РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    23 листопада  2010  р. Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді         Шрамко Л.Л.,        

з участю секретаря -             Куніциної М.Є.,

розглянувши в відкритому  судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до комунальної установи «Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці»Харківської обласної ради,

 співвідповідач - ОСОБА_2,

про встановлення фактів порушень законодавства, бездіяльності, незаконної діяльності, стягнення матеріальної і моральної шкоди, зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до Харківського пансіонату ветеранів праці. Ухвалою суду визначене належне найменування відповідача - комунальна установа «Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці» Харківської обласної ради.

Позивач просить встановити факти порушення відповідачем діючого законодавства України по соціальному та медичному забезпеченню інваліда 1 групи ОСОБА_3 при находженні її на державному забезпеченні в Харківському пансіонаті ветеранів праці;  встановити факти бездіяльності та незаконної діяльності відповідача при вирішенні питань її соціального захисту, по  її соціальному та медичному забезпеченню  відповідно до діючого законодавства України, за його заявами, по виконанню рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 25 січня 2010 р., відповідно з листом обласного управління № 04-Б/4147 від 15.08.2007 р.;  встановити факти нанесення йому матеріальної та моральної шкоди в розмірі 35 172 грн. 50 коп. внаслідок незаконної діяльності та бездіяльності відповідача за період з дати незаконного виключення його доньки зі списків пансіонату по дату подачі до суду даного позову;  стягнути на його користь з відповідача зазначену суму матеріальної та моральної шкоди;  зобов’язати директора пансіонату прийняти інваліда 1 групи ОСОБА_3 на повне державне забезпечення в пансіонат;  зобов’язати директора пансіонату прийняти вичерпні заходи з організації індивідуального медичного посту по догляду за інвалідом 1 групи ОСОБА_3 при знаходженні її на повному державному забезпеченні в пансіонаті або організації індивідуального медичного посту за  нею шляхом укладання договору з ним, як з опікуном, та забезпечити таким чином за рахунок його коштів життєво необхідний догляд за нею на підставі та відповідно до вимог законодавства, а саме ст.ст. 5,6, 18 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я", ст.ст. 3,5,7, 14 Закону України "Про соціальні послуги", пунктів 20,21 и 22 Переліку платних соціальних послуг Постанови Кабінету Міністрів України №12 від 14.01.2004 р.(зі змінами Постановою Кабінету Міністрів України №745 від 16.05.2007 р.); листа Міністерства праці та соціальної політики України № 3212/014/187-06 від 03.07.2006 р.; пункту 2.1. Інструкції по медичному забезпеченню інвалідів в будинках-інтернатах; пункту 14 Індивідуальної програми реабілітації № 2264 від 19.11.2009 р., пунктів 2.1.,2.2.3.,3.5.,4.2,5.3.2.,6.3.4. и 6.2 Положення про Харківський пансіонат ветеранів праці.

  В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що його донька -  ОСОБА_3,, є інвалідом 1 групи  з народження, страждає на тяжке психічне захворювання - олігофренією у стадії імбецильності, визнана недієздатною. Вона знаходилась на повному державному забезпеченні в психоневрологічному відділенні Харківського пансіонату ветеранів праці відповідно до путівки  Головного обласного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації з березня 2002 р. по липень 2006 р. Весь період знаходження його доньки в пансіонаті грубо порушувалися вимоги вищенаведених положень законодавства  по її соціальному та медичному забезпеченні:  не проводилась її щоквартальна диспансеризація та щорічні поглиблені огляди;  щоденні призначення проводилися нерегулярно та не відповідали висновку МСЕК, карточкам реабілітації та основному її діагнозу (записи в історії хвороби носили формальний характер або відсутні листи);  життєво необхідними медичними препаратами вона не забезпечувалася (відсутні призначення або відмітки про видачу в історії хвороби нейролептика Сонапакс або Трусал, як основних ліків при її захворюванні);  консультаціями та лікуванням у спеціалістів відповідно до висновку МСЕК та її станом не проводились; життєво необхідним одягом та інвентарем вона не була забезпечена, що підтверджується її арматурною карткою;  медична документація відносно неї велась незадовільно;  висновки спеціалістів стаціонарних лікувальних закладів, де вона проходила лікування та нагляд, ігнорувались (висновки інфекційної лікарні та 3-ї психіатричної лікарні);  при направленні її на лікування в травні 2006 р. в інфекційну лікарню вона медперсоналом пансіонату не супроводжувалась та індивідуальний пост силами пансіонату не забезпечувався;  в її  індивідуальному медичному догляді (посту)  відмовлено, в тому числі всупереч вимогам законодавства, за його рахунок, не зважаючи на прямі показання в такому догляді;  відмовлено в прийомі її в пансіонат після находження її дома під його опікою за його заявами, а також згідно листам обласного управління; вона була незаконно виключена зі списків пансіонату, та рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 25 січня 2010 р. не було добровільно виконано.

