОСОБА_6 і ОСОБА_7 був розірваний. У 1985 вони з матір’ю переїхали на постійне місце проживання до України. З 1985 по 1990 рік вони проживали у м. Євпаторія; з 1990 по 1996 рік - у м. Керч; з 1996 по 1998 рік - у м. Саки. З 1998 по 2009 рік він проживав без реєстрації у м. Ялта і працював будівельником. Своєчасно, тобто після досягнення 16 років, паспорт він не отримав, оскільки не мав у ньому потреби. На даний час для отримання паспорту громадянина України він має підтвердити свою належність до громадянства України. Проте факт його постійного проживання в Україні на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) належними документами не підтверджується. У зв’язку з цим він вимушений звернутися для його підтвердження до суду.
Заінтересована особа у справі - сектор громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб далі (сектор ГІРФО) Євпаторійського МВ ГУ МВС України в АР Крим.
Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 квітня 2010 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовлено.
ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його заяви, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи і вимогам закону.
Зокрема, вказує на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його заяви, оскільки він надав достатньо доказів, які підтверджують факт його постійного проживання в Україні на момент проголошення її незалежності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання на території України, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не надав доказів, які б беззаперечно підтверджували цей факт.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки він не відповідає обставинам справи і зроблений з порушенням норм процесуального права.
Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами частини 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
Пунктом 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Благовещенськ Амурської області Російської РФСР, отже за народженням був громадянином СРСР. Його батьком є ОСОБА_6, а матір’ю – ОСОБА_7.
2 березня 1984 року шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 був розірваний.
З довідки КП «Єдиний розрахунковий центр» вбачається, що ОСОБА_7 була зареєстрована з неповнолітнім сином ОСОБА_5, 1981 року народження за адресою АДРЕСА_1 з 13 серпня 1985 року по 6 лютого 1990 року.
З довідки комунального підприємства «Аршинцево», а також копії картки прописки форма № 16, вбачається, що ОСОБА_7 була постійно зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 з неповнолітнім сином ОСОБА_5, 1981 року народження, з 16 лютого 1990 року по 12 квітня 1991 року; з 31 травня 1991 року по 18 жовтня 1994 року і з 9 червня 1995 року по 27 вересня 1996 року.
Довідкою Керченської загальноосвітньої школи № 13 підтверджується, що ОСОБА_5 дійсно навчався у загальноосвітній школі № 13 м. Керчі АР Крим з 15.02.1990 року по 1996 рік і вибув у м. Саки.
Довідкою дитячої поліклініки Керченської міської лікарні № 3 підтверджується, що ОСОБА_5, 1981 року народження, проживав в АДРЕСА_2, перебував на обліку з 15.02.1990 року по 27.09.1996 року і відвідував школу № 13.
З довідки КП «Сакське житлово-експлуатаційне об’єднання» і картки прописки форма 16 вбачається, що ОСОБА_7 постійно проживала разом із сином ОСОБА_5 у АДРЕСА_3 з 20.11.1996 року по 19.08.98 року.
08.04.1999 року ОСОБА_5 у державній податковій інспекції по м. Ялта отримав довідку про присвоєння йому ідентифікаційного номеру.
З акту, складеного майстром КП «Гарант», і довідки КП «Єдиний розрахунковий центр» вбачається, що з квітня 2009 року ОСОБА_5 проживає без реєстрації в АДРЕСА_4.
З паспорта матері ОСОБА_5 - ОСОБА_7 (до реєстрації 05.04.2008 року шлюбу ОСОБА_7) вбачається, що вона є громадянкою України і з 17.04.2009 року постійно зареєстрована за адресою АДРЕСА_4.
Зазначені докази, на думку колегії, беззаперечно підтверджують той факт, що станом на 24 серпня 1991 року, тобто на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) ОСОБА_5 постійно проживав на території України, а саме у м. Керч.
Оскільки цей факт має юридичне значення і не може бути підтверджений заявником в іншому порядку, він підлягає встановленню в судовому порядку.
На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, у порушення вимог ст. 212 ЦПК України не надав належної оцінки представленим заявником доказам, і ухвалив рішення, що суперечить вимогам ст. 213 ЦПК України.
Відсутність доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_5 постійно проживав в Україні в період з 1999 по 2008 рік, не дає підстав для відмови у задоволенні заяви, оскільки юридичне значення має лише факт постійного проживання заявника в Україні на 24 серпня 1991 року.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви і встановлення факту постійного проживання ОСОБА_5 на території України – в м. Керч на момент проголошення незалежності України – 24 серпня 1991 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, пунктами 3, 4 частини 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 квітня 2010 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення.
Заяву ОСОБА_5 задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця м. Благовещенськ Амурської області Російської РФСР, на території України – в м. Керч на момент проголошення незалежності України – 24 серпня 1991 року.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: