Справа № 2-а-2024/10

П О С Т А Н О В А

і м е н е м        У к р а ї н и

18 листопада 2010 року           Кролевецький районний суд Сумської області

в особі судді                        -  Сірої Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Кролевці справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі Сумської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії дітям війни за 2007-2010 роки,-

в с т а н о в и в:

ї

позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він відповідно до ст.1 Закону України №2195-ІV від 18.11.2004 р. "Про соціальний захист дітей війни" є дитиною війни.   Крім того, він має статус учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно зі ст.6 «Про соціальний захист дітей війни» як дитині війни йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2007-2010 роках така допомога йому не виплачувалась.

Пунктом 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007р." від 19 грудня 2006 року дію ст. 6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни" було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року  визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення п.12 ст.71, ст.111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Пунктом 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 року від 22 травня 2008 р. визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Розмір соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" державні гарантії, встановлені дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до розрахунку, зазначеного у позові, виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням розмірів прожиткових мінімумів, встановлених відповідними Законами про Державний бюджет України, сума невиплаченої соціальної допомоги за 2007 рік - з липня по грудень - становить 742 грн. 65 коп., за 2008 рік – з травня по грудень - 1070 грн. 60 коп., за 2009 рік – з січня по грудень – 1837 грн. 80 коп., за 2010 рік - з січня по жовтень – 2115 грн. 90 коп.

Таким чином за період з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року до 31 жовтня 2010 року йому взагалі не виплачено зазначене підвищення до пенсії.

У серпні 2010 року він звернувся до відповідача з вимогою провести нарахування та виплату недоплаченого підвищення, але управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі відмовило йому у проведенні виплати, пояснивши, що на зазначену виплату він не має права, оскільки отримує підвищення як учасник війни. З цією позицією він не згоден і вважає, що УПФУ в Кролевецькому районі, не проводячи йому нарахування та виплати до пенсії як дитині війни з 09 липня 2007 року до 31 жовтня 2010 року включно (за виключенням періоду з 01 січня до 22 травня 2008 року), вчиняє стосовно нього незаконні дії.

Тому, на підставі викладеного, відповідно до ч.2 ст.3, ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст.ст. 8, 22, 55, 95 Конституції України, керуючись ст.ст. 8, 11, 17, 18, 19, 104-106 КАС України позивач просить:

- визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі Сумської області щодо не проведення нарахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за періоди з 09 липня 2007 року до 31 жовтня 2010 року включно (за виключенням періоду з 01 січня до 22 травня 2008 року);

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі Сумської області здійснити нарахування та виплатити підвищення до пенсії, як дитині війни з 09 липня 2007 року до 31 жовтня 2010 року включно (за виключенням періоду з 01 січня до 22 травня 2008 року), – виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Сторони були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Позивач в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідач - управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі Сумської області (далі - УПФУ в Кролевецькому районі) свого представника в суд не направив, надавши письмове клопотання, в якому просить розглядати справу без свого представника.

Частина 4 статті 122 КАС України передбачає, що судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

З урахуванням зазначеного положення КАС України та клопотань сторін судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Відповідач позову не визнав, свою позицію в письмових запереченнях обґрунтував тим, що:

позивач не отримує надбавку до пенсії як дитина війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Він з 01.08.2001 року отримує підвищення до пенсії як учасник війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Станом на 01.10.10 р. надбавка складає 72,30 грн.

Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення проводиться учасникам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії згідно одного із вищезазначених законів.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, до яких відноситься Пенсійний фонд України, його органи та посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Про розмір пенсії позивачу було відомо протягом всього періоду одержання пенсії, а відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Жодним із законів про пенсійне забезпечення не встановлений відповідний механізм та умови призначення, порядок фінансування таких підвищень, питання підвищення дітям війни пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком законодавчо залишається невирішеним, а отже неможливим є виконання відповідачем задекларованої норми Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VІ справи даної категорії розглядалися в порядку  цивільного судочинства  на підставі п.2 ч.1ст. 15 ЦПК України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010 визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 2 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VІ.