    Адміністрацією пансіонату були прийняти заходи з метою позбавитись його доньки, були створені умови, щоб понудити його забрати її додому, заборонено співробітникам відділення здійснювати індивідуальний догляд за нею за рахунок його коштів;  йому заборонили відвідувати психоневрологічне відділення та потрапити на територію пансіонату; таємно від нього був проведений позачерговий огляд його доньки МСЕК та отримана незаконна довідка про те, що вона повинна знаходитись в жіночому інтернаті,  намагались перевести її в іншій інтернат, хоч інтернати жіночі та чоловічі не існують. Незаконну довідку він оспорив та отримав новий висновок. Йому постійно відмовляли в поверненні інваліда до пансіонату  без законних підстав. Він вимушений був забрати доньку додому, оскільки створилась пряма загроза її здоров’ю та життю.

    В  квітні 2006 р., знаходячись в психоневрологічному відділенні пансіонату, його донька заразилась кор’ю   , однак в порушення Інструкції її в інфекційну лікарню ніхто її не супроводжував, а його серед ночі викликали з вимогою супроводжувати доньку. В лікарні без забезпечення індивідуального посту силами пансіонату  її відмовлялись прийняти, тому він сам цілодобово доглядав за нею, та продовжував такий нагляд за показаннями лікарів після її виписки за рахунок своїх сил та коштів, внаслідок чого був вимушений звільнитися з  роботи та втратив додатковий заробіток.

    Крім того, незаконний наказ директора пансіонату № 152 від 14.09.2007 р. про виключення його доньки зі списків пансіонату рішенням суду від 25 січня 2010 р. визнано незаконним, однак це рішення відповідач не виконав.

    В обґрунтування позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди (а.с.126-128) посилається на те, що придбав за власний кошт нейролептики для доньки  відповідно до призначень лікарів на суму 5 997 грн. 50 коп., витратив 2 909 грн. 11 коп.   на придбання памперсів, 971 грн. 50 коп. - на поштові відправлення, канцелярські витрати у зв’язку зі зверненням до різних інстанцій з метою захисту прав інваліда. Упущена вигода становить 19 504 грн, оскільки він був вимушений звільнитися з роботи, розрахунок цієї суми він провів, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати по Україні за період з жовтня 2007 р. по квітень 2010 р. Отже, загальна сума матеріальної шкоди, яку він просить стягнути з відповідача, становить 29 422 грн. 50 коп.

     Крім того, він весь цей час ніс великі фізичні та психічні навантаження, самотужки здійснюючи догляд за донькою, хоч в пансіонаті такий догляд здійснюється за інвалідами в 4 зміни. Як добросовісний батько, він зазнав великих переживань за здоров’я, життя та подальшу судьбу своєї доньки, не мав можливості займатися своїм здоров’ям, нанесену йому моральну шкоду він оцінює в 5 750 грн, виходячи з розміру його щомісячної пенсії  2300 грн. та з розрахунку по одній пенсії за рік бюрократичних перепон.

В судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі, також зазначив, що Положення про комунальну установу «Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці» Харківської обласної ради є незаконним та  недійсним, оскільки не зареєстровано в обласному управлінні юстиції, не  підписано директором пансіонату, підпис на Положенні не належить начальнику обласного управління Балута І.М., Положення затверджено головою обласної ради з перевищенням повноважень, тому просив виключити  Положення в новій редакції з доказів по справі. Вважає, що відповідачем є Харківський пансіонат ветеранів праці. Вважає, що заперечення відповідача нічим не підтверджені. Його донька іноді поводить себе агресивно,  однак відповідач зобов’язаний забезпечити таке її лікування та догляд, щоб запобігти таким проявам. Йому було запропоновано обрати психоневрологічний пансіонат для влаштування доньки, він побачив, які умови у цих пансіонатах, і прийшов до висновку, що відповідач має більш сприятливі умови для знаходження його доньки.

