Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 – 10522/ 10 Головуючий у 1 інстанції: Картофлицький Г.В.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«08» грудня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
при секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ТОВ «Лагуна», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 про визнання недійсними установчого договору та статуту ТОВ «Лагуна», треті особи: Приморська районна державна адміністрація Запорізької області, шоста Запорізька державна нотаріальна контора,-
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_4, ТОВ «Лагуна», треті особи: Приморська районна державна адміністрація Запорізької області, шоста Запорізька державна нотаріальна контора.
В позовній заяві зазначав, що він з 1970 року перебуває з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу вони придбали майно у вигляді частки бази відпочинку, розташованої в с. Набережне Приморського району. У березні 2009 року з листа ТОВ«Лагуна», він дізнався, що 11 липня 2001 року ОСОБА_4 без його відома уклала установчий договір ТОВ«Лагуна», відповідно до якого зобов’язалася внести це майно в якості вкладу до статутного фонду товариства.
Позивач просив визнати недійсними установчий договір та статут ТОВ «Лагуна» на підставі ст.48 ЦК України 1963 р., оскільки договір було укладено в порушення ст. 23 КпШС України без його письмової згоди.
Ухвалою Приморського районного суду Запорізької області від 19 травня 2010 року залучено до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15
Ухвалою Приморського районного суду Запорізької області від 21 вересня 2010 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача – ОСОБА_16
Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2010 року у задоволенні позову відмовлено за пропуском позовної давності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що суд неправильно визначив початок перебігу позовної давності, а тому йому безпідставно відмовлено в позові за пропуском позовної давності. Оскільки при розгляді справи не спростовані його доводи про укладання ОСОБА_4 установчого договору з порушенням ст. 23 КпШС України, установчий договір та Статут ТОВ «Лагуна» є недійсними. Просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ «Лагуна», перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суд ухвалив рішення про відмову у позові за пропуском позовної давності без поважних причин.
Проте, з такими висновками суду погодитися не можна .
Так, відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.
Згідно до ст.267 ЦК України сплив позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Виходячи зі змісту ст.ст. 257,267 ЦК, їх положення про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги .
Порядок створення та управління товариством, відносини учасників між собою та з товариством, джерела формування майна товариства і його режим , правовий статус учасників та самого господарського товариства, яким є товариство з обмеженою відповідальність, визначаються й регулюються, зокрема, Цивільним, Господарським кодексами України, Законом України "Про господарські товариства" та іншими актами законодавства України.
Відповідно до ст.80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Згідно частин 1 та 2 ст.83 ЦК України юридична особа може створюватися у формі, зокрема, товариства, яким є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників) які мають право участі у цьому товаристві.
Статтею 84 ЦК України встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю є підприємницьким товариством. За статтею 62 ГК України підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом, юридичною особою, має відокремлене майно, самостійних баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Частиною 5 ст.63 ГК України визначено, що господарське товариство, як корпоративне підприємство діє, зокрема, на основі об'єднання майна засновників (учасників), їх спільного управління справами.
Отже, ТОВ «Лагуна», яке створене згідно рішення засновників від 1 червня 2001 року та зареєстроване Приморською районною адміністрацією Запорізької області 12.07.2001 року за № 0126372ю0010093 , є самостійним господарюючим суб'єктом, що має, зокрема, відокремлене майно, та діє на підставі статуту, затвердженого засновниками. Наявність у господарського товариства відокремленого майна означає, що суб'єктом права власності на це майно, є товариство.
Враховуючи , шо у відповідності до п.2 ч.1 ст.110 ЦК України юридична особа ліквідується ,якщо за рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи, ч.2 зазначеної статті передбачено, що позов може пред’являтися до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.
Позов про визнання недійсним установчого договору та Статуту ТОВ «Лагуна» пред’явлено ОСОБА_3, який не є учасником товариства, з посиланням на порушення ст.23 КпШС України ,оскільки дружина ОСОБА_17 уклала договір без його письмової згоди.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 15 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальні способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 Цивільного Кодексу України, а право, яке виникає з сімейних правовідносин - нормами Сімейного Кодексу України.
При виборі способу захисту цивільного права необхідно виходити із суб’єктивного права та характеру його порушення.
Право вибору способу захисту порушенного або оспорюваного права належить позивачеві відповідно до вимог ст.ст. 3,11,31 ЦПК України ,тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду у відповідності до ст.4 ЦПК є обов’язком суду.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 28 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991 року "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.
Таким чином, позивач хоче захистити право на майно, яке він вважає спільною сумісною власністю подружжя , проте обраний позивачем спосіб захисту не відповідає його суб’єктивному праву та суперечить ст. ст.3,4 ЦПК України, ст.15,16 ЦК України , ст.ст.61,65 СК України ,що унеможливлює його судовий захист визнанням недійсним установчого договору та Статуту ТОВ «Лагуна» .
З огляду на викладене рішення суду підлягає скасуванню за п.4 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові за безпідставністю вимог.
Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ТОВ «Лагуна», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 про визнання недійсними установчого договору та статуту ТОВ «Лагуна» за безпідставністю вимог.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: