Справа № 22Ц - 9375/2010                                                                                     Головуючий у 1 інстанції Ковальчук Л.М.

Категорія                Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А.

УХВАЛА

Іменем України

09 грудня 2010 року     м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого - судді:    Яворського М.А.

суддів:     Ігнатченко Н.В., Коцюрби О.П.,

при секретарі     Джафаровій Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2010 року у справі за позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2006 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, посилаючись на те, що 29 серпня 2006 року він на своєму автомобілі Nissan Terrano д/н НОМЕР_1 рухався по вул. Ленінградській, що знаходиться в с. Крюківщина, Києво-Святошинського району. В машині з ним знаходилась його неповнолітня дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. На перехресті вул. Ленінградської, по якій він рухався і на якій встановлено знак „Головна дорога" та вул. Кірова, що є другорядною, сталося зіткнення з автомобілем ВАЗ-2110 д/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3, в результаті чого автомобіль позивача зазначав пошкодження, а неповнолітня дочка тілесних ушкоджень. Вважаючи винним у вказаній ДТП відповідача, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 8638 грн. 48 коп. та 10000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також стягнути судові витрати та витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 1250 грн.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, невідповідність висновків суду та неповноту розгляду вказаної справи просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задовлення його позовних вимог .

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції при розгляді вказаної справи встановлено, що 29 серпня 2006 року в с. Крюківщина, Києво-Святошинського району, Київської області на перехресті вулиць Ленінградської та вул. Кірова сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля NISSAN д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля ВАЗ-2110, д/н НОМЕР_2 який належить на праві приватної власності ОСОБА_5. та яким за дорученням керував ОСОБА_3 Внаслідок зіткнення пасажиру автомобіля NISSAN д/н НОМЕР_1 ОСОБА_6 було завдано тілесних ушкоджень , а  вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження .

Вирішуючи вказаний спір та, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що позивач у справі не надав суду доказів в обґрунтування своїх вимог та не довів в судовому засіданні, що з вини відповідача йому заподіяно матеріальну і моральну шкоду, не здобуто таких доказів і судом.

Колегія суддів вважає даний висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апелянта безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України  майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,  відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.  

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов’язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.  

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов’язок спростування презумпції вини шляхом доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Судом першої інстанції встановлено, що дійсно 29 серпня 2006 року в с. Крюківщина, Києво-Святошинського району, Київської області на перехресті вулиць Ленінградської та вул. Кірова за участю позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3, як володільця транспортного засобу ВАЗ-2110, д/н НОМЕР_2 сталася дорожньо-транспортна пригода.

Органом дізнання по вказаному факту  був складений відмовний матеріал  та у вказаній справі 07 вересня 2006 року  була винесена постанова  про відмову у порушення кримінальної справи. При цьому органом дізнання було ухвалено : направити адміністративні протоколи  до суду для вирішення питання про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124  КпАП України. Однак вказані дії органом дізнання щодо направлення до суду адміністративних протоколів   виконанні не були та питання про винність та  відповідальність учасників вказаної  ДТП  судом не вирішувалося. Тобто підстав передбачених ст. 61 ч. 3, 4 ЦПК України судом не встановлено.

Розглядаючи вказаний спір, та приходячи до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача зобов’язання по відшкодуванню позивачу  спричиненої матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що  проведеними у справі авто технічним дослідженням №3334 від 20.11.2007 року (а.с. 83-84) та  висновком судової авто технічної експертизи №3976 від 05 лютого 2010 року підтверджується відсутність вини відповідача ОСОБА_3 у виникнення вказаної дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження транспортних засобів та спричинення тілесних ушкоджень неповнолітній ОСОБА_6,  оскільки дорога ( вулиця Кірова)  по якій рухався відповідач не містив дорожнього знаку «Дати дорогу», який би інформував відповідача  та визначав би пріоритетний  порядок проїзду на вказаному  вище перехресті.

З наявних в матеріалах справи авто технічного дослідження №3334 від 20.11.2007 року (а.с. 83-84) та судової авто технічної експертизи №3976 від 05 лютого 2010 року вбачається що однією із причин виникнення даної ДТП є неналежна організація дорожнього руху на перехресті вулиць Ленінградської та Кірова  в с. Крюківщина, а саме відсутність в напрямку руху автомобіля ВАЗ  перед перехрестям з вул. Ленінградською  на момент скоєння даної ДТП дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу».

Колегія суддів вважає, що відповідач довів наявними у матеріалах справи доказами ( зокрема схема місця пригоди на яких відсутні знак «Дати дорогу» про відсутність його вини у виникнення вказаної ДТП та відсутність його вини у спричиненні позивачу шкоди, тому рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б давали підстави скасувати рішення суду першої інстанції, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

 Керуючись ст.ст. 303,307 ч. 1 п. 1,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.

Головуючий  суддя :

Судді :