    Представник відповідача позов не визнав, директор пансіонату ОСОБА_2 подала письмові заперечення, де зазначила, що з березня 2002 р. ОСОБА_3 знаходилась на лікуванні у пансіонаті. 19 червня 2006 р. позивач її забрав до дому, де вона досі знаходиться. За час проживання в пансіонаті ОСОБА_3  була забезпечена житлом - вона мешкала одна в кімнаті, одягом, постільною білизною, м’яким та твердим інвентарем, столовим посудом, раціональним 4-х разовим харчуванням, цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною допомогою, медикаментами згідно до висновків, комунально-побутовим обслуговуванням відповідно до Типового положення про психоневрологічний інтернат від 29.12.2001 р. Батько не бажав, щоб його донька носила одяг пансіонату, тому їй видавалось мало одягу, взуття, білизни. Відповідно до Положення  про пансіонат, штатних нормативів медичного персоналу психоневрологічних інтернатів від 29.12.2001 р. в пансіонаті не передбачено забезпечення цілодобового індивідуального догляду з окремими підопічними на госпрозрахунковій основі. Огляди ОСОБА_3 проводились регулярно, відповідно до вимог законодавства, необхідні записи в історії хвороби велись, необхідними медичними препаратами або їх аналогами вона забезпечувалась, призначення провадились регулярно, консультаціями та рекомендаціями спеціалістів вона  була забезпечена. Медична документація велась відповідно до наказу №171 МСО УРСР від 24.11.1981 р. Записи нагляду відображені в історії хвороби не менш 1 разу на квартал. Від отримання одягу для доньки батько відмовлявся. Висновки та зауваження спеціалістів ігнорувались позивачем, при психіатричному збудженні він забирав доньку додому замість лікування в стаціонарі, забороняв викликати машину швидкої допомоги, доки він не приїде. В інфекційну лікарню ОСОБА_3 супроводжували медичні працівники швидкої допомоги, про що негайно повідомили позивача. Позивач максимально втручався в процес утримання та догляду за донькою, вимагаючи виконання усіх його бажань, навіть  того, щоб санітарки лягали з його донькою в одне ліжко, щоб вона заснула.

    Позивач звертався з позовом до пансіонату до Ленінського  районного суду м.Харкова з вимогами про надання психіатричної допомоги та постійного нагляду доньці, рішенням від 4 червня 2007 р. йому в позові відмовлено. Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 25 січня 2010 р., яким задоволений позов ОСОБА_1, відповідач своєчасно оскаржив, однак з незрозумілих причин скарга залишена без розгляду з посиланням на пропуск строку на апеляційне оскарження. Рішенням сесії Харківської обласної ради від 24.02.2010 р. № 1589-У Харківський пансіонат ветеранів праці перепрофільований в Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці. Затверджено нове положення, яким не передбачено проживання в пансіонаті психічно хворих осіб, немає психоневрологічного відділення. Ніякої матеріальної та моральної шкоди відповідач позивачу не завдав.

    В судовому засіданні представник відповідача також зазначив, що психоневрологічного відділення в пансіонаті на даний час не існує, відповідач не має спеціально обученого персоналу, належних умов для проживання психічно хворих людей. ОСОБА_3 проявляє агресію,  періодично знаходиться у сильно збудженому стані. За індивідуальною програмою реабілітації  МСЕК від 15 листопада 2010 р. ОСОБА_3 не може знаходитись в геріатричному пансіонаті ветеранів праці, а потребує посиленого соматичного нагляду та суворого психіатричного нагляду, ніяких даних про те, що вона потребує індивідуального посту з цілодобовим перебуванням медперсоналу в її кімнаті, немає. Позивачу неодноразово роз’яснювався порядок влаштування доньки в психоневрологічний інтернат через управління праці та соціального захисту населення, однак він ніяких заходів для цього не приймає.

    Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, здійснивши огляд відеозапису, встановив наступні факти та відповідні правовідносини.

      Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 25 жовтня 2006 р. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнана недієздатною.

             На підставі довідки медико-соціальної експертної комісії від 27.06.2000 р. ОСОБА_3  визнана інвалідом 1 групи з дитинства безстроково, відповідно до висновку  лікаря - психіатра від 09.08.2006 р.  ОСОБА_3 потребує стороннього постійного догляду і лікування у невропатолога та психіатра, їй встановлено діагноз - олігофренія в стадії імбецильності

            З березня 2002 р. вона знаходилась  у психоневрологічному відділенні Харківського пансіонату ветеранів праці на повному державному утриманні, куди була направлена згідно путівки № 14 від 26.02.2002 р. Головного обласного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації.

