Справа №22Ц-6971/2010 Головуючий у І інстанції Моргун Г.Л.
Категорія Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А.
У Х В А Л А
Іменем України
09 грудня 2010 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді : Яворського М.А.
суддів: Ігнатченко Н.В., Коцюрби О.П.
при секретарі Джафаровій Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Володарського районного суду Київської області від 12 травня 2010 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа сектор громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб Володарського РВ ГУМВС України в Київській області про усунення перешкод у володінні приміщенням, виселення та зняття з реєстрації,
ВСТАНОВИЛА :
У січні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 та просив постановити рішення, яким усунути перешкоди у володінні ним приміщенням, розташованим по АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_2 із вказаного приміщення та зняття з реєстрації.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 14 грудня 2004 року між ним та Відкритим акціонерним товариством „Володарський Райагропостач" був укладений договір купівлі - продажу нерухомого майна, а саме приміщення бувшого гуртожитку, загальною площею 289,8 кв.м., яке розташовано по АДРЕСА_1. На момент укладення вказаного договору приміщення було вільне і ніхто із сторін в ньому не проживав. Згідно рішення Володарського районного суду Київської області від 22 червня 2005 року, договір купівлі - продажу був визнаний дійсним та за ним було визнано право власності на вказане приміщення. Вказане судове рішення після його перегляду 03 лютого 2010 року судом апеляційної інстанції набуло законної сили. Вказане рішення суду було зареєстровано 10 вересня 2007 року в Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації за № 102. В нежитловому приміщенні продовжують проживати ОСОБА_3 та ОСОБА_2, не дивлячись на те, що він направляв відповідачам пропозиція про звільнення приміщення, яке належить йому на праві приватної власності, але добровільно вказане приміщення відповідачі не звільнили, тому позивач просив суд вирішити вказаний спір та задовольнити його позов.
Рішенням Володарського районного суду Київської області від 12 травня 2010 року позов ОСОБА_4 про усунення перешкоди у володінні приміщенням та виселення - задовольнити частково.
Постановлено усунути перешкоди у володінні, користуванні і розпорядженні ОСОБА_4, своєю власністю, шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_2 із нежитлової будівлі , яка розташована за адресою АДРЕСА_1.
Зобов'язано сектор громадянства і еміграції та реєстрації фізичних осіб Володарського РВ ГУ МВС України в Київській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 з нежитлової будівлі, яка розташована за адресою АДРЕСА_1.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідачі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не погоджуючись із вказаним рішенням суду та, посилаючись на те, що вказане рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права, зокрема житлового законодавства, просили рішення суду скасувати та повернути справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися на розгляд вказаної справи, дослідивши матеріали справи і, обговоривши доводи апеляційних скарг в межах вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне їх відхилити, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Володарського районного суду Київської області від 22 червня 2005 року було визнано за ОСОБА_4 право власності на приміщення гуртожитку, загальною площею 289,8 кв.м за адресою АДРЕСА_1. 31 серпня 2007 року рішенням Володарської селищної ради Київської області № 351 було присвоєно юридичну адресу нежитловій будівлі , а саме : бувше приміщення гуртожитку (загальною площею 289,8 кв.м) - АДРЕСА_1 . Нежитлова будівля була зареєстрована в Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації 10.09.2007 року № запису 102 в книзі 1( а.с.8).
Судом також встановлено, що позивач у справі як власник не житлового приміщення направляв відповідачам пропозицію про добровільне звільнення належної йому нежитлової будівлі, однак останні відмовилися це робити.
Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір та, задовольняючи частково позовні вимоги виходив із того, що позивач у справі у визначеному чинним законодавством порядку набув права власності на нежитлове приміщення загальною площею 289,8 кв.м за адресою АДРЕСА_1, відповідачі ж у вказаної справі проживаючи без законних на те підстав у вказаному приміщенні чинять позивачу перешкоди у володінні ним вказаним приміщенням, тому суд визнав вказані вимоги позивача відповідними ст. 41 Конституції України ст. 391 ЦК України.
Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що зроблений на підставі наданих сторонами та досліджених судом доказах.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого май на будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України,).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Як встановлено судом першої інстанції позивач у визначеному чинним законодавством шляхом укладення договору купівлі-продажу придбав 14 грудня 2004 року у ВАТ «Володарський райагропостач» приміщення бувшого гуртожитку загальною площею 289,8 кв.м за адресою АДРЕСА_1. Законність укладення вказаного договору купівлі-продажу підтверджено рішенням Володарського районного суду від 22 червня 2005 року залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2005 року. Тобто правомірність набуття позивачем права власності на вказане приміщення ніким не оспорено та вважається законним.
Судом першої інстанції встановлено, що вказане нерухоме майно приміщення бувшого гуртожитку на час його відчуження являлося колективною власністю акціонерів ВАТ «Володарський райагропстач» і за рішенням загальних зборів вказаних акціонерів від 16 березня 2004 року було реалізовано. ( а.с. 6)
31 серпня 2007 року рішенням Володарської селищної ради Київської області від 31 серпня 2007 року № 351 було присвоєно юридичну адресу нежитловій будівлі, а саме : бувше приміщення гуртожитку (загальною площею 289,8 кв.м) – АДРЕСА_1 ( а.с.9). Нежитлова будівля була зареєстрована в Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації 10.09.2007 року № запису 102 в книзі 1( а.с.8).
Відповідно до повідомлення Володарської селищної ради Київської області нежитлова будівля, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 на балансі селищної ради не перебуває. Із повідомлення № 2048-6-29 від 11.12.2008 року Володарської районної державної адміністрації Київської області будівля, яка розташована в АДРЕСА_1 не рахується в переліку об'єктів , які є спільною власністю територіальних громад Володарського району. Довідкою № 2-20 /478 від 19.11.2008 року Володарської селищної ради Київської області стверджено, що нежитлова будівля по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_1 являється однією і тією ж самою будівлею .
Заперечуючи проти позову відповідачі посилалися на те, що вони поселялися до вказаного гуртожитку з дозволу адміністрації підприємства.
Відповідно до статей 127-131 ЖК України та п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, гуртожитки – це спеціально споруджені або переобладнені для цієї мети жилі будинки.
На підставі ст. 129 ЖК України та ч. 1 п. 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, єдиною підставою для зайняття жилого приміщення в гуртожитку є ордер.
Як встановлено в судовому засіданні відповідачі у справі доказів проте, що вони вселялися до вказаного приміщення як гуртожитку на підставі ордеру виданого в порядку визначеному ст. 129 ЖК України та п.10 ч.1 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, до суду не подавали, а тому суд прийшов до правильного висновку про безпідставність їх нього проживання у вказаному приміщенні та виселив їх .
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому апеляційну скаргу відхиляє, а рішення суду залишає без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішенням Володарського районного суду Київської області від 12 травня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20 днів..
Головуючий:
Судді: