ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
ПОСТАНОВА
Іменем України
22.10.2007 | Справа №2-23/10845-2007А |
за адміністративним позовом Красноперекопського відкритого акціонерного товариства «Бром» (96000, АР Крим, м. Красноперекопськ, вул. Північна, 1),
до відповідача Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим (96000, АР Крим, м. Красноперекопськ, вул. Північна, 2),
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
суддя Г.М.Іщенко
при секретарі судового засідання Єменджієвої А.М.,
представники:
Від позивача - Дерев’янко О.М. - начальник юридичного відділу, дов. від 10.09.2007р.,
Від відповідача – Петров А.А. - головний державний ревізор-інспектор сектору перевірок відшкодування податку на додану вартість відділу аудиту юридичних осіб дов. від 19.10.2007р.№8420/10/10-0, Сачок О.А. - начальник юридичного відділу, дов. від 15.05.2007р. №2155/10/10-0,
Суть спору: Красноперекопське відкрите акціонерне товариство «Бром» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000672301\0 від 27.07.2007р. в частині зменшення заявленого до відшкодування за квітень 2006р. податку на додану вартість в сумі 86345,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 43172,52грн. При цьому позивач вважає, що в порушення частини 2 статті 19 Конституції України у акті перевірки відповідачем не доведено порушення Закону України «Про податок на додану вартість», а також при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, зроблені висновки, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідач з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у запереченнях на позов, вказує, що спірне податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим та прийняте відповідно до вимог діючого законодавства.
Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України» до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянув матеріали справи, заслухав представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає що, позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
За результатами виїзної комплексної планової перевірки Красноперекопського відкритого акціонерного товариства «Бром» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006р. по 31.03.2007р. складено акт перевірки від 23.07.2007р. №479/23-0/5444552, (аркуш справи 12).
Перевіркою встановлені порушення: абз. «а» підпункту 7.7.2, підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у квітні 2006р. в сумі 86345,07грн., (аркуш справи 29).
27.07.2007р. відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №0000672301/0, яке оскаржується позивачем в частині зменшення заявленого до відшкодування за квітень 2006р. податку на додану вартість в сумі 86345,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 43172,52грн., (аркуш справи 11).
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно з статтею 2 Закону України «Про судоустрій», суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з частиною 3 зазначеної статті, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору, можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Перевіркою встановлено, що згідно з наданою позивачем до Красноперекопської об’єднаної держаної податкової інспекції в АР Крим податковою декларацією з податку на додану вартість за квітень 2006р. (вх. № від 22.05.2006р. №6079) сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, складає 1083993,00грн.
Відповідач прийшов до висновку, що для підтвердження факту сплати податкового кредиту попереднього податкового періоду постачальникам товарів позивачем надані платіжні доручення. За даними позивача заявлено до бюджетного відшкодування 1083993,00грн. – це сума податкового кредиту попереднього податкового періоду (березня), фактично сплачена у попередньому податковому періоді (березні) постачальникам таких товарів (послуг). За результатами перевірки ця сума становить 997647,93грн., різниця становить 86345,07грн., яка і є спірною.
Згідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.
Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.
Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем в акті перевірки від 23.07.2007р.№479/23-0/05444552 факт порушення викладений не чітко.
Красноперекопською об’єднаною державною податковою інспекцією в АР Крим не наведені первинні документи, на підставі яких Красноперекопським відкритим акціонерним товариством «Бром» вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про протиправність рішень суб’єктів владних повноважень обов’язок доказування правомірності таких рішень покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Красноперекопською об’єднаною державною податковою інспекцією в АР Крим не враховано, що сума бюджетного відшкодування прямо залежить від вірності визначення суми податкового зобов’язання та податкового кредиту.
Красноперекопська об’єднана державна податкова інспекція в АР Крим не прийняла до уваги, що згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду звітного періоду, яка визначена згідно даному Закону.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбання (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та /або поставці товарів(послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Позивач бюджетне відшкодування визначив як частину податкового кредиту попереднього податкового періоду (тобто березня), фактично сплачену у попередньому податковому періоді (березні) постачальникам таких товарів (послуг), факт її сплати підтвердив не повністю, а частково, різниця становить 86345,00грн. Позивач надав відповідачу реєстр всіх платіжних документів на суму 1083993,00грн., які він вважає сплатою постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді (березні) та саме яка заявлена в якості бюджетного відшкодування. Які з них, в якій сумі та чому не приймаються відповідачем, не відображені ані в акті перевірки, ні надані суду.