    Відповідно до п.2.2. Типового положення про психоневрологічний інтернат, затв. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2001 р.№549, з моменту влаштування до пансіонату  ОСОБА_3 проживала одна у кімнаті, була забезпечена житлом, одягом, взуттям, постільною  білизною, м’яким та твердим інвентарем та столовим посудом, раціональним чотирьохразовим харчуванням, цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною допомогою, медикаментами,  відповідно до медичних висновків, комунально-побутовим обслуговуванням (опаленням, освітленням,  тепло та водопостачанням).

      19 червня 2006 р. позивач  забрав її з пансіонату на час ремонту відділення за своїм місцем проживання, де вона досі знаходиться.

    Позивач звертався до суду з позовом до Харківського пансіонату ветеранів праці про надання психіатричної допомоги та стороннього постійного догляду психічно хворому  інваліду 1 групи ОСОБА_3

    Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 4 червня 2007 р. в зазначеному позові позивачу відмовлено (а.с.215-219).  Як зазначено в цьому рішенні суду, головною вимогою позивача ОСОБА_1 є забезпечення  безкоштовного цілодобового індивідуального догляду за його донькою, яка за станом  свого здоров’я взагалі не може знаходитися без постійного догляду. Відповідно до Положення про пансіонат, довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров’я, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я № 117 від 29.03.2002р., та штатних нормативів медичного персоналу психоневрологічних інтернатів, затверджених наказом Міністерства соціального забезпечення Української РСР №72 від 08.05.1990р., у пансіонаті не передбачено забезпечення цілодобового індивідуального догляду за окремими підопічними. Лікування може надаватися лише в певному обмеженому об’ємі. Психоневрологічне відділення Харківського пансіонату ветеранів праці налічує 64 підопічних і має на зміні 4 одиниці медичного персоналу  і здійснити рекомендований догляд немає можливості.

    Наказом №152 від 14 вересня 2007 р. ОСОБА_3 було виключено з списків проживаючих Харківського пансіонату ветеранів праці з 17 вересня 2007 р. з посиланням на те, що підопічні мають право на відпустку в рік не більше ніж на 2 місяці, а вона вибула з пансіонату на період ремонту відділення додому на підставі заяви батька ОСОБА_1 від 19 червня 2006 р., який не повернув її в установлений термін.

    Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 25 січня 2010 р. позов ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт незаконного виключення ОСОБА_3 зі списків Харківського пансіонату ветеранів праці на підставі наказу №152 від 14 вересня 2007 р., директора пансіонату зобов’язано скасувати зазначений наказ в частині виключення її зі списків проживаючих ХПВП, як незаконний, та поновити її у списках проживаючих у Харківському пансіонаті ветеранів праці. Дане рішення набрало чинності.

    Наказом директора ОСОБА_2  №112-а-к від 26.05.2010 р. пункт наказу директора ПВП від 14.09.2007 р. №152 про виключення зі списку скасовано.

     Харківською обласною радою прийнято рішення №1589 від 24 лютого 2010 р. про перейменування комунальної установи "Харківський пансіонат ветеранів праці" у комунальну установу "Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці" Харківської обласної ради для відповідного його перепрофілювання, враховуючи погодження Міністерства праці та соціальної політики України від 19 червня 2009 р. №752/0/15-09/014, відповідно до статей 43 та 60 Законом України «Про місцеве самоврядування»,  голові обласної ради доручено затвердити відповідне Положення (а.с.163).

    Розпорядженням голови Харківської обласної ради № 34 від 15 квітня 2010 р. затверджено в новій редакції Положення про комунальну установу "Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці" Харківської обласної ради. (а.с.177).  Зазначене Положення  погоджено начальником Головного управління праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації, зареєстровано  в виконкомі харківської міської ради 14.06.2010 р. за №14801050004034899.

    Як зазначено в п.1.1. цього Положення, комунальна установа Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці Харківської обласної ради є правонаступником комунальної установи Харківський пансіонат ветеранів праці.

    В новій  редакції Положення не зазначено про наявність психоневрологічного відділення, як було зазначено в Положенні про Харківський пансіонат ветеранів праці, зареєстрованому також виконкомом Харківської міської ради 18.12.2003 р.

