Єдиний унікальний номер 226/2370/21

Номер провадження 22-ц/804/2716/21        

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року

м. Бахмут

справа № 226/2370/21

провадження № 22-ц/804/2716/21

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Тимченко О.О.,

суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.,

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

боржник – Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 226/2370/21 за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та середнього заробітку за час затримки розрахунку з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська»,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,

на ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 17 серпня 2021 року про відмову у видачі судового наказу (суддя Редько Ж.Є.), постановлену в приміщенні Димитровського міського суду Донецької області,–

В С Т А Н О В И  В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Димитровського міського суду Донецької області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» заборгованості по заробітній платі у розмірі 9 825,85 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2019 року по 09.08.2021 року в розмірі 255 675,20 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 17 серпня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» заборгованості по заробітній платі в розмірі 9 825,85 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 05.11.2019 року по 09.08.2021 року в розмірі 255 675,20 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що заява подана з порушенням вимог статті 163 ЦПК України, а саме, заявником не надано документів на підтвердження обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. При цьому, заявник звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу 10 серпня 2021 року, тобто через один рік і майже сім місяців після виготовлення довідок про розмір заборгованості.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що надана суду першої інстанції довідка № 117 від 28.10.2020 року видана особою, яка відповідає за достовірність зазначеної в ній інформації та є належним доказом нарахованої, але не виплаченої заробітної плати після відрахувань податків та обов`язкових платежів податковим агентом – роботодавцем, що узгоджується із законодавством.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема щодо відмови у видачі судового наказу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

10 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Димитровського міського суду Донецької області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» заборгованості по заробітній платі у розмірі 9 825,85 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2019 року по 09.08.2021 року в розмірі 255 675,20 грн.

Згідно з довідкою ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» ОСОБА_1 працював у ДП «ВК «Краснолиманська», звільнено за власним бажанням 04 листопада 2019 року. Його середньоденний заробіток склав 581,08 грн.

Відповідно до довідок ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» при звільненні ОСОБА_1 за жовтень 2019 року йому нараховано заробітну плату в розмірі 13 364,94 грн (05.12.2019 року перераховано 1000,00 грн, 27.12.2019 року перераховано 3 290,00 грн, за винятком обов`язкових утримань до сплати – 7 935,43 грн), за листопад 2019 року нараховано – 10 409,14 грн (за винятком обов`язкових утримань до сплати – 6 180,42 грн).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , підлягає задоволенню.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ  ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону, ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заява подана з порушенням вимог статті 163 ЦПК України, а саме, заявником не надано документів на підтвердження обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. При цьому, заявник звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу 10 серпня 2021 року, тобто через один рік і майже сім місяців після виготовлення довідок про розмір заборгованості.

Проте, суд першої інстанції дійшов такого висновку із недотриманням норм процесуального права.

Згідно із частинами 1, 2 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Пунктом 1 частини 1 статті 161 ЦПК України передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Вимоги форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені статтею 163 ЦПК України, а саме, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.

У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

В статті 165 ЦПК України наданий вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, зокрема в частині першій даної норми зазначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Суд першої інстанції в ухвалі послався на пункт 1 частини 1 статті 161 ЦПК України згідно з якою судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку та зазначив, що на підтвердження заявлених вимог в цій частині ОСОБА_1 посилається на довідку боржника про заборгованість, в якій зазначено розмір заборгованості після утримання податків, що не відповідає наведеній нормі закону.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у справі «Bellet v. France», стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а висновок суду першої інстанції щодо неприйняття довідки боржника про заборгованість із заробітної плати помилковим.

Так, згідно з пунктом 168.1.1 розділу IV Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України.

При цьому якщо оподаткований дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені Податковим кодексом для місячного податкового періоду (пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Податковий агент (в даному випадку боржник) згідно з підпунктом "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу зобов`язаний подавати у строки, встановлені для податкового кварталу, податковий розрахунок (форма № 1 ДФ) до контролюючого органу.

Відповідно до пункту 2.2 Порядку №4 визначено, що податковий розрахунок (форма №1ДФ) подається незалежно від того, виплачує чи не виплачує доходи (заробітна плата) платникам податку податковий агент протягом звітного періоду.

Отже, при нарахування заробітної плати працівнику, з нього автоматично сплачуються податки і збори, після сплати останніх, заробітна плата виплачується працівнику.

Якщо заробітна плата після сплати податків не виплачена, то вона у податковій звітності фіксується як заборгованість по заробітній платі і подається до Державної фіскальної служби.

З вказаного слідує, що стягненню підлягає тільки нарахована на підставі первинних документів, але невиплачена заробітна плата.

Тобто, надана суду довідка видана особою, яка відповідає за достовірність зазначеної в ній інформації та є належним доказом нарахованої, але не виплаченої заробітної плати після відрахувань податків та обов`язкових платежів податковим агентом – роботодавцем, що узгоджується із законодавством і не оспорюється заявником, який і надав даний доказ до своєї заяви.

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції послався на порушення вимог статті 163 ЦПК України.

Проте, ані стаття 163 ЦПК України, ані стаття 165 ЦПК України не містять положень щодо розгляду обґрунтованості заявлених стягувачем вимог по суті при видачі судового наказу, на які посилається суд першої інстанції.

Крім того, пунктом 7 частини 1 статті 168 ЦПК України передбачено, що у судовому наказі зазначається повідомлення проте, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Натомість, у подальшому після видачі судового наказу, боржник у заяві про скасування судового наказу може зазначити про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача (пункт 5 частини 3 статті 170, частина 3 статті 171 ЦПК України), що є передбаченою процесуальним законом підставою для скасування судового наказу.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що, оскільки заявник звернувся із заявою про видачу судового наказу 10 серпня 2021 року, тобто через один рік і майже сім місяців після виготовлення довідок про розмір заборгованості, то суду не надано беззаперечних доказів того, що станом на дату звернення до суду розмір заборгованості по заробітній платі складає суму, яку заявив стягувач, а також чи наявна ця заборгованість взагалі, що також впливає на визначення періоду затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу, дійшов передчасного висновку про відмову у видачі судового наказу.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Колегія суддів вважає, що ухвалу про відмову у видачі судового наказу постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційним судом скасовано ухвалу суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами, передбаченими процесуальним законом.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 17 серпня 2021 року про відмову у видачі судового наказу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий        О.О.Тимченко

Судді          О.А. Мірута

          Я.В. Хейло