Що стосується посилань Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим на порушення пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», то слід зазначити що, спірним за даною справою є питання про право Красноперекопського відкритого акціонерного товариства «Бром» на податковий кредит, а вказаний пункт 1.8 дає тільки визначення терміну «бюджетне відшкодування» і не визначає ніяких підстав, від яких би залежало право на податковий кредит.
Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається, що бюджетне відшкодування – це сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених даним Законом. Вказаний пункт дає загальне розуміння поняттю «бюджетне відшкодування» і є відсильною нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм даного Закону.
Іншою такою нормою Закону України «Про податок на додану вартість» є підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, якій передбачає, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, які виникли у зв’язку з якою-небудь поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту звітного періоду. На підставі підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 даного Закону відшкодуванню платнику податку із Державного бюджету України належить сума, яка при її визначенні згідно підпункту 7.7.1 має від’ємне значення. Таким чином, сума бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення суми податкових зобов’язань і податкового кредиту, але не навпаки.
Суд не бере до уваги доводи Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим про те, що Красноперекопське відкрите акціонерне товариство «Бром» не доказало факт сплати податку на додану вартість до бюджету через наступне.
Згідно зі статтею 19, статтею 67 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Діюче законодавство України, зокрема, і Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлюють зобов’язань покупця сплачувати податок на додану вартість ще і до бюджету, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку на додану вартість, яка включена до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару і саме продавець товару несе зобов’язання по сплаті даного податку до бюджету. У даному випадку таке зобов’язання покладено Красноперекопською об’єднаною державною податковою інспекцією в АР Крим на Красноперекопське відкрите акціонерне товариство «Бром», що протиречить вимогам діючого законодавства.
Як свідчать матеріали справи, сплата податку на додану вартість постачальникам в січні та в лютому місяці має місце, але розмір сплати завищений відповідачем. Згідно податкових накладних, включених в податковий кредит січня 2006р. та сплачених в послідуючих податкових періодах, позивачем визнається факт проведення сплати податку на додану вартість постачальникам в січні в сумі 1154,75грн. та в лютому в сумі 83469,91грн., що в підсумку становить 84624,66грн., а ні 86345,00грн., як стверджує відповідач. Розбіжність в 1720,34грн. відповідає зазначеній сплаті в березні місяці суми 1720,81грн., тобто, відповідач сплачений в березні податок на додану вартість в сумі 1720,81грн. помилково відніс до сплати в більш ранніх місяцях.
Суд приходить до висновку, що зменшення заявленого до відшкодування за квітень 2006р. податку на додану вартість в сумі 86345,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 43172,52грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню №0000672301/0 від 27.07.2007р. є неправомірним і висновки акту перевірки від 23.07.2007р. №479/23-0/05444552 згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.
У зв’язку з цим суд дійшов висновку, що акт перевірки від 23.07.2007р. №479/23-0/05444552 як доказ у справі, одержано з порушенням закону.
Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки від 23.07.2007р. №479/23-0/05444552, як доказ встановлення фактів порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення, тому повинен містити вичерпні елементи його складу і підтверджуватись первинними документами. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факти вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначена норма кореспондується із приписами частини 2 статті 19 Конституції України.
Статтею 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення в частині зменшення заявленого до відшкодування за квітень 2006р. податку на додану вартість в сумі 86345,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 43172,52грн. відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки від 23.07.2007р. №479/23-0/05444552, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб’єктивних припущень.
За таких умов факти вказаних порушень слід вважати неналежно встановленими, отже, зменшення заявленого до відшкодування за квітень 2006р. податку на додану вартість в сумі 86345,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 43172,52грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню від 27.07.2007р. №0000672301/0 неправомірно.
Викладене є підставою для задоволення позовних вимог Красноперекопського відкритого акціонерного товариства «Бром».
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 22 жовтня 2007року.
У повному обсязі постанову складено 29 жовтня 2007року.
На підставі викладеного та керуючись статтями 94, 98, 122, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим №0000672301/0 від 27.07.2007р. в частині зменшення заявленого до відшкодування за квітень 2006р. податку на додану вартість в сумі 86345,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 43172,52грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Красноперекопського відкритого акціонерного товариства «Бром» (96000, АР Крим, м. Красноперекопськ, вул.Північна,1, ЄДРПОУ 05444552) 3,40грн. державного мита.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.