Ніяких доказів про визнання незаконними рішення Харківської обласної ради від 24 лютого 2010 р. та розпорядження про затвердження Положення в новій редакції, а також Положення в новій редакції, реєстрації змін  суду не надано. Реєстрація нової редакції Положення проведена  виконкомом Харківської міської ради, а ні управлінням юстиції,  відповідно до Закону України N 755-IV, 15.05.2003, "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", як і редакція Положення про пансіонат ветеранів праці від 18.12.2003 р., на який посилається позивач на обґрунтування своїх вимог.

З наданих відповідачем документів вбачається, що психоневрологічне відділення відсутнє, всі підопічні психоневрологічного відділення, починаючи з 2008 р.,  переведені до різних психоневрологічних інтернатів. ОСОБА_3 з червня 2006 р. перебуває за місцем проживання позивача.

    Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 р. провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Харківського пансіонату ветеранів праці про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди закрито  у зв’язку з непідвідомчістю даного спору адміністративному суду, його адміністративний позов до Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації задоволено частково, дії Головного управління  визнано неправомірними в частині нерозгляду та ненадання письмової відповіді на звернення позивача від 30 січня 2010 р., та зобов’язано розглянути його заяву про направлення інваліда 1-ї групи ОСОБА_3 на повне державне забезпечення до установи соціального захисту від 30 січня 2010 р. відповідно до вимог Закон України "Про звернення громадян" (а.с.199-204).

    Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає на підставі наступного.

    Відповідно до ст. 10 Закону України "Про психіатричну допомогу" психіатрична допомога надається психіатричними закладами всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства. Медичні працівники, інші фахівці для допуску до роботи з особами, які страждають на психічні розлади, повинні пройти спеціальну підготовку та підтвердити свою кваліфікацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних працівників, інших фахівців, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюються відповідно до законодавства.

    Відповідно до п.1.1. Типового Положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний  пансіонат, пансіонат  для ветеранів війни і праці, затв. Наказом  Міністерства праці та соціальної політики України 29.12.2001 N 549, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2002 за N 66/6354, будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці (далі - будинок-інтернат) є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Як зазначено у пункті 1.2, будинок-інтернат утворюється, реорганізовується та ліквідовується за відповідним рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, за поданням Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації, погодженим з Міністерством праці та соціальної політики України.

Відповідно до пункту 1.3 цього Типового Положення будинок-інтернат підпорядкований відповідно Міністерству праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головному управлінню соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації.

    Відповідно до п.3.1. до будинку-інтернату приймаються на державне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом.    

    Зазначеним Типовим Положенням у пансіонаті не передбачено забезпечення цілодобового індивідуального догляду за окремими підопічними.

      Відповідно до п.1 Типового положення про психоневрологічний інтернат, затв. Н аказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 р. N 549, зареєстрованого  
в Міністерстві юстиції України 29 січня 2002 р. за N 68/6356, стаціонарною соціально-медичною установою, призначеною для постійного проживання громадян з психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, є психоневрологічний інтернат. Як зазначено у пункті 2.1  цього положення, основним завданням інтернату є забезпечення належних умов проживання психічно хворих громадян, які потребують стороннього догляду і допомоги.

      Відповідно до зазначеного Типового положення про психоневрологічний інтернат платні відділення, які працюють на госпрозрахунку, не передбачені.

    Як зазначено в пункті 3.1 Положення про комунальну установу "Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці",  до пансіонату приймаються на державне утримання громадяни похилого віку, інваліди 1 та 2 груп, що мають особливий статус згідно законів України "Про статус війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", віднесені до 1,2 та 3 категорії, які досягли пенсійного віку 55 років (жінки) та 60 років (чоловіки), та потребують стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування, яким, згідно з медичним висновком не протипоказано перебування у пансіонаті і які не мають працездатних родичів, зобов’язаних їх утримувати за законом.

    З індивідуальної програми реабілітації інваліда ОСОБА_3 № 2264 від 11 липня 2009 р., складеної міжрайонною психіатричною медико-соціальною експертною комісією №2  вбачається, що у неї найвища - 3-я  ступінь обмеження здатності до самообслуговування, до орієнтації,  спілкування, контролю за своєю поведінкою та інш., до пересування - 2 ступінь, їй рекомендовано стаціонарне лікування у обласної психіатричній лікарні за показаннями, та диспансерний нагляд у психоневрологічному диспансері, будинку-інтернаті, вона потребує постійного стороннього догляду та спостереження, психіатричної допомоги  у виді посиленого соматичного нагляду або суворого психіатричного нагляду, постійно - будинок-інтернат. Мета реабілітації - забезпечення життєдіяльності інваліда в умовах психоневрологічного будинку-інтернату на повному державному забезпеченні та адаптації до нових умов проживання.