При цьому, Законом України « Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року в прикінцевих положеннях (розділ ХІІ), передбачено, що передача справ даної категорії в адміністративні суди здійснюється  з 01 січня 2011 року, таким чином, після 09.09.10 року справи не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства з врахуванням зазначеного рішення Конституційного Суду України, при цьому, Законом визначена дата їх передачі в адміністративну юрисдикцію з 01 січня 2011 року.

Відповідно до ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечності чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Враховуючи вищезазначене, а також положення ст.ст.4, 6 КАС України, ст. 124, 129 Конституції України, беручи до уваги, що спір між сторонами виник з публічно-правових відносин, тому дану справу слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року "Про соціальний захист дітей війни" (далі - Закон №2195-ІV) має статус дитини війни, що вбачається з ксерокопій паспорта позивача та довідки УПСЗН Кролевецької РДА (а.с.6, 11), і не заперечується відповідачем.

Згідно зі ст.6 Закону №2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Із довідки та заперечення відповідача вбачається, що позивач не отримує надбавку до пенсії як дитина війни, а отримує підвищення до пенсії як учасник війни відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (а.с.10, 18).

При цьому відповідач, зазначаючи те, що позивач не має права отримувати підвищення до пенсії в розмірі 30% як дитина війни, посилається на те, що відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" підвищення проводиться учасникам війни, які мають право на підвищення до пенсії відповідно до одного із вищезазначених законів, не посилаючись при цьому на конкретну норму закону.

Суд, проаналізувавши норми вказаних законів, приходить до висновку про безпідставність такого заперечення, оскільки жодним із указаних законів не передбачено обмеження у виплаті учаснику війни підвищення до пенсії як дитині війни.

Частиною 2 статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 28.12.2007 року) було передбачено, що ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Однак вказані зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 року №107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008.

Крім того, протягом періоду, за який пред’явлено позовні вимоги, діяло таке законодавство:

- на 2007 рік дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ”, було зупинено пунктом 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", а статтею 111 було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами, крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни;

- рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71, ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік";

- пунктом 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено у новій редакції, відповідно до якої діти війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни;

- рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 року від 22.05.2008 р. (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»;

- Законом України „Про Державний бюджет України на 2009 рік ” від 25.12.2008 року № 835-VI  та  Законом України „Про Державний бюджет України на 2010 рік ” від 27.04.2010 року № 2154-VI не передбачено зупинення на 2009 – 2010 роки дії положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до положень ст.152 Конституції України і ст.73 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність і зворотної дії у часі не мають.

Аналізуючи наведені вище норми, з урахуванням положень ч.3 ст.152 Конституції України, суд прийшов до висновку про те, що саме з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року УПФУ в Кролевецькому районі повинно було проводити нарахування та виплачувати позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції Закону №2195-ІV від 18.11.2004 р.). При цьому відповідач повинен був також проводити нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2009 року та відповідно з 01.01.2010 року, оскільки на 2009 рік та 2010 рік дія положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не зупинялась і розмір підвищення не змінювався, і сам відповідач не надав належного обґрунтування підстав, виходячи з яких ним не проводилось  нарахування та виплата вказаного підвищення до пенсії позивачу за цей період.

Слід враховувати, що п.6 ч.1 ст.92 Конституції України передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст.75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституція України не надає права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім – своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

При вирішенні цієї справи суд також бере до уваги положення п.4 рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, відповідно до якого вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в ч.2 ст.95 Конституції України, положення якої конкретизовано у ст.38 Бюджетного кодексу України. Встановлений даними нормативними актами перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним, у зв’язку з чим Законом України "Про Державний бюджет України" не можуть вноситись зміни, не може зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в ч.3 ст.27 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами, з чого є достатні підстави зробити висновок про те, що законом про Державний бюджет України не може встановлюватись розмір гарантій, визначений відповідними законами.

При винесенні рішення враховується, що зазначені права позивача гарантуються ст.8 Конституції України, в якій зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Згідно ст.5 та 9 КАС України при вирішенні справи застосовується правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" державні гарантії, встановлені дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Законодавча невизначеність порядку обчислення розміру мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до ч.4 ст.8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Відповідно до ч.7 ст.9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Тому, з урахуванням зазначеного, при такому обчисленні необхідно застосовувати загальні норми, які в даному випадку містяться у ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", в яких зазначено, що мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, Пенсійний фонд України діє відповідно до Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті позивачці доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ”, покладено на УПФУ в Кролевецькому районі, за місцем проживання позивача.