    В індивідуальній програмі реабілітації МСЕК  не зазначено про те, що ОСОБА_3 потребує індивідуального посту з цілодобовим перебуванням медперсоналу в її кімнаті, та позивачем не надано суду на підтвердження своїх доводів ніяких доказів.

Таким чином, ОСОБА_3 не є особою, яка відповідно до Положення та її індивідуальної програми реабілітації може перебувати у цьому пансіонаті, вона повинна перебувати в умовах психоневрологічного будинку-інтернату. За таких обставин той факт,  що рішенням суду вона була поновлена в списках інтернату, не є підставою для задоволення позовних вимог позивача, які є предметом даного спору,  і його вимоги до відповідача щодо зобов’язання відповідача прийняти ОСОБА_3 на повне державне забезпечення, вжити заходів з організації індивідуального медичного посту по догляду за нею   є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

    Позивач звертався до прокурора Ленінського району м.Харкова 17 липня 2006 р. зі скаргою на неправомірні дії керівництва та лікарів Харківського пансіонату ветеранів праці.

    Як вбачається з листа прокурора Ленінського району м.Харкова від 21 липня 2006 р. №3532 вих-06, прокуратурою проведена перевірка за заявою позивача, в процесі якої фахівцями була вивчена історія хвороби ОСОБА_3, журнал спостережень, медична експерта документація. відібрані пояснення у лікуючого лікаря, молодшого медичного персоналу. З висновків вбачається, що записи в історії хвороби відповідають записам в у журналі спостережень, а призначення робились відповідно до описаного стану здоров’я, за необхідності залучались необхідні спеціалісти та консультанти, призначення яких відображались в історії хвороби і виконувались лікуючим лікарем. З історії хвороби видно, що у ОСОБА_3 спостерігались періоди, коли вона за станом здоров’я потребувала індивідуального посту і інтенсивного лікування (збудження, агресія, аутоагресія), але в Положенні про психоневрологічний інтернат організація індивідуального посту у даному закладі не передбачена, а лікування може надаватися лише у певному обмеженому об’ємі. Порушень законодавства з боку посадових осіб пансіонату не встановлено, підстав для внесення документів прокурорського реагування не вбачається (а.с.196-198).

    Ніяких доказів на спростування результатів проведеної прокурорської перевірки позивач суду не надав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

 Відповідно до ст. 10, 11, 60 ЦПК України суд розглядає справи на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона зобов’язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач не надав ніяких доказів на підтвердження неправомірних дій відповідача, зазначених ним фактів незаконної діяльності та бездіяльності, заподіяння йому з вини відповідача матеріальної та моральної шкоди. Наданий позивачем відеозапис з телерепортажем свідчить про наявність конфлікту між сторонами,  однак ніяких фактів, які б мали доказове значення по справі, відеозапис не містить.

  Посилання на те, що відповідач не виконав рішення суду в добровільному порядку, не є підставою для відшкодування шкоди, оскільки Законом "Про виконавче провадження" передбачений порядок примусового виконання рішень.

           Таким чином, позовні вимоги  задоволенню не підлягають в повному обсязі.

          На підставі викладеного, керуючись  ст. ст. 4, 10, 11, 60, 61, 209, 212 -215 ЦПК України, ст. ст.22, 23, 1166, 1167 ЦК Украйни,   ст. 10 Закону України "Про психіатричну допомогу",   Типовим Положенням про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний  пансіонат, пансіонат  для ветеранів війни і праці, затв. Наказом  Міністерства праці та соціальної політики України 29.12.2001 N 549, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 29 січня 2002 р. за N 66/6354,  Типовим положенням про психоневрологічний інтернат, затв. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2001 р.№549,  суд -

                                                     ВИРІШИВ:    

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до комунальної установи «Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці» Харківської обласної ради, співвідповідач - ОСОБА_2,  про встановлення фактів порушень законодавства, бездіяльності, незаконної діяльності, стягнення матеріальної і моральної шкоди в розмірі  35 172 грн. 50 коп., зобов’язання прийняти інваліда 1 групи ОСОБА_3 на повне державне забезпечення, вжити заходів з організації індивідуального медичного посту по догляду за нею  - відмовити.

    Апеляційна скарга на рішення суду  може бути подана протягом десяти  днів з дня його проголошення, через Ленінський районний суд м.Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні  у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

    Суддя                                   Л.Л.Шрамко