При цьому, відповідач у порушення ч.2 ст.71 КАС України не довів та не надав доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань, або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення виплат, гарантованих Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності УПФУ.

Згідно зі ст.62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", з урахуванням положень ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", та згідно зі ст.58 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ”, ст.54 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік ”, Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, встановлено в таких розмірах:

з 01.04.2007 р. – 406 грн. + 1%= 410,06 грн.,

з 01.10.2007 р. – 411 грн. +  1%= 415,11 грн.,

з 01.01.2008 р. – 470 грн.,

з 01.04.2008 р. – 481 грн.,

з 01.07.2008 р. – 482 грн.,

з 01.10.2008 р. – 498 грн.,

з 01.01.2009 р. – 498 грн.,

з 01.11.2009 р. – 573 грн.,

з 01.01.2010 р – 695 грн.,

з 01.04.2010 р. – 706 грн.,

з 01.07.2010 р. – 709 грн.,

з 01.10.2010 р. – 723 грн.

Беручи до уваги вище зазначене, суд прийшов до висновку про те, що позивачу за відповідний період 2007 року необхідно було нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як дитині війни:

 - з 09 липня  до 30 вересня 2007 року (4,06+406) х 30%    = 410,06 х 30% по 123,02 грн.

 - з 01 жовтня до 31 грудня 2007 року (4,11+411) х 30% = 415,11 х 30% по 124,53 грн.

За період з 22 травня 2008 року до 31 жовтня 2010 року необхідно було нарахувати та виплатити:

- з 22 травня по 30 вересня 2008 року  (481 х 30%) по 144 грн. 30 коп.

- з 01 жовтня по 31 грудня 2008 року (498 х 30%) по 149 грн. 40 коп.,

- з 01 січня по 30 жовтня 2009 року (498 х 30%) по 149 грн. 40 коп.

- з 01 листопада по 31 грудня 2009 року (573 х 30%) по 171 грн. 90 коп.

- з 01 січня по 31 березня 2010 року (695 х 30%) по 208 грн. 50 коп.,

- з 01 квітня по 30 червня 2010 року (706 х30%) по 211 грн.80 коп.,

- з 01 липня до 30 вересня 2010 року (709 х 30%) по 212 грн. 70 коп.,

- з 01 жовтня до 31 жовтня 2010 року (723 х 30%) по 216 грн. 90 коп., а з довідки та заперечення, наданих відповідачем (а.с.10, 18) вбачається, що така допомога йому не виплачувалась.

Суд також відхиляє заяви відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку, передбаченого ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду з позовом, оскільки при відкритті провадження у справі причини пропуску позивачем строку для звернення до суду визнані поважними і пропущений строк був поновлений ухвалою суду.

Тому є достатні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі Сумської області щодо не проведення нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 31 жовтня 2010 року включно у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни з 09 липня 2007 року до 31 жовтня 2010 року включно (за виключенням періоду з 01 січня до 22 травня 2008 року) – виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Судові витрати у справі підлягають розподілу відповідно до ч.1 ст.94 КАС України.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст.19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, ст.73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (зі змінами від 15.03.2007р.), Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", Законом України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”, Законом України „Про Державний бюджет України на 2010 рік”,ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", ст.ст.3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", керуючись п.10 ст.3, ст.ст.8, 11, 94, 99-100, ч.3 ст.122, ст.ст.160-163 КАС України,

п о с т а н о в и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі Сумської області щодо не проведення нарахування та виплати відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як дитині війни з 09 липня 2007 року до 31 жовтня 2010 року включно ( за виключенням періоду з 01 січня до 22 травня 2008 року) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі Сумської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як дитині війни з 09 липня 2007 року до 31 жовтня 2010 року включно (за виключенням періоду з 01 січня до 22 травня 2008 року) – виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» .

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 гривні 40 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Кролевецький районний суд Сумської області шляхом подання в 10-денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з поданням її копії до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Суддя: